Розділ 776 — Кипляча лють

Тепло було всепроникним, воно випромінювалося від скелі навколо неї, від відкритих вогняних ям, що піднімали дим удалину, та від її власного костюма броні . Моррелія з зусиллями встромила свої подвійні леза, увігнавши їх прямо в груди пінистого демона перед нею, а потім відступила, плавно виймаючи мерехтливу сталь.

Рухом зап’ястків вона послала кипляч у кров монстра на землю, де вона википі ла , а сморід від неї піднявся, наче пара, і потрапив в її шолом. Вона гаркнула. Саме те, що їй було потрібно. Вискаливши зуби в буквальному гарчанні, вона схопила цей гнів, цю лють і витягнула їх з живота, через груди та в руки. Це було боляче. Нестерпний біль, що наповнював її до самих кісток, підживлюючи гнів і підводячи його до більшої висоти, поки вона продовжувала направляти його.

Вгору та в руки, в її долоні , а потім з останнім поштовхом у її леза. Два мечі спалахнули яскравим червоним світлом, коли її гнів укорінився в них, резонуючи з металом і посилюючи її гнів, доки він не став єдиним, що вона могла відчути, всім, що вона могла побачити.

Вона не знала, скільки пройшло часу , поки не здригнулася від велико ї броньовано ї рук и , що була покладена її на плече, поки вона стояла, важко дихаючи, в оточенні вбитих демонів.

«Тобі потрібно бути обережнішою, — пролунав голос її батька позаду неї, — це надто небезпечне вміння , щоб використовувати без належних запобіжних заходів».

Вона мовчки кивнула, збираючи сь з силами . Вона вразил а її на мить пізніше, непереборна млявість, що прийшла разом з втратою люті берсерка. Її руки почали тремтіти, а кінцівки повністю о німіли. В се, що вона могла зробити, це по класти свою зброю в піхви, і їй знадобилося три спроби , щоб правильно засунути перший меч. Знаючи, що вона відчуває, її батько більше нічого не сказав і просто провів її назад крізь ряди до табору, де вона лягла на перше ліжко , яке знайшла, навіть не потрудившись зняти свою броню.

Т і тус лише засміявся, дивлячись на неї, і вона слабко махнула йому рукою на знак протесту.

«Я просто по думав про твою матір, — уточнив він, — вона часто опинялася в такому стані після того , коли направляла свій гнів».

Він розвернувся та сів на лавку неподалік, а його власна броня безодні за дзвеніла, мов слабко вдарений дзвін, коли пластини торкнулися одна до одної. Вона не втрималась і насупилас ь . Коли вона отримає такий комплект? Звичайно, її власна броня була чудовою, але батьківська була на наступному рівні , викуван а сотні років тому з найкращих матеріалів, які були доступні Легіону. Така броня важи ла тонну, але вона починала відчувати, що у неї вистачить на неї сил. І якщо їй не вистачить сил зараз , тоді вона зробить це трохи пізніше , враховуючи швидкість, з якою зростав її рівень.

Командир кілька хвилин спостерігав, як його дочка одужує, сидячи мовчки та просто будучи присутнім . Коли він вирішив, що минуло достатньо часу, він відстібнув флягу від пояса і дав їй, коли вона сіла, щоб та випи ла .

«Час твого відновлення стає швидшим. Ти вже підвищил а його ранг ?»

Моррелія жадібно пила, наливаючи теплу воду через лицьову панель, не звертаючи уваги на стан металу.

« Знім и шолом, — гаркнув Тіт ус , — тепер ти просто ледач а» .

Вона гаркнула йому у відповідь, і Тіт ус не зміг стримати сміх. Вона справді послухала його, знявши рунну сталь зі своєї голови та дозволивши їй впасти на землю, відкривши своє забруднене обличчя та коротко підстрижене волосся. Звільнена від обмежень, вона знову звернулася до фляги , і цього разу Тітус не турбував її , поки вона не випила досхочу.

Це була тиха мить, або принаймні настільки тиха, якою вона могла бути в оточенні безперервної бійки , і Моррелія вирішила сказати щось, що було у неї на серці відтоді, як вони прибули до третього шару.

« Батьку... — сказала вона, ледве вимовляючи це слово, як колись давно , — тебе прислали сюди як покарання? За те, що ти не знищив К олонію? »

Їй точно так здавалося. Тіт ус повернувся до Залізної Г ори зі своїм легіоном саме тоді, коли почалася хвиля . Після доповіді керівництву його війська було передано до чиєїсь команди, а нагородженого солдата безцеремонно відправили до третього шару з невеликим загоном військ, включно з Моррелією, щоб охороняти неважливий форпост, борючись зубами і кігтями проти хвилі з надто малою кількістю військ.

Після короткого мовчання вона підняла голову та побачила, що батько дивиться на неї з дивним виразом обличчя.

« Що?» — запитала вона.

Він лише похитав головою.

«Це те, що тебе турбує? Клянусь, ти бу ла в поган ому настрої відтоді, як ми сюди прибули , і ти тільки тепер вирішила сказати мені ?» він знову засміявся, і вона не вперше помітила, наскільки більш вільним він став зі своїми емоціями, відколи вони повернулися. «Ні, мене не карають. За що мене кара ти ? Я зробив усе, що міг, ситуація виявилася гіршою, ніж ми очікували, і ми відступили, перш ніж ризик для моїх легіонерів став надто високим . Рада прийняла мій звіт, його підтвердили молодші офіцери, і на цьому все закінчилося», – знизав плеч а м и .

« Але хіба тебе не позбавили командування? Твого війська? »

« Звичайно, що ні » , — пирхнув він. « У нас тут хвиля , дівчинко, війська відправили туди, де вони були вкрай потрібні. Я отримаю свій Легіон назад, коли хвиля закінчиться».

« А що ж тоді з нами? — спитала вона, махаючи рукою на спустошене ніщо навколо них, — чому нас відправили сюди в порожнечу тижнями поспіль нічого не охороняти? »

Тіт ус на мить почухав носа.

«Я очікував , що ти вже це сама зрозуміла . Н асправді я думав, що саме тому ти настільки дратівлив а ».

Моррелія спохмурніла.

«Про що ти говор... мати».

Командир кивнув з кривою посмішкою на обличчі.

« Схоже , що вона ще не закінчила тебе оберігати . Я був трохи здивований, коли надійш ов наказ , але щось, що вона зробила б».

« Ти хоче ш сказати мені, що вона послала нас і цих інших легіонерів сюди як тренувальний табір для мене?!»

« Так », — підтвердив він.

Коли він побачив, що в її очах починає горіти гнів, він швидко підняв руку.

«Поки ти не надто розгніваєшся , по будь трохи терпляч ою , і я скажу тобі кілька речей, які можуть трохи вгамувати твій гнів. Добре?»

Свідомим зусиллям вона вгамувала свій гнів і прислухалася до того, що хотів сказати батько. Побачивши, що вона взяла себе в руки, Тіт ус продовжив далі.

« Ти може ш сприймати це як пестощі, непотрібне втручання з боку батьків і марну трату ресурсів, — він показав на невеликий табір навколо них, — але дозволь мені сказати, що ми завжди захищаємо цей контрольно-пропускний пункт під час хвилі. Це може здатися дрібницею , але якщо монстри пробігають через цю територію, вони групуються з іншими потоками, що рухаються вгору, і створюють серйозні проблеми нашим оборонним точкам , що знаходяться вище. Щоб усунути проблему в зародку, ми розгортаємося в кількох місцях тут, щоб скоротити цівку , перш ніж вона стає потопом . Розумієш? »

Моррелія кивнула, але все одно не погодилася. Чи важливо було захистити це місце? Звичайно, те, що сказав її батько, мало сенс, але це не виправдовувало послати когось з його силою та досвідом виконувати цю роботу. Він був тут змарнований.

« По-друге, — продовжував він, зауваживши її невдоволення, — твоя мати прислала нас сюди не для того, щоб няньчитись з тобою, а для того, щоб прискорити твій ріст.

Вона хотіла заперечити і сказати, що це, по суті, одне й те саме, але стримала язик.

«Перспективним легіонерам часто надають такі можливості, коли ми бачимо, що вони мають потенціал піднятися по кар’єрних сходах. І перш ніж ти запитає ш , ми з твоєю матір’ю не брали участі у виборі тебе для цієї прискореної програми. Те що мене послали з тобою ? Це , ймовірно , невелике втручання твоєї мами. Проте не те щоб я був проти» .

Вона насупилася, задумавшись. Х тось висунув її на це місце , і це була стандартна процедура.

«Ти кандидат на навчання для офіцерів», — підтвердив її батько, перш ніж вона встигла дійти до цього сама.

«ЩО?!» — прогриміла вона.

Тіт ус дозволив гордості, яку він відчував, з’явитися на його обличчі.

«Для цього не часто обирають берсерків. Вони не вважаються достатньо стабільними. Хоча я припускаю, що твоя мати, піднявшись до К онсула, могла дещо змінити думку з цього приводу».

Почувши це, у Моррелії піднялися складні емоції. Чи заслужила вона таке ставлення ? Чи було це щось, що вона хотіла? Це була її мрія в певний момент її життя, вона працювала до кісток, щоб виправдати очікування свого батька. Але тепер ?

«Я піду щось вдар ю ».

Вона піднялася з ліжка та с трусила кінцівки, а потім схопила шолом і знову одягнула його собі на голову .

« Ти впевнен а , що це хороша ідея? Так скоро після твоєї останньої люті?» Тіт ус підняв одну брову, коли вона пішла до виходу .

Вона не відповіла, і він дозволив собі посміхнутися, спостерігаючи за тим , як вона виймає леза, повертаючись до звуків бою.

«Нам доведеться поговорити про еволюцію твого класу, коли ти поверне шся », — сказав він.

Переклад твору нарешті догнав автора на розділі 1400.

Якщо тебе цікавить придбання 700+ розділів твору, а також усіх наступних по мірі написання автором, заходь у телеграм і замовляй всього за 300 грн.

Також там з'являються повідомлення про нові розділи одразу при їх випуску.