Розділ 798 — Суспільство внизу

Моє перше враження від Оновлення було дещо неоднозначним, мушу сказати. Вилетівши з блискучих веж Дерінона, перлини моря Асла та мегаполісу нашого часу, відносно скромне місто, що лежало переді мною, було досить невеликим , сільським і відсталим. Я впевнен а , що ти, шановний читачу, відреагував би так само, якби щойно вирушив з серця цивілізації на дикий кордон! Але те, про що треба пам’ятати, про що завжди потрібно пам’ятати, це те, як мало часу існувало це місто. Менше десяти років тому на цій ділянці бруду були лише кущі та дерева, і жодного каменю , покладен ого на інший. З цього нічого виникло чудове місто, побудоване на руїнах колишніх прикордонних королівств біженцями та... мурахами!

Приземлившись за межами міста, ми викликали неабияку метушню, зграйка допитливих глядачів висунула свої носи з воріт, щоб оглянути прибульців та їхній летючий транспорт. Пізніше я дізнався, що ми не були першим и скімер ами , що відвіда ли ці землі, але ми були недалеко від них, тому жителі ще не втратили захоплення цими істотами. Розпакувавши свої речі, ми попрямували до міста, поки мої охоронці остерігалися будь-як их ознак небезпеки в цьому дивному та таємничому місці. Не те щоб у цьому була якась потреба, люди були чудові! Ми отримали настільки теплий прийом, що це складно описати. Без жодного слова скарги нас супроводили до місцевого закладу під назвою «Пагорб відпочинку», чудової корчми з хорошою репутацією, якою володіють і керують надзвичайно чудові містер і місіс Белвезер.

Ці двоє були колишніми біженцями зі столиці Лірія, одні з небагатьох, хто врятувався від трагедії, що там сталася. Я весело по спілкува лась з ними двома, слухаючи, як вони ділилися зі мною захоплюючою історією свого виживання, втечі та остаточного порятунку руками «Великого». Зайве говорити, що мені дуже хотілося дізнатися, ким би могла бути ця особа , і я з нетерпінням запитува ла . Двоє господарів трохи посміхнулися перед тим, як описати велику та могутню мураху, з неймовірни м розум ом , щедрост ю та доброт ою , відповідальну за порятунок багатьох під час хвилі та вбивство звіра, відповідального за руйнування їхнього дому.

Місіс Белвезер дуже хотіла повідомити мені про високу повагу до Великого серед людей Оновлення та про те, щоб мій текст анітрохи не зневажав цю істоту ! Проте це було зайвим , любий читачу, це не по-моєму, зневажати когось, кого я ще не зустрів, незалежно від того, монструозна це мураха, чи ні! Після дуже приємної страви та ванни, щоб змити найгірші сліди нашої подорожі, я пішла спати , щоб віднови ти сь, і бути готов ою наступного дня подорожувати містом. І яким містом воно виявилося! Чудове, унікальне і, мабуть, найчарівніше місце на Пангері! Читачу, судити ще не має про що, адже найкраще ще попереду!

· Уривок з третього розділу « Мандруюча Толлі на землях К олонії», опублікованого в щомісячному журналі « Газета Пангери ».

Чи можу я пояснити, що спонукало мене рухатися вперед? Не зовсім. З будь-якої причини голос, який зазвичай сказав би мені: « Ей , Ентоні, це, мабуть, погана ідея», надто тихий, щоб завадити мені кинутися стрімголов вперед. Можливо, саме так Крихітка почувається весь час? Ніяких сумнівів чи вагань у голові, незалежно від того, з яким противником він зіткнеться або наскільки небезпечний шлях, по якому він йде. На відміну від Крихітки, я знаю, що я не непереможний, і я знаю, що лізти стрімголов у це місто д емонів небезпечно. Але я все одно збираюся це зробити.

Я відчуваю, як двадцять охоронців переходять у режим підвищеної готовності, коли їхні думки передаються мені через Вестибюль. Вони відчувають тут небезпеку, наче смертоносну пряність у повітрі, і хочуть переконатися, що вони роблять усе необхідне, щоб я вижив. Я особисто більше турбуюся про них, ніж про себе. Вони всі піднялися до п’ятого рангу , що є кроком вище, але під нами чекають монстр и шостого рангу . Навіть з їх ідеальною еволюцією цього може бути недостатньо. Що б не трапилося, я подбаю про те, щоб вони були здатні втекти і переда т и повідомлення в К олонію. Це мій обов’язок як Найс таршого.

Крок за кроком, ми спускаємося вниз по стовпу.

Місто демонів — дивне місце, хоча «місто» може не бути правильним терміном для нього. Нерухомість на кам’яному диску, що оточує колону, дуже дорога, і жити там може не більше кількох тисяч монстрів. Самі будівлі — це дивне видовище, враховуючи величезну різноманітність форм і розмірів, які можуть приймати демони, тому що їх немає двох однакових. В одній секції може бути багато будинків, нагромаджених один на інший , створюючи галасливу активність, поки дрібніші демони входять і виходять, тоді як в інших може бути лише один печерний дім , у якому живе особливо великий екземпляр. По мірі того, як ми спускаємося вниз, все більше мешканців помічають нас, дивлячись і вказуючи на нас.

Буде цікаво, якщо нам доведеться протистояти такій кількості демонів одночасно, але схоже, що цього не буде. Навколо основи, де колона стикається з диском, я бачу стіну, навіть бачу охоронців, що стоять навколо неї. Стовп чомусь охороняється? Ц ікаво...

Ще десять хвилин спуску , і я нарешті взявся кігтем на сам диск, витягнувши ногу, щоб перенести свою вагу та знову стати горизонтальн о .

«АХХХХ! Як добре знову стояти горизонтально ! Мої бідні ноги наче горять! Принаймні мені вдалося підняти рів ень навички ».

«У хватці? — запитує Блискуча, витягуючи власні ноги, — мої під час підйому покращилися тричі » .

«Продовжуй розвивати цей навик, — заохочую я її, — якщо ти досягне ш мого розміру, він тобі знадобиться на високому рівні».

Раптом я відчуваю, як до мого розуму прагне приєднатися міст, і я інстинктивно відбиваю його, відкидаючи магію геть і розрізаючи її на стрічки своїми розумовими конструкціями. Я не бачу нікого навколо себе, хто, чорт візьми, намагається зі мною поговорити?

[Стережись, Інвідія . Хтось хоче побалакати.]

[Вони вже з -з-з робили с -с-с пробу.]

[Як все пройшло?]

[Я роз -з-з ірвав їхню магію!]

[Хороша робота. Давай займемо тут оборонну позицію, щоб відпочити після спуску .]

Поки я відпочиваю від підйому , я озираюсь навколо . Схоже , що ми перебуваємо в якомусь жахливому саду, судячи з дещо жахливого декору. Не те щоб тут можна було побачити багато рослинн ості . Тут справді хтось живе? Незабаром ми отрим у ємо відповідь, оскільки наближається усміхнений демон, чия шкіра наповнена численними злобними лезами. Я знову відчуваю, як розумовий міст розтягується, цього разу більш шанобливо, і я дозволяю контакт.

[ Лорд хоче по говорити з тобою,] каже демон.

Без привітання? Як грубо. Тим не менш, схоже , що цим містом керує той, хто тут живе, варто піти подивитися .