Розділ 685 — Облога, частина 30

Хранителі гаю були неймовірно потужними . Як саме вони народ жува лися, Легіон не був впевнений. Вони не були монстрами, як такими, жоден з гілкастоподібних не був . Вони не були породжені Підземеллям і, на відміну від мурах, не були створені «батьківським» монстром традиційними засобами. Ось чому Легіон насправді мав проблем у не з лісовими людьми як такими, а скоріше з їхн ьою вбивч ою , метушливою мати . Природно, гілкастоподібні не бажали сидіти осторонь і дозвол и ти Легіону знищити джерело всієї їхньої раси, тому виник нув конфлікт. За десятиліття битв Легіон засвоїв багато уроків, і один з найважливіших був : х ранителі г аю були неймовірно потужними .

Велетенська істота вдарила одним важки м дерев’яни м кулак ом над головою, що міг би зруйнувати будинок, але Т і тус не злякався. Ідеально розрахувавши рух ніг, він зробив ривок вбік, а потім повернувся та знову зробив ривок , цього разу вперед, піднявши сокиру, щоб нанести удар. Хранитель рухався з оманливою швидкістю та витонченістю, відводячи ліву ногу назад і обертаючи тіло, щоб змахнути лівою рукою по широкій дузі, щоб спіймати командира, перш ніж той встиг завдати удару.

Тітус без паузи опустив сокиру, використовуючи величезну силу своїх зап’яст ь , щоб відвести лезо в бік, де воно зіткнулося з атакуючою рукою, випустивши ударну хвилю, що загуркотіла по камінню навколо нього.

«Хаааа», — загуркотіло дерево своїм неймовірно глибоким голосом. «Ти потужний ».

Т і тус перевлаштувався, а його очі миттєво поглинули все навколо . Удар був неглибоким, за ним не було повної ваги його навичок чи сили . Незважаючи на це, він зробив глибоку рану на корі свого супротивника, з якої витікав густий золотистий сік. Командир глибоко вдихнув, вбираючи ману, що оточувала його, у своє тіло , та посилаючи її циркулювати його каналами мани у шаленому темпі. Наче пробуджуючи бажання, яке він давно залишив позаду, скільки б енергії він не вливав у своє тіло, воно все одно хотіло більшого. Проблема була не в кількості, а в чистоті. Щойно він звик нув до мани в глибших шарах, тонкої речовини так високо в Підземеллі ніколи не буде достатньо, щоб по-справжньому задовільнити його. Тим не менш, він візьме те, що може .

Він обережно підійшов до дерева, не бажаючи, щоб його застали зненацька. Рухом зап’ястка його сокира спалахнула червоним світлом і потужна аура здійнялася від леза. За мить виноградні лози та рослини навколо його ніг вирвалися зі стіни, тисячі колючок дотягнулися до його тіла та спробували скрутитися на його броні.

«ХА!»

З потужним ревом енергія вибухнула з тіла Т і т уса , і виноградні лози згоріли в попіл, перш ніж вони змогли дістатися до нього. Побачивши горіння зеленого росту, в очах х ранителя г аю вперше спалахнув гнів, і він ступив уперед, а його тіло раптово осяял и тисячі рун і воно засяяло зеленою енергією.

«Це місце зайняло Мати-Дерево !» — заревів велетень, штовхнувши обома руками вперед.

Хвиля енергії вибухнула з хранителя , і рослинність навколо них збожеволі ла , на пившись його випромінюваною силою, і вибухну ла ростом. Звивисті квіти , наповнені іклами, і ліани завтовшки, як людина, з колючками, з яких капала потужна помаранчева отрута, за кілька секунд спалахнули навколо Т і т уса , але він не відступив. Він глибоко вдихнув і влив свою енергію в сокиру в своїй руці, перш ніж замахнутися нею по широкій дузі навколо себе.

Від краю леза вибухнула хвиля енергії , що знищила рослинність у радіусі десяти метрів, з центром на важкоброньованому Легіонері. Хранитель тихо загарчав і знову ступив уперед, відводячи руку для потужного удару. Обличчя Тітуса не мало виразу, все ще наче вирізане залізними лініями, як завжди, і він по спостерігав за ударом, перш ніж знову перестави в ноги та приготувався перехопити ворога . Демон, запечатаний у його зброї, завив від радості, коли він знову атакував , приклавши вагу своєї броні до удару, і задоволено пирхнув , відчувши, що зброя глибоко в’їлася.

Тим не менш, хранителі гаю були відомі своєю потужною регенерацією, і Т і тус знав, що йому знадобиться надто багато часу, щоб знищити гікластоподібних , щоб не дати легіонерам впасти від рук інших створінь . Натомість він тягнув час і сподівався, що битва в гнізді пройде добре для його людей. Сповнений рішучості, він знову підняв сокиру та чекав, поки його противник зробить наступний крок.

У кімнаті для відкладання яєць К оролева застрягла в битві за своє життя. Розлючен а ведмід иця , хоч і менш а за К оролеву у своїй формі війни , була значно сильніш ою. Потужність її гніву підняла її силу до неймовірних висот. У той час як велетенська мураха постійно захищалася, не бажаючи завдати жодного укусу, який завдав би значної шкоди її супротивнику, Сара не стримувалася , атакуючи в нескінченному, бездумному пориві люті , який ніколи не припинявся. Королева знала, що це не може тривати вічно, вона могла відступити лише обмежену кількість разів , вона не могла вічно тягнути бій, доки її збільшена форма не закінчиться, і вона не зменшиться до свого звичайного розміру. Без бонусних характеристик, які вона отримала завдяки силі своїх дітей, вона швидко померла б проти ведмедя.

«Що б ви не хотіли зробити, ви повинні зробити це швидко, моя К оролево», — поперед ила її Брендант. «Ми не будемо сидіти осторонь і дивитися, як вона вбиває вас, незалежно від того, дружить Колонія з нею, чи ні».

«Повинно бути щось, що ми можемо зробити, щоб достукатися до неї, — сперечалася Королева, — хіба ви не робили так багато разів раніше?»

« Так , але ми ніколи не бачили, щоб вона лютувала настільки сильно , щоб напа дати на нас. Це те, чого вона боялася, що станеться, але ми не змогли переконати її надовго відмовитися від бою».

Солдат похитала головою зі щирим сумом. Сара була вірним другом мурах і багато разів проливала за них кров під час вторгнення. Без неї Г олгарі завдали б набагато більшої шкоди та просувалися б набагато швидше. Їй було боляче бачити, як ведмідь впала в божевілля, якого вона так довго боялася. Незважаючи на це, вона зміцнила свою рішучість . Не було жодного життя, окрім, мабуть, життя Найстаршого, яке вона поставила б вище К оролев и .

« Знайд іть мага! » — сказала К оролева. «Підключ іть мій розум до її. Дозволь те мені спробувати достукатися до неї».

Завжди готов і підкорятися наказам своєї матері, Адвант не потрібно було нічого говорити, перш ніж невелика команда магів вийшла вперед, щоб створити необхідну магію розуму. Вже за кілька секунд зв’язок було встановлено, і королева відчула, як її думки з’єднуються з думками людини -у-минулому Сари.

[Сара,] покликала вона , [тобі не потрібно боротися .]

Скажен а ведм едиця не відреагува ла і не сповільни ла ся у своєму нападі. Дикі по махи її смертоносних пазурів розрізали повітря та погрожували розірвати Королеву, якщо вона не ухилиться.

[Ми не зробимо тобі боляче,] знову заговорила мати Колонії, [ у тебе немає потреби понути у своєму гнів і .]

Вона оглянула ведмед ицю перед собою, шукаючи хоч якийсь проблиск розуму , будь-який натяк на особу всередині, але нічого не побачила. Ніщо не вказувало на те, що її навіть почули. Це було складно , на відміну від проблемного , Королева не мала влади над магією розуму, необхідної для проектування свого розуму в свідомість іншої істоти. Усе, що вона мала, це слова. Слова і дії. Замість того, щоб відступити, замість того, щоб намагатися відбити злісні пазурі, які намагалися вбити її , Королева зробила неймовірне, вона кинулася вперед. Вона взагалі не кусала, не ухилялася і не захищалася, натомість вона опустила свої вусики на голову ведмед иці і дозволила своїй цілющій мані потекти крізь них, поки її жахливі пазурі били по ній .

«МАМА!» Брендант вигукнула від жаху. «Атак уй !» — наказала вона, — заходьте туди і рятуйте Королеву!

[ Тепер в се гаразд], Королева не звертала уваги на свої все більші рани, намагаючись дотягнутися до сповненої гніву душі перед собою. [ Ти в безпеці, ти захищен а , ти добре справилася .]

Мурахи кинулися вперед, щоб захистити серце своєї родини, але дистанція, як ої вони дотримувалися, щоб поважати бажання К оролеви, коштувала їм дорогоцінних секунд. Знову і знову могутня ведмедиця била лапами та клацала пащею, аж поки панцир К оролеви не тріснув і не розірвався. Весь цей час К оролева продовжувала вливати свою цілющу магію в неї та повторювати ті самі м’які слова похвали. Коли Брендант кину ла ся вперед, щоб напасти на ведмедя і віддати своє життя, захищаючи К оролеву, вона була вражена, помітивши , що Сара сповільнюється. Ї ї п омахи лап стали менш потужними , з довшими паузами між ними, і смертельна аура зникала з її пазурів. Як один, атака К олонії сповільни ла ся до повної зупинки, а К оролева продовжувала заспокоювати ведмед ицю , чий нескінченний рев нарешті почав згасати, віддаляючись, поки він не перетворився на скигл е ння.

Королева була виснажена і на межі занепаду, але вона з радістю спостерігала, як світло повертається в очі тої , хто допоміг врятувати її дітей.

[ Ти в безпеці,] сказала вона, [ ти захищен а . Ти вдома.]