Розділ 672 — Облога, частина 17

Щ об знайти двох радників Г олгарі в К олонії н е знадобилося багато часу. Корун і Торрін з нетерпінням чекали новин про результат у кімнатах Енід. Колонія не хотіла дозволяти цим двом воювати на передовій, незважаючи на численні прохання. Зрештою ї м заперечив сам Найс тарший, залишивши пару пити чай і їсти печиво з мером, поки боротьба за виживання тривала без них.

Зайве говорити, що вони були більш ніж шоковані, коли їх покликали до воріт під час битви, і ще більше вражені, дізнавшись про обставини, через які вони туди потрапили.

« Клянусь гранітними статевими залозами моїх предків! » Корун вилаявся. «Невже цей шляхетний ідіот серйозно намагається почати дуел ь честі проти чудовиська тут і зараз?! З головою Граніна на карті ? Це божевілля!»

Торрін пильно дивилася на ворота, наче її погляду було достатньо, щоб пробити сотні тонн металу, що стояв між нею та її наставником.

«Ми повинні врятувати його, — звернулася вона до свого товариша по тріаді, — ми не можемо просто залишити його там».

Зазвичай холодно ї та віддалено ї Торрін ніде не було видно, її заміни ла хтось, чиї очі були наповнені страхом. На цей раз талановит ий формувач не знала, як їй діяти. Побачивши зміни в ній, Корун замовк нув , ламаючи голову та намагаючись знайти рішення.

[Я мушу сказати вам,] сказа ла їм Кулант, [ що на даний момент ми не маємо наміру приводити Найс таршого сюди, щоб боротися з цією істотою .]

Корун був вражений тим, наскільки прямолінійний маг був з ним, але він не міг підтримати їхнє рішення, коли життя його наставника було під загрозою.

[Запевняю вас], благав він, [Ентоні не хотів би смерті Граніна!]

Кулант подиви ла ся на нього.

[Вони, напевно, не хотіли б ,] визнала вона, [але чи готовий Найс тарший пожертвувати сотнями своїх родичів , щоб прийти сюди і боротися до смерті проти ворога невідомої сили? Схоже , що в інтересах Колонії відібрати це рішення у Найстаршого та дозволити йому зосередитися на битві, в якій вони беруть участь .]

[Колонія тепер так ставиться до свого Н айстаршого члена?] запитав Корун. [Ви контролюєте Ентоні та приймаєте рішення за нього?]

[Не смійте судити про те, як ми ставимося до членів нашої власної сім’ї!] зазвичай спокійн ий маг показала зростання гніву своїм лютим тоном, [ Найстарший бореться за виживання всього нашого роду. Що таке один Голгарі , ким би він не був , проти цього?]

Як би він не хотів сперечатися, Корун не міг сказати Кулант, що вона не права. Якусь мить він боровся сам з собою, перш ніж його плечі впали від поразки.

[Невже ми нічого не можемо зробити?] благав він. [Гранін так багато зробив для Ентоні. Це неправильно, що ми його покидаємо.]

Він пожвавішав, коли йому спала на думку ідея.

[Ви можете відпустити мене,] сказав він, [може, вони візьмуть мене замість нього . Я міг би поговорити з ними або боротися замість Ентоні.]

Торрін тримала свій розум на розмові, мовчки слухаючи, як Корун намагався домовитися з Колоні єю , щоб врятувати її вчителя, але тепер вона не могла мовчати.

[Корун, ти не можеш !] вона увірвалася, [тебе б за секунду зрубали!]

Її товариш по тріаді стиснув щелепу.

« Ти не можеш бути впевнен а у цьому, — сказав він уголос, — я сильніший, ніж ти думаєш » .

«Я знаю, що ти сильний , але це Високий Клинок! У бою один на один у тебе не буде шансів. Якщо тебе вб’ють, вони вб’ють і Граніна, і я залишусь одна ».

Розбите серце від того, що вона залишиться єдин ою живою з тріади, не було тим, що вона хотіла пережити , незважаючи на те, що вона могла врятувати принаймні одного з найважливіших людей у своєму житті.

« Тоді що ти пропонуєш нам робити? — прошипів Корун, коли його розчарування вибухнуло, — вони не дістануть Ентоні, і якщо ніхто не піде туди, то ді Гранін мертвий! »

«Будь ласка, заспокойтеся, — новий голос пронизав морок, що опустився на обох формувачів , — можливо, я зможу допомогти в цій справі».

За воротами Балта стрімко зневірився.

« Скільки ще часу, перш ніж вони приведуть сюди звіра, щоб я його вбив? » — запитав він.

«Ми не знаємо, Високий Клинок», — лідер тріади формувачів зумів приховати своє роздратування та відповів з належною повагою. Звідки він міг знати?! Він говорив з мурахами ! Хто знав, як вони на все це відреагують!

Він відчув велике полегшення, коли зрозумів, що біля воріт знову почався рух, голова велетенської мурахи розкололася, коли один бік воріт трохи відчинився, і з’явилася постать. Це була не мураха, що розчарувало, але вони отримали принаймні якусь відповідь . Маг міг лише сподіватися, що цього буде достатньо, щоб зняти гнів роздратованого дворянина, перш ніж він почне зриватися на них.

Балта спостерігав за тим, хто наближався з відстані , зі с плющеними очима, шукаючи кожну деталь, яку могли побачити його очі. Те, що він помітив , його зацікавило. Це був не звичайний гонець . Щось у тому, як той руха в ся, підказувало йому, що ця людина була високого рівня. У кожному його кроці була впевненість та рівновага, якими володіли лише ті, хто мав справжню силу. З того, що знав Високий Клинок, тут не повинно бути такої істоти з цими жалюгідними мурахами. Він стримував бажання нахилитися вперед, щоб краще побачити, щоб не розкрити свою цікавість, намагаючись зібрати більше інформації.

Там було не так багато чого дізнаватися . Фігура була оповита темним халатом і, здавалося, не мала зброї . Вона була з піднятим капюшоном, щоб закрити обличчя, і було неможливо визначити навіть расу чи стать.

«Зупинись на цьому місці », — крикнув ф ормувач, коли таємнича особа підійшла за двадцять кроків. «Розкрий себе і заяв и про свій намір ».

Фігура не зробила жодного руху, щоб відкинути капюшон, коли вона відповіл а . Голос, що пролунав, був рівним і певним , спокійним і впевненим . Коли він його почув, очі Високого Клинка звузилися.

«Я прийшов вести переговори від імені свого народу».

Сталася пауза, перш ніж відповів сам Балта.

«Хто « твій народ »?» він запитав : «Якщо ти мураха, то ти точно дивн ий представник . Мої вимоги ясні, приведи мені мерзоту , або він помре».

Він жестом показав, не дивлячись на мовчазного Граніна, якого змусили впасти на коліна, надійно зв’язаного. Фігура тихо засміялася, відкриваючи своє обличчя.

«Я справді не член К олонії, — сказав Сірий , — але Н арод має дещо сказати щодо того, що тут відбувається».

Вовчі риси представника на мить вразили Г олгарі до оніміння , за винятком Граніна, який захихотів через кляп. Що, в ім’я Великого Хробака, тут робить Народ ?! Навіть він не міг цього передбачити! Ентоні дійсно приносив хаос скрізь, куди б він не пішов.

Майже проти власної волі Балта став рівн іше , коли Сірий показав себе. Потоки швидко змінювалися під його ногами, і він намагався втриматися. Йому все ще потрібно було отримати те, що він хотів, і він не дозволить такому повороту подій зупинити його !

«Ваші люди не претендують на цю територію, — посміхнувся він, — і не мають влади в цих тунелях. Якби я зрізав тебе там, де ти стої ш , Народ не мав би можливості вимагати від мене відшкодування. Ти заважає ш нам переслідува ти винищення».

«Речі дуже рідко бувають настільки простими, — докоряв Сірий, масажуючи долоні та передпліччя, — і ніколи, коли йдеться про Підземелля. Я подав заявку на визнання Колонії однією з н ових р ас. Племена обдумують, поки ми говоримо».

«Пройдуть роки, перш ніж вони дійдуть будь-якої згоди, — глузував Балта, — чому це повинно мене хвилювати ».

«Тому що, — сказав Сірий, — це означає, що я маю право боротися за захист цієї нової раси згідно з з аконами мого народу».

Вовк зігнув руки та вирвав з кожного пальця жахливо блискучі пазурі завдовжки кілька сантиметрів .

« Що ти пропонуєш? » — запитав Високий Клинок, дивлячись на його пазурі .

« Що ж, я міг би зайняти позицію біля воріт і вбивати твоїх людей десятками, поки вони наближаються, прирікаючи твою експедицію на провал...»

« Або » , — гаркнув Балта.

«... Або ти може ш прийняти мене як заміну для твоєї дуелі», — люто посміхнувся Сірий, показуючи гострі зуби.