Розділ 652 — Ще один день

Глибоко в головному гнізді молодої раси мурах , яку він знав як «Колонію», мудрець, який назвав себе Сірим , сидів у глибокій медитації. Поруч сиділа його учениця Біла і терпеливо спостерігала, як її вчитель виконував ті хитрощі розуму, на які вона ще не була здатна. Бо хоча він сидів нерухомо і жоден м’яз не рухався по всьому його тілу , його розум широко блукав, шукаючи та спілкуючись. Після кількох годин мовчання він нарешті відкрив очі та глибоко зітхнув, послаблюючи напругу, яка його охопила.

«Що вам вдалося дізнатися , вчителю?» — запита ла його Біл а .

У відповідь він лише похитав головою. Через мить вона відчула, як його розум торкнувся до її власного.

[Ти сама знаєш, що не варто говорити вголос у цьому місці], — порадив він їй. [Колонія не є нашими ворогами, але вони не є Н ародом.]

Лисичка схилила голову, щоб прийняти догану.

[Я розумію. Я боя ла ся, що ви втомитеся після своїх пошуків, і не хоті ла додавати до вашої втоми .]

Її турбота зігріла його старе серце, але він не дозволив, щоб це відобразилося на його обличчі.

[Я сильніший за тебе , молода дівчино . Мені не потріб на твоя турбота .]

[ Чи вдалося вам зв’язатися з Гілкастоподібними ?]

[Нетерпляч а , як завжди, моя ученице . Так. Хранитель г аю прокину в ся і поча в піклуватися про своїх дітей. Гай розрісся так швидко, що я боюся, що Мати-Дерево справді розгнівана .]

[Хіба це не рідкість? Я чита ла , що Мати-Дерево любить мир.]

Сірий відкинувся назад і нишком потер ноги, намагаючись утримати ці дії від очей своєї учениці .

[Мати-Дерево – це перш за все дерево. Вона може бути злою, коли справа доходить до питань, які стосуються її виживання чи виживання її дітей. З того, що я міг зрозуміти , вона відчула присутність Глибинного Легіону в цьому місці, і вони їй не дуже подобаються, якщо сказати м’яко .]

Біл а кивну ла . Знання про війну між новими та старими расами були важливою історією для їхніх людей. Конфлікт між Легіоном і Гілкастоподібними був особливо жорстоким, на вершині якого сам а Мати-Дерево бул а під облогою легіонер ів , і навіть була поранен а . Якби не був вчасно укладений альянс , цілком можливо, що Легіон мав би успіх у своїх спробах відібрати у Пангери цю нову расу.

[ Ви віри те , що вони втру тя ться?] запитала вона свого вчителя.

[ Так . Я не впевнений, що вони ризикнуть відкритим конфліктом на цьому етапі, але я вважаю , що демонстрація сили буде найменшим, чого ми можемо від них очікувати.]

[А наші люди?]

Людина-вовк глибоко вдихнув і похитав головою.

[ Серед Народу ніколи не буває просто досяг ну ти консенсусу, ти це знаєш, Біла . Рішення прийняти К олонію як молоду расу та дозволити їм приєднатися до альянсу буде потребувати рок ів часу та багато битв за честь. П лемена ворожі навіть у найкращі часи . Якщо їм не загрожувати, вони не зможуть швидко об’єдна ти ся.]

[Звичайно, але ваші слова мають вагу, вчителю . Ви могли б спонук нути їх діяти швид ше .]

Сірий перевів очі прямо на свою ученицю та пильно подивився на неї. Вона сиділа нерухомо, склавши руки на колінах, і пильно дивилася на нього. Її очі були ясними та зосередженими, не забруднен і егоїзмом і жадібністю.

[ Тобі сподобалася Колоні я , так , дитино? Ти бажає ш , щоб наші люди простягнули руку допомоги і дали їм притулок?]

[ Так ,] визнала вона, не намагаючись заперечувати це. [Я не вважаю , що необхідно знищ ува ти цілу расу, припускаючи, що одного дня вони можуть зробити зло. Я бачу тут не зло, а добро.]

[Простий погляд на світ,] сказав він їй. [Завжди є течії, змінні та невизначеності. Природа «добра» і «зла» не настільки ясна. Чи вважає ш ти Легіон злом ? Я ні . Вони просто роблять те, що вважають за потрібне, як і всі ми. Насправді не часто можна знайти того , хто йде дорогою, яка, як вони знають, є неправильною.]

[Я чу ла ці слова раніше,] сказала йому його зазвичай скромна учениця з твердим розумом , [але вони не відповідають на моє запитання. Ви будете діяти?]

Сірий знову заплющив очі та упорядкував своє дихання, знову занурившись у медитацію. Він проігнорував роздратоване бурхливе хвилювання Білої , коли вона побачила його дії, і замість цього розмірковував над відповіддю на її запитання. Чи був він готовий діяти? Зазвичай настільки впевнений у своїх рішеннях, цього разу він не був впевнений. Розгалужені стежки долі простяглися так далеко і широко, що звідси неможливо було передбачити наслідки жодного вчинку. Хто б міг сміливо ступати такими стежками?

Глибше в П ідземеллі.

Хранитель г аю щойно прокинувся, але його тіло вже було гнучким і потужним , наповненим силою Матері. Його пам’ять усе ще змінювалась і дрейфувала, ще не закріпившись у своїй новій формі, але він не був проти . Тут, у г аю, так близько до вусика Дерева Початку, він знав, що йому нічого не зашкодить. Поки Мати наглядає за ними, вони будуть у безпеці та виконуватимуть її волю. У цей момент її воля була ясною. Гнів і обурення лунали по всьому г аю, аж поки не затремтіл и кожна гілка та листок. Було виявлено, що ненависний ворог намагався загасити нове світло, так само як вони намагалися замахнутися на власних людей х ранителя. Це не буде дозволено .

Навколо кореню утворився величезний сад, наповнений життям і зеленню, що безперервно пила темну ману другого шару , перетворюючи її на поживні речовини, які ще більше сприяли зростанню кожної ліани, квітки, дерева та куща. Для зовнішнього ока здавалося б , наче тут , у найсуворішому середовищі , ожила квітуча екосистема рослин — диво природи. Хранитель блукав серед рослин, пестячи кожну з них по черзі, заохочуючи їх ріст, і відчував, як їхня енергія тече в нього у відповідь.

Правда, звичайно, була простішою. Це була не безліч рослин, а одне ціле. Усе було Деревом-Матір’ю, кожна форма життя в гаю – лише ще один прояв її ретельного плану, щоб залучити силу Підземелля та перетворити його на живлення своїх людей. Цю енергію вже використовували з користю. Хранитель знову повернувся до вусика, нитки, що простягалася від одного з коренів його матері, і побачив, як почали з’являтися десятки форм.

Посмішка з’явилася на дерев’яному обличчі х ранителя, коли він побачив, як народжуються ці нові діти Матері. Незабаром вони з’являться, повністю сформовані та готові стати виконавцями її гніву. Він підняв одну руку та благословив їхній ріст, відчуваючи, як природна енергія витікає з нього та наповнює зростаючі форми. Гілкастоподібні наближалися .

У таборі Л егіону.

Т і тус прихилився до столу та розглядав різноманітні звіти розвідників, розкладені на ньому.

« Зачарована брама зі сталі? » запитав він.

« Саме так », — відповіла Аурілія.

« Двадцять тонн? »

« Щонайменше » .

«Те саме в інших знайдених гніздах?»

«Так» .

Він підняв одну руку, щоб ущипнути лоба.

«Вони так швидко розвинулися ...»

«Добре, що ми тут».

Він відкинувся назад і на мить замислився.

«З нерегулярними військами, що прибули, ми повинні бути в змозі здійснити повний лобовий штурм воріт, але мене хвилюють сотні пасток, які вони вплели в це місце».

«Мурахи працьовиті, хто б міг подумати?»

Тіт ус лише буркнув, надто зосереджений, щоб навіть в давати сміх .

«Чи вдалося облоговій команді визначити слабкі місця в камені?» запитав він.

Звіт спеціалістів з земної магії вже лежав перед ним на столі, і він прочитав його двічі, але все одно запитав.

«Ніщо навколо не є надто тверд им , але нічого також не є м’яким . Ми могли б досить легко прокласти тунель, але копачі не хочуть намагатися пробити ся в гніздо мура х . Вони відразу дізнаються, що це відбувається, і почнуть діяти проти нас ».

Тіт ус спохмурнів. Проблемою був той факт, що ця колонія мура х вже була здатна викликати легкий головний біль навіть у його, хоча й нового, але Легіону. А якщо дати їм рік? Або п'ять? Потрібна буде значна мобілізація сил, і кількість жертв буде великою. Краще вдарити рішуче вже зараз і придушити проблему в зародку.

«Схоже, що мені доведеться самому виступ и ти на передовій», — сказав Тіт ус .

«Ви дослід и ли всі інші можливості , командире».

Глибинний Л егіон не любив, щоб їхні члени високого рівня займали центральне місце, коли це не було потрібн им . У той час як деякі армії дозволяли елітам високого рівня охороняти та захищати новачків у важких битвах, Легіон вважав за краще довіряти їхній підготовці і спорядженню та випробовувати нових легіонерів під час бою. Очікування, що Т і тус втрутиться і вирішить кожну проблему, буде боротися в кожній битві, коли стане складно , лише загальмує ріст солдатів і дозволить їм охопити ковдру безпеки, яка не завжди там буде. Вони хотіли розумних, потужних легіонерів, а не боягузів.

Враховуючи тиск, який вони зазнали в цьому конфлікті, як з точки зору часу, так і через брак персоналу, було прийнятним , щоб Т і тус вийшов у поле. Аби запобігти численним втратам, необхідних для нападу на ворота, було більш ніж прийнятно, щоб він в зяв на себе відповідальність за їх знищення.

Командир піднявся з-за столу та покрутив плеч а м и , глибоко вдихнувши. Мана неухильно зростала. До хвилі залишалося небагато часу, ще одна причина, чому йому потрібно було діяти швидко. Він відчув, як мана ворушиться в його кістках, коли він знову вдихнув. Скільки часу минуло з тих пір, як йому довелося особисто боротися? З тих пір, як Гарралош втекла від нього, і навіть тоді йому заважала нестача мани в перших шарах. Поточного рівня навколишньої мани було ледве достатньо, щоб він справді звільнився.

Цього було майже достатньо, щоб змусити його посміхнутися. Його остання кампанія в шостому шарі була так давно. Чи пам’ятав він ще щось взагалі ?

У таборі Голгарі.

Кооранон Балта став на коліна в камені, його клинок стояв прямо перед ним, а вістря ідеально балансувало на рівній землі. Як його вчили вже так давно, він зосередив усе своє буття на мечі, свій розум і душу, шукаючи резонансу з лезом. Серед Клинків Голгарі вважалося, що дорогоцінна зброя, якою вони володіли, сформована та створена з ж ивого к аменю, щоб відповідати її власникам протягом багатьох років, бул и живими істотами. Сам камінь, звичайно, був живим, але більше того, мечі могли розвивати та виховувати власну особистість.

Високий Клинок тепер намагався з’єднатися з цією сутністю , але вона бул а невловимо ю . Іноді він на мить відчував відповідь від зброї, коли вона поверталася до нього, але потім вона зникала і губилася, наче її ніколи і не було.

Ще через годину він розслабився, ступив уперед і вийняв лезо з землі, перш ніж ретельно його п р очистити. Підживлюючи його маною, він відчув, як лезо тремтить від захвату, отримавши харчування , перш ніж знову стати інертним. Кооранон не розчарувався, він знав про Вищих Клинків, які живили свої клинки протягом сотень років, але отримали лише побіжне визнання своєї зброї. Незважаючи на це, прагнення до єдності з лезом цілком варте цієї ціни.

Використавши секунду, щоб зо середитися, він обережно вклав лезо в піхву та обернувся, щоб побачити свого помічника, який чекав на тому самому місці, де він приступав до ритуалу .

«Готуй табір, — наказав він, — час прийшов ».