Розділ 679 — Облога, частина 24

« Щось не так » , — раптом сказала Сло у н.

Кулант скоса подивилася на свою сестру, поки вони двоє продовжували висіти за другою брамою навпроти вторгнення Г олгарі. Вона зрозуміла, що генерал не говорить з нею, а думає вголос, тому мовчала і чекала.

«Вони зібралися , але не наближаються до нас , чому?»

Одна з двох мурах, які займали найважливіше місце в плануванні цієї облоги в Колонії, була трохи збентежена, коли побачила щось таке, що перевершило її очікування. Сили і мперії каменю поводилися майже так, як і очікувалося, аж поки вони не почали вимагати дуелі честі перед воротами. З огляду на химерні ритуали їхнього народу, Сло у н очікува ла , що Г олгарі повернуться до своєї очікуваної поведінки та атакуватимуть ворота. Вони були тут, щоб винищити її родину, правильно ? Як їм цього досяг ну ти, якщо не атакува т и? Зрештою, час був проти них . Вся стратегія, яку розробили Сло у н і Віктор, зосереджувалася на концепції, згідно з якою їхні вороги діяли з обмежен нями в часі . Якщо хвиля почнеться до того, як вони виконають своє завдання, вони будуть змушені відступити. В они ж не могли протистояти і Колонії, і шаленому Підземеллю, наповненому відчайдушними монстрами? Правильно ?!

Але перед її очима відбувалося щось незрозуміле. Коли їхній лідер був забраний і повернувся до своїх військ за перші ворота, Г олгарі змусили ворота відкритися ширше та вишикувалися в ряди . Ї хні солдати були значними своїми розмірами та масою. Не бажаючи бути спійманими непідготовленими, Колонія розгорнула власні війська разом з людьми-добровольцями та підготувалася до протистояння. Проте воно так і не почалося . За її розумінням ситуації, воно повинно було початися негайно, але ось вони, через кілька хвилин, все ще чекають, поки ворог зробить крок вперед.

«Можливо, вони чекають, поки їхній лідер прокинеться? Вони здаються досить жорсткими у своїх структурах влади», — припусти ла Кулант.

Сло у н потрясла вусиками.

«Вони є організованими напіввійськовими силами, які пишаються своїми бойовими навичками. Я відмовляюся вірити, що у них немає другого командира, який бажав би віддавати накази для виконання місії. Було б безумством влаштовувати командну структуру в будь-який інший спосіб. Ц е щось інше...»

Генерал витріщилася, а її подвійні складні очі сфокусувалися на непорушних рядах Г олгарі вдалині, наче намагаючись проникнути в їхні думки.

« Тобі не здається , що їхні ряди якісь тонкі ?» вона запитала.

Заскочена зненацька зміною теми, Кулант могла лише замовкнути, намагаючись оцінити «товщину» ворожих солдатів.

« Вони здаються мені добре нагодованими? » В она сказала.

« І чому вони не відкрили ворота до кінця? Ти помітила , що вони не повністю відкриті? Вони, ймовірно, могли б поставити додаткових шість солдатів до кожн ої шеренг и через цю щілину, якби вони відчинили ворота до кінця. Н емає сенсу створювати вузьку точку для їхніх власних військ. Це лише зробить підкріплення їхніх сил повільнішим у протистоя нні з нами . Це має сенс лише якщо є щось, чого вони не хочуть , щоб ми побачили поза межами нашої видимості».

Це мало більше сенсу для мага. Вона миттєво стала пильнішою, оглядаючи відстань розумом і очима.

« Ти думає ш , що там є якась суперзброя? Щось, чого ми не бачили і не можемо передбачити?» Це був один з найбільших страхів ради. Вони були молодим народом , і було гарантовано , що ті раси та групи, які існували сотні, якщо не тисячі років, мали незліченну кількість мудрості, яку Колонія просто не мала часу зрозуміти . Вони не могли підготуватися до невідомого, вони могли лише визнати, що воно існує.

«... Ні», — сказала Сло у н, поки її очі далі сканували далечінь.

Кулант за плуталася.

«Тоді що?» вона сказала.

«... Мені здається, що нас зрадили».

Сказавши це, генерал розверну ла ся та кину ла ся назад у гніздо, наче за нею бігла сотня солдатів Г олгарі.

Всередині гнізда.

Королева цокнула щелепою, намагаючись розвіяти роздратування, але знала, що їй не вдасться. Її розмова з людиною, Енід, була повчальною та допомогла пояснити незрозумілу поведінку її дітей, але це мало чим полегшило розчарування, яке вона відчувала через те, що з нею поводилися як з личинкою . З поваги до турботи своїх дітей вона погодилася залишитися в гнізді, щоб захистити виводок у разі прориву, і ця роль не дозволяла їй брати участь у битві . Якщо боротьба дійшла до виводкових кімнат , то ді вона вже була програна, вона зрозуміла це лише після того, як один з солдатів, які стояли на варті, пояснив їй їхні плани. І все ж вона погодилася, але тепер усвідомила, наскільки вона роздратована не мати змоги боротися разом зі своїми дітьми. Вона почувалася так , наче її панцир дряпали зсередини. Це було п остійне божевільне відчуття, яке просто не зникало, як би вона його не дряпала.

Вона вже не вперше встала, її шість ніг підняли її тіло з підлоги лише для того, щоб потім повільно опусти ти її назад. Вона дала слово, що залишиться і захищатиме виводок, тож вона так і зробить . Як би це не дратувало її. Внутрішньо вона пообіцяла, що її діти більше ніколи не отримають від неї такої обіцянки, як би вони не просили.

« Як, на вашу думку, йде бій, мамо? » — запитала Антуанет , явно нервуючи.

Дві молоді К оролеви були стурбовані, незважаючи на те, що вони були членами ради та знайомі з усіма планами, які відбувалися, вони почувалися безпорадними, оскільки не могли захистити свою сім’ю. Оскільки життя К оролеви повинно було бути збереженим, ї м приносили запаси біомаси, вони їли, а потім виробляли максимальну добову норму виводку. Доглядачі слідкували за молодняком і вирощували його в кімнатах , як і раніше. Єдиною справжньою відмінністю в їхньому середовищі були величезні кімнати , вирізані під місцем для відкладання яєць для розміщення робітників , яких не можна було транспортувати до гнізда на поверхні для навчання в академії. Очевидно, К оролева не змогла продовжити свої звичайні полювання, ще од не обмеження , як е її дратува ло , але в іншому вони троє продовжували виконувати свою роль для К олонії без паузи.

«Я впевнена, що все буде добре, — заспокоювала К оролева свою доньку, гладячи її вусиком по голові, — довіряй , що вони будуть старанно працювати та досяг ну т ь успіху, як ми і повинні…»

Вона замовк ну ла, а її вусики за тремтіли.

У цей момент кілька солдатів увірвалися в кімнату в стані підвищеної готовності. Розвідник відійшов від інших і підійшов до королівської трійці .

«Ми виявили вібрації в цій області, які швидко рухаються. Дуже швидко. Ми не впевнені, що відбувається, але хочемо бути обережними».

Антуанет і Вікторіан т стурбовано подивилися на свою матір, і вона намагалася їх заспокоїти, поки раптом не замовк ну ла. Вона щось відчула. Щось дивне...

Королева повернулася до однієї зі стін кімнати для відкладання яєць і повільно наблизилася до неї, її дв а вусики танцювали в повітрі, поки вона відчувала вібраці ї в повітрі. Коли вона наблизилася, цівка бруду висипалася зі стіни , каскадом потекла по скелі та зупинилася на підлозі. Потім ще одна . Потім ще од на . Коли вона нарешті опинилася віч-на-віч зі стіною, скеля почала тремтіти та зрушуватися, наче її штовх а ли з іншого боку.

«Дочки, — покликала Королева, не обертаючись, — приведіть охоронців. Усіх».

« Мати? » запитала Вікторіан т .

«Вже , дитино » , — пролунала сувора відповідь.

Раптом стіна відкрилася , і К оролева відскочила назад, щоб уникнути каміння та пил, що посипал и ся, коли те, що це було, нарешті пробилося назовні . Помахавши вусиками , щоб прибрати пил, Королева опинилася віч-на-віч з безвиразним кільчастим обличчям велетенського хробака.

[Вибач,] почула вона в своїй голові.

Перш ніж вона отримала можливість відповісти, хробак опустив обличчя, а майже невидимий рот широко розкрився, щоб хруснути об кам’яну підлогу, і миттєво зник нув , зарившись у простір між кімнатами. Коли роздута істота більше не загороджувала їй зір , К оролева змогла побачити згромаджені ряди покритих камінням воїнів, що йшли до нового отвору, і вона відреагувала єдиним чином , який знала.

«ЗА КОЛОНІЮ!»

Розширивши щелепи , Королева В ійни кинулася в битву .