Розділ 824 — Протистояння нашим демонам, частина 1

Моя екскурсія Оновленням була просто чудовою, але це була лише частина, лише половина рівняння, коли справа дійшла до цього чудового місця. Люди, яких я зустрі ла , були чудовими, відкритими та доброзичливими жителями , які знову зібрали своє життя після невимовної трагедії. Я не можу говорити про них достатньо високо! З іншого боку, мені ще належить розгадати справжню таємницю мурах!

Я була дещо шокован а , дізнавшись, наскільки відкрит ими мурахи були до людей. Я, чесно кажучи, не впевнений, чого очікува ла , але це точно не того , що зустріла ! Коли новини про це дивне місце, де монстр і людина працювали разом у гармонії, вперше дійшли до мене, я уяви ла диких культистів, які годують своїх дітей монстрам, щоб забезпечити їхню співпрацю чи щось не менш жахливе. Натомість люди були просто чудовими, а комахи?

А ось це вже щось інше , чи не так?

Після завершення екскурсії я підійш ла до нашого гіда, Емілії Кретертон, і запита ла , які наші шанси отримати доступ до К олонії. Я думала про те , щоб запропонувати хабар, перш ніж яскрава дівчина широко посміхнулася та похвалила мою хоробрість.

«Більшість людей спочатку не наважуються підійти до Колонії, — запевнила вона мене, беручи мене під руку, — але вони справді дуже милі . Пагорб в цій стороні ».

Я не думаю, що мені коли-небудь було настільки ж просто отримати шлях до небезпечн ого місц я !

Двоє моїх охоронців були зовсім не задоволені, коли дізналися про наше місце призначення, але їм добре заплатили, і Емілія швидко заявила, що нам нічого не загрожуватиме. Зрештою, чи загрожували нам досі будь-хто з мурах? Однозначно ні! Будучи переконаними , ми рушили до околиць міста. Я вже бачи ла величезний мурашник, який ми помітили на під’їзді до міста з повітря, що визирав на нас між будинками. Поки ми йшли, потік людей не зменшився, а навпаки, збільшився, як збільшилася і кількість мурах , що рухаються туди-сюди.

Зрештою ми виходимо з великої брами на західній частині міста, і щойно ми проходимо, він нависає над нами, наче гора. Смішно називати це «мурашником», таке слово не відповідає тому, що я бачу перед собою. Це замок! Це фортеця! Це палац! Це гора!

Він н астільки великий, що мусить простягатися в повітря на сотні метрів, якщо не на кілометр, і він до того ж повністю утворений з блискучої полірованої скелі, що мерехтить на повітрі, про являючи свою посилену та згущену природу. Між Оновленням і пагорбом прокладено широку дорогу, яку майстерно сконструйовано та обставлено з обох боків величними статуями мурах, вирізьбленими з настільки чудовими деталями, що кожна з них виглядає майже як справжня мураха . На мить я справді подума ла , що вони були живими , просто надприродно нерухомі, але швидке запитання до Емілії розслабило мої нерви.

Вона посміх ну лася і за сміялася, вказуючи на могутню будівлю, що височіла перед нами.

«Це перший мурашник, який Колонія створила після втечі з Лірії під час хвилі. Саме тут вони зайняли оборону , і Великий переміг Гарралош, припинивши її лють і бійню раз і назавжди. Колонія не називає своїх гнізд, вони лише мають унікальний ідентифікаційний аромат, але він насправді не перекладається на будь-яку назву, тому ми називаємо це й мурашник Мурашиний Дім . Заходьте, не соромтесь».

· Уривок з шостого розділу «Мандруюч а Толлі на землях К олонії», опублікованого в щомісячнику « Газета Пангери ».

[Давай те розділимося!] Я кажу групі і одразу мчу до центру міста з усіх сил .

Треба рухатися швидко! Спираючись на свою внутрішн ю Жвав у , я направляю енергію , що рухається через мій духовний Неф , і перетворюю її на силу, наповнюючи своє тіло бадьорістю та допомагаючи мені бігти ще швидше! Позаду мене Інвідія та А л зникають, коли вони від діляються, щоб впоратися з іншою загрозою, тоді як Крініс і Крихітка продовжують рухатися зі мною.

Ми мчимо через заплутану павутину будівель, і будь-який демон, якому не пощастило стати на нашому шляху, зазнає жахливого та раптового кінця. Ми не маємо часу з ними возитися! Я чую гуркіт битви ще до того, як бачу її. П остійне шипіння кислоти лунає в повітр і разом з гучними ударами, які гуркочуть крізь камінь під моїми ногами, поки з обох сторін кидаються заклинання. Запах моєї сім’ї буквально скрізь, шари феромонів і наказів, крик и про допомогу та бойов і вигуки постійно лунають у моїх вусиках .

Я вже йду!

Ми вириваємося на просторе місце і бачимо перед собою неабияку сцену . Це була буквальна стіна мурах , які скрегочуть і випльовують кислоту, поки сам Грокус, оточений командою своїх найвідданіших демонів, намагається вирватися зі своєї території. Міський лорд зазнав жахливої трансформації, якщо це взагалі можливо. Гуманоїдний торс, що сидить на його тілі, постійно реве і лається, виплескуючи потік образ на моїх родичів . Головна паща, яка розділяє передню частину його тіла навпіл, вперше піднята з землі , відкриваючи широкі слонячі ноги під нею , які з кожним кроком змушують камінь хрустіти .

Рот сам по собі є жахливим , подібний до Крініс тим, що він здається не ротом, а більше порталом в окремий вимір, повністю зарезервований для страждань. Його горло відкривається , наче порожнеча з рядами голчастих демонічних зубів.

У той момент, коли я вириваюся, мурахи, що зібралися, вигукують радісними феромонами .

« Найс тарший тут!»

«Вони тут ! »

«Нероб а ! Ми тут працювали!»

«Припини лінуватися! У нас тут є робота!»

«ТАК, ТАК! ЦИТЬ !» Я проклинаю своїх родичів , поспішаю чи до б ою . « Дай те мені вже спокій. Мені ніхто не с казав, коли ви будете атакува ти місто! »

Мої протести зустрічаються хором освистування та насмішок, що, мушу визнати, трохи образливо. Невдячні! Але це дрібниця , час братися до роботи. Мої розуми збираються разом і створюють потужний розумовий міст, який я вплітаю прямо в голову Грокуса, перш ніж величезний демон встигає відреагувати.

[Привіт, великий хлопче! Готовий по танцювати?]

У той момент, коли я підключаюся до нього, його менша пара очей фокусується на мені з інтенсивністю лазера.

[КЛЯТА КОМАХА!] його голос гримить у моїй свідомості, сповнений гніву. [СТАНЬ МОЄЮ ЇЖЕЮ, І Я МОЖУ ТЕБЕ ПРОБАЧИТИ!]

[Я так не думаю. Озирн и с ь навколо, у нас тут багато ротів, які потрібно кормити , тому я вважаю , що твоя біомаса опиниться в хорошому місці!]

Не маючи більше нічого сказати, я кидаюся вперед, а мої віддані домашні тварини слідують поруч зі мною, поки ми наближаємося до стіни. Мурахи розступаються перед нами, даючи нам чіткий шлях , а потім рвуться вперед за нами. В се вирішиться тут !