Розділ 661 — Облога, частина 6

Легіон просувається туди, де я лежу, одужуючи, досі відновлюючись від тяжких поранень. Єдине благословення, яке я бачу, це те, що армія з одного чоловіка, яка прорізала половину воріт, більше не на передовій, замінена стіною броньованих тіл, які тримають свою зброю та щити з ідеальною дисципліною. Коли Крініс витягну ла мене, Колонія продо вжила свій обстріл, і орда моїх родичів тепер виривається з воріт, щоб оточити мене.

« Поверн іть мене за ворота, — витискаю з себе я, — ми не планували тут оборонятися» .

Мурахи навколо мене взагалі не реагують, і мені цікаво, чи вони взагалі відчули запах того, що я сказав .

« Агов ? Вам потрібно або перемістити мене за ворота, або залишити мене тут. Що ви , дідько , роби те ?»

« Найс тарший, я кажу це з усією повагою, але, будь ласка, закрий те свій феромонний отвір. Ми намагаємося вас зцілити , і вам потрібно припинити рухатися».

Хто це бу ла ?! Медант?! Звідки у тебе , дідько , з’явилася хоробрість так говорити зі мною?! Цілитель виглядає абсолютно незворушною, наче ворожа армія не наближається до її позиці ї з кожною миттю. Ці мурахи божевільні , чи що? Нам не можна тут боротися , нас повбивають ! Якщо мене не вдасться зрушити з місця, тоді просто відступіть у безпечне місце, а я про б’юся сам ! Ви ж не в останнє мене побачите ! Перш ніж я маю можливість наполягти, мурахи вже вишикувались навколо мене, а сотні перетвор или ся на тисячі за лічені секунди. Я швидко розумію, що вони мене не віддадуть.

[Крініс! Ти можеш мене знову перенести ? Крізь тіні?]

[Я не можу впоратися з цим , вибачте. Мені з надобилася майже вся моя тіньова мана, щоб перенести вас сюди ,] вона звучить панічно.

[Все буде добре,] я заспокоюю її, [моє обличчя майже знову зібралося, бачиш? Невдовзі я знову буду у відмінній формі.]

Здається, що мої слова її не надихають. Я бачу, як вона перетворюється на карколомні, неевклідові форми, які, я впевнений, сформовані з більшої кількості вимірів, ніж повинні бути присутні в її тривозі.

[ Інвідія , підготуй підтримку для Крихітки . У мене таке відчуття, що незабаром тут буде бійка ! Крихітка, тобі НЕ дозволено пом и р а ти! Це наказ!]

Зараз я мало що бачу, мурахи бігають наді мною, а цілителі продовжують вводити свою цілющу рідину, щоб допомогти відновити мою плоть, але я відчуваю те, чого ніколи не очікував, і через кілька хвилин я бачу одного з них . Що, в біса, тут роблять люди ?!?!? На чолі з маніакальним священиком , принаймні сотня людей вийшли з воріт, щоб протиснутися серед набагато більших тіл солдатів і розвідників у перших рядах між мною та Легіоном. У самого священика в єдиній здоровій руці стиснутий короткий спис, яким він з шаленою енергією махає туди-сюди, вимовляючи слова, які я не можу розібрати , зібраним навколо нього людям. Його голос лунає як грім з силою бойового барабана, коли він закликає своїх товаришів до бою.

Коли мурашині маги активують свою навичку , їхні тіла запалюються та починають поширювати ауру, яка огортає кожн у мурах у та людину в межах досяжності. Навіть я це відчуваю, і як це дода є сили моїм кінцівкам і наповн ює моє серце мужністю. Н е допомагає і те, що Вестибюль продовжує нашіптувати про бажання мурах до битви, щоб змусити ворога заплатити за шкоду, яку вони завдали. Мені складно ігнорувати їх у запалі бою. Я відчуваю бажання кинутися вперед на своїх трьох ногах, що залишилися, і спробувати зарізати л егіонерів до смерті однією моєю щелепою.

Я не думаю, що у мене це вийде надто добре.

« Мене вже можна перенести? » Я за скиглив до Меданта.

Її вусики смикаються, і, клянусь матір’ю, вона мало не штовхнула мене.

«Будь-який інший член К олонії був би вже мертвий. Ні, вас не можна переносити », — каже вона мені, продовжуючи працювати.

Дідько. Це буде неприємно .

З того місця, де я лежу, я бачу лише проблиски передової лінії, але я можу зрозуміти , що дві сили зближуються, оскільки Колонія та її союзники просуваються вперед, щоб залишити більше місця між воюючими сторонами та мною. Ви жартуєте?! Бій прямо перед воротами, а я навіть не зможу взяти участь?! Це має бути якийсь жарт. Мені кортить запитати, чи можу я вже рухатися, але в очах Медант а є щось, що змушує мене вагатися.

[Крініс, іди підтримай К олонію], я прошу її, [їм потрібна буде твоя допомога.]

[Ви серйозно поранені, майстре . Я потрібна тут, щоб захистити вас!]

[Мені більше потрібно, щоб ти захища ла мою сім’ю. Давай, Крініс. Зроби це для мене.]

Аморфна пляма непереборної темряви здригається один раз, перш ніж скористатися щупальцями, які потягнули її глибоко в тіні стелі тунелю. Невдовзі вона зник ну ла з поля зору, підкрадаючись ближче до ворога. Все, що я можу зробити тепер , — це лежати нерухомо і чекати, поки завершиться загоєння, а звуки та вібрація бою зростають до гарячки за мить до зіткнення двох армій. Навіть зараз з-за воріт прибуває підкріплення, нагромаджуючи сь один на одного, доки тунель майже не заповнюється від низу до верху купою розлючених монстрів, у якому я похований десь унизу.

З колосальним стукотом, що гуркоче крізь камінь, на якому я лежу, дві ворогуючі армії вперше стикаються. Лунає мало криків або розмов (за винятком Бейна), мурахи спілкуються в ідеальній тиші, тоді як Легіон занадто дисциплінований для випадкового шуму, але звук все ще оглушливий. Зіткнення сталі та панцирі в , вібрація та детонація активованих навичок і заклинань наповнюють повітря, доки я більше не можу зрозуміти, що відбувається. Весь цей час мої вусики вловлюють потоки феромонів від моїх родичів .

«ЗА КОЛОНІЮ!»

«ЗА НАЙС ТАРШОГО!»

« АТАКУЙ ЗА ВИВОДОК !»

«ВПЕРЕД , СЕСТРИ!»

«ЗА КОЛОНІЮ!»

Наповнені аурою мурашиних магів і власних генералів, солдати, розвідники, маги та будь-яка інша каста, яка бере участь у битві, досягають піку своїх бойових здібностей, коли вони кидаються проти армії Легіону в нескінченній хвилі люті. Здалеку лунає оглушливий вереск, пронизуючи всі інші звуки, наче ніж, і я розумію , що Крихітка втрутився в сутичку, використовуючи свій крик, щоб відволікти та оглушити ворогів і виграти достатньо часу, щоб його кулаки зробили свою роботу . На межах мого відчуття мани я відчуваю, як багато-мул та інші вихованці виповзають з проломів у стіні, тиснучи на бойову лінію Легіону по всьому тунелю, намагаючись посіяти хаос у рядах ворога.

Невдовзі після цього я знову бачу божевільного священика, що стоїть на скелі, пошкодженій у битві, а його обличчя — спотворена маска екстазу і люті, поки він реве, а його слова б’ють по мої м вуха м , наче хвилі об каміння. Я не маю жодного уявлення про те, як цей чоловік ще не мертвий, враховуючи те, як він стоїть, але він залишається на місці , проповідуючи з праведною люттю, поки навколо нього точиться битва. Усвідомлення того, що мої родичі воюють і гинуть так близько до мене , і я не можу їм допомогти, розриває мене зсередини. Я завжди хотів боротися за свою сім'ю, але так часто вони борються за мене. Те, що вони воюють за мене, — це настільки дорогоцінна річ , що я навіть не усвідомлював, наскільки це мені було потрібно в минулому житті, але тепер, коли це у мене є, я відмовляюся це відпускати. Я візьму ся за цю сім’ю своїми щелепами , і вони ніколи не зможуть мене вигнати .

«Будь ласка, — благаю я Меданта, — відпусти мене воювати».

Цілитель знову дивиться на мене зверху вниз, і цього разу я не бачу в ній роздратування чи злості, лише прийняття, терпіння та любов.

«Не хвилюй те с ь , Найс тарш ий , — каже вона мені, — ми вас захистимо».