Розділ 836 — Новий блиск

Наші плани роз роблені , рада розходиться, а Жвава зникає за горизонтом, перш ніж я встиг аю навіть кліпнути оком. Хоча... це може бути великою кількістю часу, тому що я не вмію кліпати . Я навіть починаю забувати, як це було , закри ва ти очі, якщо чесно. Я маю на увазі, як довго ти можеш прожити без повік, перш ніж забудеш, як і вони на відчуття ? Я так довго був у панцирі, що починаю забувати, що таке шкіра! Тепер це здається мені настільки дивним, бути м’як им зовні і жорстк им всередині. Який в цьому сенс? Хіба ти не хоче ш , щоб м’які речі були захищені? Не кажучи вже про можливості до блискучої досконалості, які я отримав завдяки мутації!

Навіть демони відкидають ідею екзоскелета. Фактично, майже всі монстри це роблять... Ні, я мушу відкинути цю думку. Якщо я продовжуватиму дотримуватися цього, я можу відчути співчуття до багатоніжок, а цього просто неможливо зробити. Павуки... можливо. Багатоніжки ? Ніколи.

Природно, коли їхній ватажок тікає, великий загін підозріло швидких мурах мчить за нею у погоню. Тепер, коли вона досягла шостого рангу , кількість її послідовників знову значно зросла. Кожен з її вірних солдатів є найкращим представником К олонії, потужно мутованим і досвідченим у боротьбі . Ще один приклад потужного впливу, який чемпіон може мати на оточуючих. Вона може бути головним болем , але Жвава сто разів довела свою цінність для сім’ї. Я також покладаю великі надії на наступн ого чемпіон а , навіть якщо вона продовжує бути болем в дупі .

Говорячи про диявола, зараз вона грається з Крихіт кою , поки велет ень руками блокує шляхи дитинча , а вона намагається пройти повз нього. Незважаючи на його величезний розмір і швидкі рефлекси, їй це майже вдається кілька разів, обманюючи його та граючи в розумові ігри з бідолахою. Хоча чим більше я спостерігаю, тим більше починаю підозрювати, що вона готує його до своєї можливої втечі.

Просто постійний біль.

Ми поки що залишаємося біля стовпа, і мені вже стає трохи нудно. У нас є чим зайнятися, і не так багато часу, щоб зробити це, найголовніше, це продовжувати тренувати та підвищувати рівень дитинча . На даний момент моє головне завдання — це якнайшвидше підготувати її до робочого стану , щоб вона робила внесок у К олонію та зайня ла свою власну нішу.

«Гаразд, Блискуча , час зайнятися роботою ».

Вона зупиняється у своїй грі та повертається до мене.

«Що ви маєте на увазі?»

«Ти дума ла , що ми вже за кінчили? Ти ще навіть не на півдорозі до того рангу , яким маєш бути! Твоя старша сестра — шостий ранг ! Я також! Чому ти все ще бігаєш , як мізерний третій ранг ?»

«Що ви має те на увазі? Я вже здібна !» — заявляє вона, а її вусики шалено тріпотять .

« У чому ? Дратувати мене і втікати? Це єдині дві речі, у яких я бачу, що ти здібна ».

«О як ? А щ о, якби я сказа ла вам , що моя навичка формування мани вже четвертого рангу ?»

«Я б сказав тобі... Почекай, що?»

«Я тренува ла ся в роті Інвідії ! Цей ч ас не був втрачен ий даремно !»

«Навіть у мене лише п’ятий ранг …»

Вона гордо надувається.

«Я вам каза ла , що я найкращ а !»

«Чим ти найкращ а , якщо моя майстерність вища за твою?»

«Що ж , — знову здуває ться вона, — моя скоро буде вищ ою ! » потім вона кажу у відповідь.

«Знаєш що, я починаю тобі вірити. Ти зараз тренуєшся?»

«Так, звісно» .

Дідько ! Мене не може наздогнати це клят е дитинча! Що буде з моєю горд і ст ю як Найс таршо го ! Відчайдушно бажаючи не залишитися позаду, я негайно наказую всім своїм розумовим конструкціям почати формувати ману, будь-якої форми, будь-якого заклинання, мені байдуже! Просто працюйте !

Тим не менш, коли я дивлюся на цю самовдоволену малечу , я не можу не бути враженим. Зрештою, схоже , що це її талант.

«Так і продовжуй, Блискуча , але, як я вже сказав, нам ще потрібно підвищити твій ранг . Це буде наш а наступн а ціль ».

«ЩЕ НІ!» надходить хвиля феромонів зверху .

Через кілька секунд відбувається ковзання, запах страху, а потім гуркіт, який швидко про являє себе як Ковалянт , вкрит у різними шматками металевого покриття, що застрягли на її спині, поки її ноги згинаються після її невдалого падіння.

« Ей ! Хтось допоможе мені піднятися?»

Крініс швидко погоджується, витягнувши щупальце зі свого місця на моїй спині.

«Дякую. Я чу ла , що ви з’яви ли ся тут, Найс тарший, і я не хоті ла , щоб ви знову вт е к ли у третій шар, поки я дам вам те, над чим я працюва ла весь цей час! Ось! Швидше !»

Останню частину вона вигукує вгору до стовпу трьом мурахам , які обережно пробираються вниз по вертикальному схилу, кожна з них навантажена великою кількістю частин з металу.

«Скільки всього речей ти прин есла ?» — питаю я, трохи насторожено.

Не закривай мій діамант!

«О, це не все для вас, — повідомляє вона мені, — у мене є речі для Крихітки , а також кілька речей для Жвавої , вона ще тут?»

«Ні».

« Дідько . Я сподіва ла ся наздогнати її».

« Удачі тобі в цьому » .

«У будь-якому випадку, давайте почнемо розбиратися з тим, що у нас є ».

У той момент, коли вона зосереджується на металі, це виглядає майже так, ніби божевільна мураха переді мною починає світитися. Вона воркує та кудкудакає над своєю роботою, наче квочка-матуся, використову ючи щелепу та передні кігті, щоб перебирати шматки, беручи їх у своїх помічників.

« Ось те, що я змогла зібрати для Крихітки. Ми все ще не можемо добре працювати з металом Легіону або точніше взагалі не можемо працювати з металом Легіону, і його, звичайно, не вистачило, щоб зробити для нього повний костюм, але це має йому допомогти» .

Їй вдалося придумати кілька окремих деталей, які можна прив’язати до рук, ніг і плечей Крихітки. Щитки для передпліччя, нагрудна пластина та деякі добре підігнані та м’які елементи захищають його стегна. З огляду на все, це досить хороша робота. І коли ми беремо до уваги його надзвичайно щільні кістки, відсутність шолом у та захист у для кістяків пальців не викликає настільки великого занепокоєння, як колись. М ати хоча б щось, щоб захистити його серце, якщо атака прослизне між його ребрами, це вже велике полегшення.

Крихітка здається набагато щасливіш им цим меншим і більш цілеспрямованим набором частин, ніж він був з повнішим комплектом , який мав раніше. Почухавши ремінці та трохи потягнувши за підкладку під бронею, він виглядає досить задоволеним, навіть постук уючи кісточками пальців по щитку передпліччя, щоб перевірити його міцність.

« Що ж , принаймні він виглядає щасливим, — зауважую я, — і я теж. Чудова робота, Ковалянт ».

Вона припиняє возитися з ремінцями і повертається до мене.

«Це було нелегко, але я задоволен а цією роботою. А що того, що зробила для вас, ось, подивіться!»

З виглядом художни ка , що здирає тканину з нової роботи , вона кидає переді мною низку шматків металу на землю. Спочатку я трохи здивований, вон и вигляжають як… кільця? Дивні кільця ?

« Отже? Що це таке?» — запитую я, розгублено.

« Що ж , ви сказа ли , що не хоче те повної броні, і я не можу зробити нічого, що захистило б вас краще, ніж ваш власний панцир, принаймні не настільки, щоб виправдати необхідну вагу, тому я піш ла іншим шляхом і намага ла ся виготовити найчистіші сплави, які могла , і наповнити їх найсильнішими зачаруваннями , на які була здатна. Принаймні за нашими мірками, це шедевр зачарування ».

Наприкінці вона звучить трохи пригнічено, ніби не наздогнати решту світу за кілька місяців було якоюсь великою невдачею з її боку.

«Дурниці, — кажу я їй, — шедевр у Колонії — це шедевр у всьому світі. Скажи мені, що робить ця броня ».

« Я вважаю , що вона вам сподобається , Найс тарший. Вона м ає добре працювати з вашим поточним набором навичок».

Щ об знову підняти свій настрій, Ковалянт не потрібно багато зусиль. Щойно її увага переходить до завдання пояснити сво є творіння, вона відразу стає наче одержима.