Розділ 790 — Пора вирушати

Після візиту до формувачів ядер залишилося зробити не так багато. Я не хочу брати дитинча, щоб відвідати матір, оскільки вона, швидше за все, заявить щось грубе на кшталт «Я могла б бути набагато кращою К оролевою», і отримає прочухан . Тож я відкидаю цю ідею і натомість вирішую, що настав час розпочати справжню роботу з виховання дитинчати . Битва !

Не кажучи вже про те, що мені потрібно наповнити її біомасою та ядрами, щоб забезпечити найкращу можливу еволюцію! Гвехехех.

«Гаразд, дитинча, більше ніяких лінощів . Ти готовий стати найкращою мурахою ? »

«Звичайно!» — відповідає вона. «Я готов а бути найкращою мурахою з усіх!»

«Ого! Мені приємно це чути, тому що настав час повномасштабного бою в тунелях!»

«Так!» вона схвильовано б’є по повітрю.

«... Для мене та інших. Все, що тобі потрібно робити, це їсти».

«Що?!» вона дується.

« Не починай . Ти — крихітне дитинча, тоді як ми — могутні монстри шостого рангу , буквально найвищий ранг серед усіх монстрів у Колонії. Тобі потрібно пройти свій шлях до цього рівня, якщо хочеш колись зрівнятися з нами, і це початок цього процесу. Нам потрібно ввести в тебе б іомасу та ядра, щоб ти могла почати розвиватися та ставати сильніш ою , у рамках цього ми навчимо тебе основам мурашиної боротьби !»

Складно ігнорувати різницю в потужності, коли я настільки більший за неї, що вона могла б ходити під моїм панциром, навіть не змінюючи своєї звичайної висоти. На першому рангу вона є просто їжею для будь-якого монстра, який навіть випадково погляне в її бік, і вона достатньо розумна, щоб усвідомити це.

[ Д обре, хто з вас буде доглядати за дитинчам ?] Я запитую своїх домашніх тварин.

[Я буду рад а це зробити, майстре !] Крініс, як не дивно, добровільно махає щупальцем у повітрі.

[Хррр], на диво, Крихітка також простягає руку, пропонуючи піклуватися про малечу.

Інвідія просто мовчить.

[Крихітка,] я звертаюся до великої мавпи, [ти хвор ий, чи що? Ти кажеш мені, що хочеш допомагати доглядати за малим, а не боротися ?]

Він кидає на мене майже ображений вигляд.

[Не дивися на мене так !] Махаю я йому передніми ногами. [ Ти ЗАВЖДИ хоче ш битися! Ти не повинен виглядати ображеним, коли я шокований тим, що ти просиш зробити щось інше!]

Принаймні він має таку милість виглядати трохи збентеженим. Мені відразу стало погано від такої його поведінки .

[Гей, знаєш що ? Добре, великий хлопче , т и можеш охороняти дитинча, гаразд? Нам потрібно забезпечити для неї біомасу, ядра та досвід, тож подбай про те, щоб вона отримала останні удари та залишалася в безпеці.]

Велетенська мавпа киває та займає захисну позицію над маленькою мурахою , пильно стежачи за кожним її рухом. У такому строю ми виходимо з гнізда залишаємо територію К олонії, пробираючись у П ідземелля, за лінію оборони. Х виля вже майже закінчилася , монстри більше не стрибають зі стін і підлоги кожні кілька секунд, відчайдушно тягнучись пазурами до всього, що вони можуть знайти, щоб пожерти його, п роте рівень відродження все ще високий, тому в тунелях можна знайти багато здобичі.

Час п овер нутися до покращення моєї магії розуму! Залишилось вже небагато !

З трьома монстрами шостого рангу, другий шар просто не становить такого рівня загрози, як колись. Тіньових монстрів надто легко знищити, а монстри смерті , хоч і складніші, також не настільки вже й проблематичні . В они становили загрозу л ише в переваж аючій кількості, і цієї кількості більше просто немає. А досвід і біомаса, які ми отримуємо, м’яко кажучи, незначні. Дурн ий штраф рангу ...

Якщо ми хочемо продовжувати прогресувати, нам потрібно спуститися глибше та знайти монстрів вищого рангу ! Це єдиний спосіб...

Звичайно, це не стосується дитинча . Сміття першого рангу ми просто знищуємо та йдемо далі, а монстрів третього рангу ми хапаємо і змушуємо Крихітку побити їх до межі смерті , перш ніж притиснути їх перед крихітною мурахою. Це грубе ставлення , вибачте за це, монстри, але ви принесли жертву заради гідної справи. Заради мура х !

Як і передбачувано, отримання досвіду від монстрів на два ранги вище її власного піднімає дитинча до п’ято го рівн я вже після кількох вбивств.

«То що мені тепер робити? Мені еволюціонувати ?» — запитує вона з помітним хвилюванням у голосі.

Стільки нового , що потрібно дізнатися, побачити та відчути... Я можу зрозуміти це хвилювання.

« Не поспішай, малеча . Спочатку тобі потрібно конденсувати своє ядро. Це надзвичайно важливо зробити, і ти будеш набагато слабш ою , якщо еволюціонуєш без нього. Це різниця між монстрами, які назавжди залишаться на низькому рівні, і тими, хто може розвинутися та стати потужними. Ядро зробить так , що у тебе буде набагато більше енергії, яку ти зможе ш витратити на еволюцію, а вдосконалюючи та розвиваючи твоє ядро, ти будеш отримувати все більше й більше енергії для кожної еволюції». Незважаючи на те, що вона живе недовго, підвищеного рівня мани у хвилі та глибини, на якій ми жили, більш ніж достатньо, щоб вона пасивно поглинула всю необхідну їй ману, не потребуючи води з маною. Слухаючи моє пояснення, дитинча швидко переконується.

«То що станеться, коли я конденсую своє ядро?» питає вона.

«По суті, ти втратиш свідомість і прокинешся з дивним відчуттям тепла всередині свого панцира. Я зробив це вже так давно , але я все ще пам’ятаю це дивне відчуття. З того, що я розумію , твоє ядро формується, поки ти втра чаєш свідомість, але ти з може ш відчути залишкову енергію, коли прокине ш ся. Після цього нам потрібно зміцнити твоє ядро, поки воно не стане настільки великим, наскільки може вмістити монстр першого рангу , а потім знову підвищити твій рівень до п’ятого».

«Почекай. Мій рівень скидається?»

«Так, і це відбувається кожного разу, коли ти еволюціонує ш ,. Крім того, вимоги до рівня для еволюції подвоюються з кожною еволюцією».

« Подвоюються , г а? То скільки рівнів потрібно тобі , щоб еволюціонувати ?»

« ... сто шістдесят » .

« Йо й».

« Це точно . Я найближчим часом застряну на цьому ранзі ».

Поки маленька мураха готується та занурюється в сон без сновидінь, який супроводжує всі великі зміни для монстра, а Крихітка весь час захищає її, я згадую свій час, коли я вилупився. Це були відчайдушні дні, мені не було з ким поговорити, окрім автоматизованих системних повідомлень від Гендальфа. Кожен день був боротьбою за виживання. Я все ще пам’ятаю, як я був голодний, перш ніж мені вдалося перемогти мого першого ворога: крихітну колючу ящірку. З тих часів все, звичайно, трохи змінилося...