Розділ 713 — Королівське чаювання, частина 1

Енід ще раз перевірила свій вигляд у полірованому латунному дзеркалі, яке Колонія додала до її кімнати. Зазвичай це не було чимось , чим вона турбува ла ся, але сьогоднішня зустріч була чимось особливим. Вона знала, що К оролева, перша в своєму роді серед К олонії, не була королівською особою в технічному сенсі, але велетенська мураха справді володіла певною аурою, яка вимагала поваги, і Енід відмов ля лася давати менше, ніж належне, як мер Оновлення. .

Біженці, які оселилися нагорі, залежали від К олонії кількома способами. Вони більше не покладалися на мурах для прац і чи матеріал ів , вони виросли до такого рівня, що могли забезпечити себе такими речами більшість часу, але їх постійне виживання все ще покладалося на щелепи цих істот. Якби Ентоні та його подібні коли-небудь виступили проти них, місто та всі в ньому були б миттю зметені.

Старша жінка похитала головою, щоб відкинути з голови такі гнітючі думки. Не було жодних ознак того, що мурахи коли-небудь вчинять таку дію, і в глибині душі Енід сама вірила, що Підземелля припинить породжувати монстрів перш ніж Ентоні обернеться проти людей, яких він вирішив врятувати. Бейн може бути божевільним у прямому сенсі цього слова, але він мав рацію в одному: Ентоні був рятівником для людей, про яких вона зараз піклувалася, і це навряд чи коли-небудь зміниться.

Після завершення підготовки вона зібрала свій чайник, піднос і невеликий на бір домашнього печива та вийшла зі своєї кімнати , зачинивши за собою щойно встановлені двері. Самі двері були вражаючим витвором майстерності , з хитромудро вирізьбленим и сувоями та листям плюща, що обрамляли її ім’я, розміщене прямо в центрі. Пара менших мурах прийшла і поставила його лише вчора, використовуючи свої на диво рухливі передні кігті, щоб прибити петлі до дерев’яної рами, яку вони прикріпили до гладкого каменю. У ньому не було замка, мурахи, здавалося, не бачили потреби в замках у своїх особистих кімнатах. Вона ліниво подумала, чи злодійство будь-коли взагалі було проблемою серед членів К олонії, але швидко відкинула цю думку. Що б вони навіть крали один у одного? Наскільки вона могла судити, у них не було майна!

Повністю споряджена, Енід пройшла тунелями Колонії, багато з яких тепер мали вузькі сходи, якими могли користуватися люди. На кожній ділянці насторожені солдати стояли на місці, повільно розмахуючи вусиками , спостерігаючи за постійним відродженням монстрів хвилі. Було дивовижн им , наскільки добре Колонія була здатна протистояти нескінченним ворогам, які прийшли з хвилею, їх величезна кількість дуже допомагала на цьому фронті, але зрештою їм буде складно зберігати свою оборонну позицію, коли з’являться створіння з нижчих шарів .

Хоча вона майже не сумнівалася, що вони впораються з цим викликом. Вона чула, що Ентоні вже почав свою еволюцію до шостого рангу , величезної віхи для будь-якого монстра. Наскільки могутнім він буде, коли з’явиться? Він, й мовірно , уже був найсильнішою мурахою з першого шару , яка коли-небудь існувала, за винятком, можливо, його матері, звичайно.

Енід ніхто не турбував, поки вона йшла в саме серце гнізда, за винятком кількох охоронців, які ще раз провели по ній своїми вусиками , перш ніж помахати їй знак проходити . Після короткої прогулянки вона увійшла до кімнат і тунелів, які охоронялися найсуворіше в К олонії, — до виводкових кімнат . Навколо вона бачила доглядачів , які носили своїх вихованців і піклувалися про них, товстих личинок завбільшки з маленьких собак, кожному з яких залишалося всього кілька тижнів до того, щоб вийти на світ дорослим дитинчам, готовим захопити світ разом зі своїми родичами .

Самі личинки були навіть милими, якщо до них звик нути . Незважаючи на це, доглядачі ніколи не дозволять нікому, окрім них самих і кількох о браних мурах , доторкнутися до них. Ніщо в гнізді не захищалося настільки ж енергійно , як майбутні покоління Колонії.

Тримаючи напоготові блюдо, Енід спустилася в місце її зустрічі, у самий центр гнізда: кімнату для відкладання яєць.

Завершивши роботу на цей день, три К оролеви відпочивали в комфорті, а загін охорони був присутній поруч , навіть незважаючи на те, що вени мани були вигнані зі стін. Вона ввічливо кивнула трьом величезним мурахам і отримала у відповідь шаноблив е опускання вусиків, а потім сіла за підготовлений стілець і стіл у людський зріст, поставила перед собою піднос і стала чекати.

Невдовзі до кімнати увірва ла ся Кулант. З азвичай стриманий і спокійний маг була у нехарактерн ій для неї спішці , поки вона пробігала через вхід. Енід розглядала мураху мага, поки та, очевидно, розмовляла зі своєю матір’ю, а вусики старшої К оролеви рефлекторно смикалися, поки Кулант пояснюва ла себе. В ній було щось трохи інше, власне, в Антуанет та Вікторіан т також. Що це було?

Її очі були не такими, як раніше, тому їй довелося трохи примружитися в тьмяному світлі кімнаті , але зрештою вона зрозуміла, що це таке. Вони практично сяяли. Їх ній панцир мав надзвичайно здоровий блиск, на ньому не було видно ані порошинки чи бруду. Коли вони рухалися, світло зміщувалося та мерехтіло на їхньому хітині, н аче він був відполірований до дзеркального блиску. Енід зустрічала багатих купців, які заплатили б цілу гору золота , щоб досяг ну ти такого рівня полірування для своїх меблів! Як вони це зробили?

Через кілька хвилин вона відчула дотик розуму Кулант .

[Ласкаво просимо, друже Енід,] сказа ла маг, [Я сподіваюся , що у тебе все все добре ?]

[ Було б складно так зробити, щоб не було добре ,] вона посміхнулася, [ ви так дбає те про нас тут.]

[Це чудово . Твоя подорож на поверхню пройшла без пригод?]

Щоб запобігти хворобі мани, їй і кожній іншій людині, яка відвідувала гніздо, необхідно було регулярно виходити на поверхню, щоб регулювати насиченість маною. Самій Енід щоразу, коли вона поверталася, доводилося виконувати купу роботи, керуючи здавалося б нескінченними подіями на поверхні. Оголосити про потребу дипломатичної місії та повернутися до гнізда було майже полегшенням.

[ Так . Я сподіваюся, що ти також добре почуваєшся, Кулант . Ти сьогодні виглядає ш практично сяюч е .]

Вона задумала це як комплімент, але маг практично здригну ла ся від її слів.

[Так,] пробурмотіла вона, [я... відпочивала... нещодавно.]

Енід засміялася.

[Зазвичай ми вважаємо, що це добре,] сказала вона, [проте чомусь ти не виглядаєш надто щаслив ою , почуваючись настільки бадьор ою .]

[Питання відпочинку є... складним у Колонії. Досить про мене, я зроблю міст між матір’ю і тобою .]

Через к ілька коротких секунд вона відчула, як могутній, задумливий розум Королеви торкається її власного.

[Вітаю, друже Енід,] К оролева ще раз при вітала голову, [я з нетерпінням чека ла на твій візит. Я повин на вибачитися за свою доньку,] Кулант трохи затремт іла , [ та за її запізнення. Керувати собою схоже не є сильною стороною деяких з моїх дітей.]

[Зрештою ви створи ли Ентоні,] захихотіла Енід .

Вусики К оролеви небезпечно затремтіли при згадці про «проблемного», і Кулант зробила обережний крок назад, вийшовши за межі її досяжності.

[ Він зміг досяг ну ти багато чого,] зізналася Королева, [коли не байдикував і не витрачав марно час.]

Велетенська мураха нахилилася вперед, щоб оглянути речі, які принесла з собою Енід.

[Що це ти прин есла сюди, друже Енід? Я не пам’ятаю, щоб бачи ла такі речі раніше.]

Вона жестом показала на кожен предмет по черзі.

[ Я взяла чайник, повний свіжозавареного чаю, кілька шматочків печива, які я спекла на поверхні, перш ніж спуститися, і кілька чашок.]

Королева тицьнула однією ногою в посуд.

[А що це за... чай?]

[Мене дивує, що ви не знаєте, адже листя надали ваші діти. Це напій, який дуже подобається людям та іншим расам, який готують шляхом заливання кип’ятком висушених листків певних рослин. Іноді його поєднують з молоком, хоча в старості мені це тепер не дуже подобається.]

Вона простягнула руку та підняла горщик до велетенського монстра.

[Чи хотіли б ви чашку?]