Розділ 750 — Відвідини, частина 2

Я бачу, що т ой клятий священник продовжував наповнювати людей своїми нісенітницями, судячи з реакції городян. Хоча є слабка ймовірність того , що вони вважають мене К оролевою, оскільки вони ніколи раніше не бачили мурахи мого розміру. Як би приємно не було думати, що ці люди, можливо, віддають шану м атері, ця думка лише слабка, у глибині душі я точно знаю, про що думають ці люди. Чи варто мені прийняти якусь позу? Ні, це надто поганий смак .

Я йду вниз узбіччям мурашника, помічаючи серйозн у втрату ман и . Незважаючи на всі мої зусилля та ману в повітрі, яка значно перевищує звичайний показник , я просто не можу отримати достатньо енергії, щоб задовольнити потреби свого ядра. Мана витікає з мене з кожним моїм кроком, і швидко стає зрозуміло, що я не зможу довго залишатися над землею. Після еволюції до шостого рангу поверхня справді закрита для мене з цього моменту.

Що піднімає цікав е запитання . Відповідно до того, що я дізнався про історію цього місця, древні — найбільші та найзлісніші монстри, яких Пангера коли-небудь бачи ла , якого вони рангу , Б ог знає, але якимось чином вони були на поверхні під час того, що було фактично найперш ою «хвил ею ». Скільки саме мани витекло з Підземелля, щоб створити умови для монстрів десятого або вище рангу (я так думаю), щоб вижити тут?! Одної лише думки про це достатньо, щоб я здригнувся.

Все ж , я роблю все можливе, щоб заряд жа ти своє ядро, продовжуючи рух до містечка О новлення.

Звістка про мою появу на вершині пагорба, мабуть, швидко поширилася, оскільки я бачу, як Енід веде до мене делегацію, коли я підходжу до перших будівель. Я не впізнаю більшість з них, хоча є кілька облич, які лоскочуть мою пам’ять. Цей хлопець-охоронець тут, а також кілька інших людей , яких я впізнав з часу облоги. Звичайно, Бейн теж тут. Боже милостивий, у цього хлопця немає нічого кращого, ніж переслідувати мене , чи що ? Оглянувшись , я бачу зграю мурашиних магів , які мчать до нас на повній швидкості, а їхні вусики шалено махають на вітрі. Я ніколи не звільнюся від цих ідіотів.

Внутрішньо зітхнувши, я спл і таю розумовий міст і простягаю його до Енід.

[ Я т ут, як і просили,] я оголошую.

Вона широко посміхається моїм словам.

[Я рада, що ти зміг це зробити,] каже вона, [Я ціную те , що ти прийшов, хоча я впевнена, що тобі це незручно.]

Тут вона права .

[ Ти не поми ляєш ся. Мана витікає з усіх моїх пор , і це далеко не приємне відчуття, якщо тобі цікаво . Незважаючи на те, що я з нетерпінням чекаю екскурсії , я боюся, що нам доведеться провести її відносно швидко.]

[Звичайно,] вона киває, [не будемо гаяти часу. Ентоні , будь ласка, сюди .]

Розмашистим жестом вона вказує напрямок, у якому ми маємо рухатися, а потім встає біля мене, коли ми починаємо блукати містом.

[Якось дивно йти поруч з тобою таким чином,] зауважую я, [коли я вперше зустрів тебе, я був яким , третім рангом ? Четвертим ? Тоді ти бу ла вищ а за мене!]

Вона сміється.

[Мушу погодитися, ви, монстри, справді швидко доросліша єте в порівнян ні з людьми , скільки ти живий ? Рік? Ти в же шостий ранг ! Це запаморочлива швидкість за нормальними стандартами, принаймні наскільки я розумію ці речі. Я припускаю, що повторні хвилі та всі випробування, через які ти пройш ов , мали бажаний побічний ефект та допомог ли тобі вирости до поточного розміру.]

Я, звичайно, набагато більший, ніж був тоді. У моїй попередній еволюції я був розміром приблизно з фургон, з моєю головою на рівні грудей звичайної людини, якщо мої ноги були поставлені під природним кутом. Однак тепер я принаймні на п’ятдесят відсотків більший, більший за мікроавтобус, хоча менший за справжній автобус, і моя вага, мабуть, досягає кількох тон. Це, звичайно, трохи відрізняється від людського тіла! Навіть якщо в цей момент моя голова лише трохи вище голови Енід, мій розмір і маса під час пересування змушують мене відчувати себе справді великим, особливо тому , що я займаю значну частину доріг, поки ми йдемо вулицею .

Поки ми на екскурсі ї , Енід стає балакучим гідом, розповідаючи мені про роботу, яка була виконана в місті, розповідаючи історії про багатьох нових мешканців , їхні обставини та плани щодо нових забудов, що постійно розширюються. Зрозуміло, що вона надзвичайно пишається людьми, вихваляючи їх невтомну трудову етику та незламний оптимізм перед обличчям катастрофи.

[Мені постійно доводиться попереджати тебе, Енід,] я кажу, [ ти не може ш просто поч ина ти вихваляти трудову етику людей перед мурахами !]

[ Ах, не починай ,] вона кривиться з хорошим гумором, [це хороші люди, і вони працювали день і ніч. Те, що нам потрібен сон, не означає, що на нас варто дивитися зверхньо.]

[ Ти добре знає ш , що нам теж потрібно відпочи ва ти. Ти бул а у нас достатньо довго, щоб побачити... їх ... під час роботи .]

[О, так,] вона тремтить, [найстрашніше, що я коли-небудь бачи ла . За іронією, я не могла заснути тієї ночі.]

[Поки вони про це не дізнаються, з тобою все має бути добре...]

Вона завмирає.

[Вони ж не приходять за людьми, правильно ?]

[Поки що я не казав нічого Колонії щодо того, скільки повинні спати люди , тому я вважаю , що ви в безпеці.]

Вона видихає з полегшенням на мої слова, і ми продовжуємо нашу пішохідну екскурсію. Куди б я не глянув, люди скрізь зайняті і співпрацюють разом з багатьма мурахами, які спостерігають за ними та допомагають їм у їхній праці. Члени Колонії є скрізь, на полях, доглядаю чи за посівами, скрізь, де щось будують, виготовляють чи торгують, є мураха. Дивно, наскільки комфортно люди почали почуватися навколо нас, немає жодних ознак дискомфорту чи антагонізму, які я можу помітити. Це, чесно кажучи, вражає.

[Я справді не очікував, що Колонія так добре інтегру є ться з твоїм народом], зауважую я Енід.

[Я не очікувала, що люди так добре інтегруються з К олоні єю ,] вона посміхається, [у часи кризи люди можуть бути більш схильними до зміни ставлення. Після того, як їхні будинки були зруйновані Гарралош та її ордою, ці люди втекли сюди, а потім покладалися на іншу групу монстрів, щоб відновити своє життя. Чи знає ш ти , що невеликі групи відкололися , щоб заснувати нові села поруч з новими поверхневими гніздами Колонії? Ці люди сповнені рішучості слідувати за вашою родиною незалежно від того, куди вони підуть.]

[Хіба це в основному не провина священика?] Я бурчу, махаючи вусиком в бік однорукого чоловіка, який підскакує за мною слідом, наче цуценя, яке потребує уваги.

[Частково , а ле чи справді ти думає ш , що ці люди були б настільки готові прийняти те, що він мав сказати, якби не допомога, яку вони щодня отримували від Колонії?]

[Напевно, ні] я визнаю.

Озираючись навколо, я бачу людей різного віку, які збираються, щоб подивитися на мене та моїх домашніх тварин, коли ми проходимо повз. На їхніх обличчях немає ні страху, ні нервозності, лише радість і хвилювання. Ц е приємне відчуття — мати можливість допомагати людям і робити так, щоб вони були раді бачити тебе, коли ти повертаєшся. Мені менш приємно бачити їх на колінах і в молитвах ... тому що такі також є, групами тут і там, стиснувши руки на грудях, вони шепочуть молитви собі під ніс і в своїх серцях. Цей хоче, щоб я благословив його дітей , цей хоче, щоб я зміцнив його рішучість наполегливо працювати. Ще інший щиро молиться в своїй душі, щоб перевтілитися в мураху в наступному житті. Вибач, друже , я не впевнений, що це так працює для людей у цьому світі...

Хоча, хто знає? Я точно не авторитет у правилах Гендальфа. Знаєш що, друже, наступного разу, коли побачу бородатого, я скажу за тебе добре слово, домовились ?