Розділ 769 — Вихід на бій у нових розкопках

Мандрувати землями Колонії не було чимось, до чого я надто прагну ла . Моє рішення продовжити цю справу було прийнято лише після неодноразових і пристрасних прохань від вас, мої дорогі читачі. Я бу ла настільки ж заінтригован а , як і всі ви, коли звістка про це дивне нове місце дійшла до моїх вух у Деріноні. Земля людей, які співпрацюють з монстрами з Підземелля? Це було скандально! Ми зі старими дурнями були дуже щасливі, хихикаючи над чаєм і уявляючи, яким би було таке місце. Зі свого боку я бу ла задоволен а тим, що б залиши ти це на волю уяви і присвят ила себе своєму вишиванню хрестиком, але ти цього не хотів би, прав ильно , читачу?

Одного ранку мій видавець ледь не зламав мої двері з бочк ою , наповнен ою листами, під пахвою, а обличчя м червон им , як у бабуїна. Для людини з такими жалюгідними фізичними показниками це було досить вражаюче видовище. Після того, як я посади ла чоловіка та дала йому міцний напій, він пояснив, що посипалися запити на розповідь про це дивовижне нове місце. Люди сказали своє слово , сказав він мені, і заклика в мене якнайшвидше підготуватися до подорожі.

Хто я така , як не твоя покірн а слуга, любий читач у ? Так вийшло, що не минуло й тижня, як я зібра ла валізи та почала довгий шлях до дикого кордону! Дозвольте вам сказати, цього було достатньо, щоб звести мене з розуму . Звісно, мій помічник і компаньйон Ріліджент приєднався до мене разом з кількома чудовими хлопцями та дівчатами, які запевнили нас, що справляються з завданням забезпечення нашої безпеки.

Тож не бійся, любий читачу! Якомога безпечніше я, твоя улюблен а Толлі, піду туди, куди бояться ступати інші, і розповім тобі яскраві історії далеких країн, яких ти так жадаєш! Затамувавши подих, чекайте мого наступного листа , адже до кордону залишилис ь лише кілька днів. Що ми побачимо? Дізнайтеся наступного разу!

Уривок з першого розділу « Мандруюч а Толлі на землях К олонії », опублікованого в щомісячному журналі « Газета Пангери ».

Щойно мутована і готова до роботи, моя команда всемогутніх монстрів шостого рангу виходить з кімнати еволюції в самому серці гнізда до кордонів. У нас є нові колеса, час їх покрутити. Ми не заходимо далеко, як Крихітка вже розмахує кулаками з широкою усмішкою на обличчі. Шкода, що ми змушені залишити його обладунки, оскільки вони йому більше не підходять. Навіть його голова збільшилася настільки, що його шолом більше не налізав .

Гадаю мені знадобиться ще раз відвідати Ковалянт . Мені, мабуть, також потрібно вимірятися, оскільки я начебто пообіцяв їй, що подбаю про те, щоб організувати собі якусь броню, коли еволюціоную. Принаймні я можу сказати, що я справді був зайнятий, допомагаючи захищати К олонію під час хвилі. Сподіваюся, що ця скажена мураха не буде мене через це звинувачувати ...

Досить про божевільних ковалів, до того моменту, коли ми досягаємо фронту, у повітрі відчувається помітне хвилювання, оскільки і Крихітка, і Крініс раді випробувати нових себе.

«Вітаю, Найстарший, ви вже поверну ли ся?» — питає черг уючий на цьому блокпосту генерал.

«Привіт!» Я її вітаю. «Так, команда еволюціонувала, і ми готові виплеснути трохи болю на хвил ю . Як тут справи?»

Вона знизує своїми вусиками, незважаючи на те, що її очі лазерно сфокусовані на нескінченній війні навколо контрольної точки перед нами.

«Тиск продовжує зростати. Кілька годин тому ми отримали нову хвилю підкріплення, що, безумовно, допомагає. Я збільши ла активний розмір гарнізону на двадцять відсотків і дода ла нову зміну до ротації. Сподіваюся, що цього достатньо».

« Все буде добре! » Я намагаюся вселити певну впевненість. «Ми витримали до цього моменту , правильно ? Ми вже , ймовірно, пережили більше половини».

Генерал не виглядає настільки піднесен ою , як я сподівався.

«Побачимо, — це все, що вона каже, — це робота генерала — залишатися песимістом. Я продовжуватиму очікувати гіршого і сподіватися, що воно буде кращим».

« Хороша ідея », — кажу я. «Якщо тобі все одно, не заперечуєш, якщо ми пройдемо крізь лінію фронту та поборемося ?»

« Без проблем , — каже вона, — тільки переконай те ся, що ви координує те дії з гарнізоном».

Отримавши дозвіл, ми йдемо вперед і домовляємося з мурахами в гущі подій, щоб вони дозволили нам пройти наступного разу, коли вони відступлять, що дає нам приблизно хвилину очікування.

[ Д обре,] я кажу своїм двом новоспеченим вихованцям, [хто зайде першим?]

Крихітка дивиться на мене, наче я божевільн ий , а Крініс лише зітхає.

[Добре, отже Крихітка. Ти йдеш першим ,] я сміюся, а велика горила з радістю ляскає себе по голих грудях. [Просто пам’ятай, що на тобі більше немає броні. Можливо твої кістки затверділи, але решта тебе ні, розумієш ? Будь обережний.]

Він киває, але я бачу , що він насправді не слухає, його очі вже сфокусовані до межі , його пальці стискаються в кулаки, а електрика іскриться по його тілу. Я можу лише закотити очі (метафорично) і попросити Інвіді ю подбати про великого ідіота. Через мить мурахи відступають, даючи нам простір для прориву вперед. Не гаючи ні секунди, Крихітка видає нищівний бойовий клич перед тим, як вдарити своїми масивними кулаками об землю, тріснувши камінь під нашими ногами, і кидається вперед у хвилю.

Я вже відчуваю, як мана обертається в руках Інвідії, поки він плете численні бар’єри та цілющі заклинання, але Крихітка не помічає всього цього. Коли кігті та ікла незліченних монстрів тягнуться до нього, він відкидає назад один кулак, охоплений пульсуючим світлом, і атакує ним вперед, поки його очі сяють від радості.

БУМ!

Наче вибухнула гармата чи щойно впав артилерійський снаряд, гучний гуркіт тріщить у мене в голові, а сліпуче світло засліплює очі. Що це , в біса, було ?! Не бажаючи вагатися, я кидаюся вперед прямо за великою мавпою та готуюся до бою, лише щоб виявити, що одним ударом Крихіт ці вдалося випарувати десяток тіньових монстрів, звільнивши простір навколо отвору.

Що в ім'я великого гуглі-муглі...

«РРРАААА ! »

Крихіт ка знову реве з гнівом і радістю, а його кулаки починають спалахувати блискавкою, тріскотіння електрики стає все голоснішим і голоснішим, поки він не простягається назад і різко б’є кулак ами , попадаючи прямо в величезного тіньового слимака, що піднявся на дибки перед ним.

БУМ! БУМ!

Цього разу лунають дві майже одночасні детонації, і, незважаючи на те, що мене знову засліпив спалах, я краще бачу, що відбувається. У той момент, коли його кулак приземляється, енергія, що міститься в його кулаках, вивільняється в жахливому вибуху, вражаючи ціль , наче спалах блискавки, і знищуючи все, що знаходиться перед нею . Це майже так, наче він кидає блискавку з кожним ударом! Це, мабуть, робота залози запалювання блискавки , що дозволяє йому вивільнити більше мани за коротший проміжок часу, дозволяючи йому заряджати свої кулаки за рекордно короткий час. Це швидко вичерпує його блискавичну ману, але яке це має значення перед обличчям його нищівної кількості шкоди? Не може бути багато істот , що могл и б простояти перед ним достатньо довго, щоб він виснажив обидві свої блискавичні залози.

Масивна мавпа з обличчям кажана знову реве, закидаючи голову назад і б’ючи кулаками в груди, демонструючи первісне домінування. Я майже фізично відчуваю радість, що випромінюється від мого найстаршого вихованця, коли його кулаки знову починають цокотіти іскристим світлом, і він крокує вперед, шукаючи нових суперників, а я спостерігаю за ним ззаду. Що ж, схоже, що він дуже задоволений своєю еволюцією. Коли він нарешті витратить всю свою енергію , ми побачимо, як Крініс ставиться до своєї .