Розділ 749 — Відвідини

Поки дні хвилі тягнуться далі , ми з моїми домашніми тваринами дотримуємося того самого розпорядку дня. Ми боремося, їмо, відпочиваємо, а потім повторюємо. Після всього цього часу мені стало цілком зрозуміло , чому одержимі домашніми тваринами жителі П ідземелля, такі як Софос, настільки рідкісні . Підняти монстра до шостого рангу – це величезний біль в дупі . Не кажучи вже про двох. Очевидно, те, що роблю я , не дуже схоже на те, що роб ить Формо та йо му подібні, вони вирощують своїх монстрів протягом десятиліть, піклуються про них і витрачають увесь свій час, енергію та проектують кожен аспект сво го підходу до розвитку могутніх монстрів. Я просто піднімаю потужність своїх домашніх тварин і сподіваюся, що все вийде якнайкраще.

І все-таки уявіть собі біль і страждання звичайного дослідника Підземелля, коли монстр шостого рангу , у якого вони вклали нескінченні багатства та ресурси, гине в Підземелл і . Роки зусиль, буквальне багатство в ядрах, усе зникнуло . За можливості повернути ядро ще не все було б втрачено, оскільки можна було б відновити його знову, але душа вихованця була б назавжди втрачена. Якщо ви не змогли повернути ядро... що ймовірно, враховуючи те , що наставник зазвичай слабший за домашніх тварин, яких вони тримають, тоді просто довелося б прийняти втрату і почати знову.

Я розумію, чому не багатьох це спокушає.

Проте для мене таких проблем немає ! Чесно кажучи, незважаючи на виснажливу та невблаганну природу хвилі, я дуже насолоджувався часом з Крихітк ою , Крініс та Інвіді єю у тунелях. Це майже як у старі часи, коли лише я та мої домашні тварини боролися наперекір обставинам, хоча Колонія знаходиться буквально лише на кілька десятків метрів позаду нас. Коли ми все ближче наближаємося до еволюції моїх двох чудових улюбленців, я згадую про Енід та її прохання вирушити на поверхню, щоб заглянути до Оновлення.

Якщо я збираюся це зробити, то, ймовірно, це потрібно буде зробити зараз. По мірі того, як хвиля йде далі , рівень мани продовжує зростати, а з глибин піднімаються сильніші монстри. Він, й мовірно, ста в настільки високим, що тепер може підтримувати мене, принаймні на деякий час, і якщо я буду чекати довше, тоді Колоні ї буде складно витримати, якщо щось справді неприємне виповзе з третього шару... або навіть нижче.

[Добре, команда!] Я оголошую своїм виснаженим вихованцям: [Ми збираємося на перерву. Пішли !]

Сказавши це, я підходжу прямо до генерала, оголошую про свої плани швидкої перерви і виходжу звідти. Як і очікувалося, Берк підбігає до мене менш ніж за двадцять хвилин .

«Найстарший! Куди ви йде те !» — кличе вона, поки я продовжую свій веселий шлях.

«На поверхню!» Я весело оголошую: «Хочеш піти зі мною ?»

«Е-е, ні? Ви впевнен і , що зараз хороший час, щоб піднятися на поверхню, Найстарший? Що з хвилею і все таке?»

«Це якийсь жарт? Це буквально єдиний раз, коли я можу вийти на поверхню. Ти намагаєшся позбавити мене сонця? Тепла під неб ом ? Ти справді ста ла настільки холодн ою , Берк?»

« Ви розуміє те , що я маю на увазі, Найстарший, — роздратовано хитає головою великий розвідник, — триматися проти хвилі — це важка робота, і без підтримки вас та ваших вихованців це буде набагато складніше . Я б ніколи не звинуватила вас в уникненні ваших обов’язків, але чи справді ви вважаєте , що вам варто взяти перерву?»

Якби я міг, я б закотив очі.

« Ви побудува ли там п’ять шарів захисту, і наразі нам не доводилося відступати більше ніж до другого . Я вважаю, що з вами все буде добре, якщо я візьму кілька годин відпочинку».

«Це лише тому, що там бу ли ви , Найстарший…»

« Пха ! Якщо ви так нервуєте з цього приводу, лізьте туди самі. Призначте на цю роботу Лірой , я ще не бачив її чи її загін на передовій ».

Відповідаючи, вона дивиться вбік.

«Ми хвилювалися, що якщо відправимо Лірой з дорученням, тоді вона ніколи не повернеться».

«Тоді прив’яжіть її! Я категорично відмовляюся вірити, що це буде наскільки велика проблема . Виклич те Ліро й та скаж іть їй, що якщо вона втече в Підземелля, то я поженуся за нею, і вона не буде насолоджуватися тим, що станеться після цього, вона не помре, але вона може побажати, щоб вона померла!»

Постійне чаювання та лоскотання виводку , Лірой! Не думай, що я цього не зроблю!

Дещо заспокоєн а , Берк залишає мене в спокої, щоб доповісти решті ради про мою одноденну поїздку . Вони, безсумнівно, накрутили собі нерви , коли почули про те, що я покидаю фронт. Слабаки . Мені потрібно знову по тренувати їх і повернути їм трохи більше мужності ?! Горді солдати Колонії зможуть протриматися деякий час , поки мене не буде , якби я в це не вірив, я б нікуди й не пішов !

Подорож до поверхні дратує, як і всі інші подорожі під час хвилі, але це займає набагато менше часу, ніж я очікував . Колонія старанно реконструювала свою територію, і «швидкий тунель», який вони побудували, що з’єднує основне гніздо з поверхневим мурашником, — це неймовірна річ , про яку я навіть не підозрював. Це дуже круто, але він не є особливим для тисяч мурах , які щодня ходять цим тенелем , доставляючи біомасу, ядра та інші ресурси з глибин на поверхню, не кажучи вже про нових робітників з доглядачами з академії.

Як і очікувалося для настільки важливого тунелю, тут присутня велика кількість солдатів, які знищують будь-якого монстра, якому не пощастило з’явитися всередині стін. Використовуючи цей тунель, ми повертаємося в перші шари поблизу поверхні за лічені години. Мій старий дім ! Заради ностальгії, я роблю невеликий обхід від головного тунелю, щоб потрапити в П ідземелля. Дещо смішно, але й трохи сумно бачити, що я більше не можу поміститися в менші тунелі, в яких колись ховав ся від головних магістралей. Монстри, яких я раніше так боявся, все ще з’являються : тут багато вовків, колючих ящірок і навіть багатоніжок , п роте остаточн о відсутні Крока -звірі. Схоже, що Гендальф або Підземелля не зацікавлені в породженні цих істот, і без їхн ьої мами цих монстрів , ймовірно, залишилося дуже мало.

Знущання над монстрами, яких я раніше боявся, це на деякий час весело, але швидко набридає, оскільки з мого ядра вже починає витікати ман а . Я доручаю всім під мозкам залучати якомога більше енергії, і стежу, щоб мої ноги якомога більше контактували з землею, висмоктуючи ману зі скелі. Цього в истачає, якщо й ледве. Історія з овсім інша, коли ми нарешті піднімаємось на вершину мурашника і знову відкриваємо себе небу .

Поверхневе гніздо зазнало значних змін відтоді, як я був тут востаннє. Його значно розширили, а академія та тренувальні майданчики займають більшу частину простору . Є також багато ливарних і ремісничих територій для різьбярів третього рангу , хоча я підозрюю, що основні промислові центри К олонії знаходяться глибше в гнізд і . Наш у появу помічають численні нові робітники і доглядачі , які збираються тут . М аленькі мурахи припиняють свою діяльність, щоб витріщитися на нас, а їхні доглядачі лають їх, щоб вони тримали себе під контролем . Це в певному сенсі смішно, і я махаю вусиками туди-сюди, вітаючись з усіма членами моєї родини, яких бачу.

Стоячи на вершині пагорба, мені відкрива ється панорамний вид на околиці, який значно відрізняється від того, що я бачив востаннє. Земля була помітно освоєна, з широкими, зрош е ними та обробленими полями, що простягаються вдалині, невеликими садибами, що прикрашають краєвид то тут, то там, димарями, що вилітають у повітря білим димом. Саме місто зазнало приголомшливого зростання, численні двоповерхові будинки з’явилися вздовж того, що тепер було чистою широкою вулицею, що пролягала через центр того, що стало процвітаючою громадою. Було приємно стояти і сприймати все це, але стало менш приємно, коли люди почали вказувати пальцями та вставати на коліна.

З цими людьми було щось дуже не так.