Розділ 859 — Напад на Орпуле

Я бачи ла багато чого, дорогі читачі, бу ла у багатьох диких , чудових і небезпечних місцях, але навіть я відчу ла мить трепету, коли ми проходили між ногами велетенської різьбленої статуї мурахи та твердим каменем, що замкнувся навколо нас. Ми з двома охоронцями покинули світ ло сонця позаду і заглибилися в гніздо Колонії. Мушу визнати, що це перший раз у моєму довгому житті, коли я добровільно занури ла с ь в гніздо монстрів, хоча моє побоювання дещо пом’якшили усміхнений гід біля мене та діти, що бігали переді мною.

« Ця статуя це ще одне зображення… великого?» Я запитала свого гіда, Емілію, головним чином, щоб відволіктися від мого почуття дискомфорту.

Молода жінка трохи посміхнулася, перш ніж відповісти.

«Хоч а є багато, БАГАТО зображень Великого, ця статуя є винятком».

«О , справді?»

«Так. Це був меморіал, встановлений у пам’ять про Грант, одн у з перших двадцяти мурах Колонії, яких виховав Великий, і яка пожертвувала своїм життям проти Гарралош, допомагаючи завдати поразки тому монстру».

«Звучить як цікава історія».

«Так. Тоді я була молодою дівчиною, але я все ще пам'ятаю звуки бою з притулку, де тримали дітей. Коли ми нарешті дізналися, що все закінчилося, я майже не могла повірити, що це можливо, що цей звір , що знищи ла королівства, була переможен а цими мурахами».

Продовжуючи йти, ми замовкли, поки стежка рівномірно спускалася вниз, перш ніж поверну ти ліворуч і поча ти обертатися по спіралі. Ми спустилися, мабуть, на сотню метрів, перш ніж тунель відкрився в дивовижно приємну гостинну кімнату з людьми -помічниками , зручними кріслами, товстими плетеними килимами на підлозі та магічним освітленням на стелі.

«Це виглядає … на диво розкішн о », — пробурмоті ла я.

«Колонія досить спартанська, коли справа доходить до їх власного житла, вони зазвичай не мають власних кімнат, а сплять у спеціально відведених кімнатах з сотнями інших. Однак, коли справа доходить до їхніх гостей, вони надзвичайно щедрі. Дивіться».

Сказавши це, вона підійшла до одного з людей, одягненого майже так само, як мій гід, і вступила в коротку розмову пошепки. Коли Емілія повернулася до мене, інша жінка вийшла з кімнати, але через кілька секунд повернулася, тримаючи тацю, наповнену чайником, чашками та чудовими маленькими тістечками. Таке видовище зігріло моє серце, дорогі читачі, ви можете собі уявити, як я скучи ла за чаєм! І дозвольте мені сказати вам, що керамічна робота над чашками та горщиком була просто вражаючою. Там було багато прикрашених маленьких квітів, і коли я нахили лась ближче, я побачи ла пелюстки , намальовані збоку, з маленькими мурашками, які шукали їжу серед них .

Нас запросили сісти у зручні крісла та насолодитися закусками, що я й зроби ла ! Я вже наполовину з ’їла смачни й торт, коли мене осяяло усвідомлення. Я оберну лась до Емілії та побачи ла , як вона дивиться на мене з широкою посмішкою на обличчі.

«Усе це зробили мурахи», — підтвердила вона мені.

« Навіть чай? »

« Особливо чай » .

· Уривок з сьомого розділу « Мандруюча Толлі на землях К олонії», опублікованого в щомісячному журналі « Газета Пангери ».

Віктор із задоволенням диви ла ся на перетворене місто Рокл у . Навіть зараз плита щетинилася мурахами за робот ою , різьбярі та солдати виконували важку роботу та наносили останні штрихи до нових оборонних споруд. Невеликі форти у формі мурашників тепер були розкидані по всьому місту, даючи мурахам резервну позицію та безпечну платформу для вогню. Стовп над містом тепер мав подібні захищені западини, утворені шляхом приєднання каменю до твердішого матеріалу самого стовпа. Будь-який підхід до міста з повітря піддаватиметься бомбардуванню заклинаннями та кислотою, що піддасть випробуванню навіть найпотужніші розуми шостого рангу .

Незважаючи на те, що їм не вистачало їхніх союзників-людей і потужних бафів, які вони надавали, всі сподівалися, що цих переваг домашнього поля буде достатньо, щоб використати саму вагу їхньої чисельності в повній мірі, стримуючи будь-який демонічний напад, поки їхній власний наступ пожинає плоди в Орпуле.

Десятки тисяч членів К олонії залишилися в місті, зайнявши позиції та готові до бою в будь-який момент. Коли прийде ворог, вони зрозуміють безглуздість ідеї кидати виклик Колонії!

«Як проходять приготування?» — запитала Адвант, підповзаючи до центральної будівлі, де генерал відчува ла себе як вдома.

« Все м айже готово. Останні кілька днів були напруженими, але я вважаю , що ми готові».

«Роботи було багато, — погоди ла с ь солдат, — не те щоб я хвилюва ла ся, що ми її не зробимо».

«Ні, усі знають, скільки від цього залежить . З особистою залученістю Найс таршого кожен готовий викладатися на повну».

« З тобою тут все буде добре? Чи вистачить наших приготувань , щоб впоратися з сьомим рангом , якщо такий раптом з’явиться?»

Віктор зниза ла вусиками.

« Ти не може ш брати участь у конфлікті без жодного ризику. Ми зробили все можливе, щоб звести його до мінімуму, але елемент випадковості завжди буде зберігатися. Зважаючи на інформацію, яку ми маємо, ми прийняли найкращі рішення, які могли. Ц ього має бути достатньо» .

«Я бажаю тобі всього найкращого. Якщо все піде добре, я побачу тебе, коли колона повернеться з повідомленням про нашу перемогу».

« Добре , до речі, чи не варто вам вже відправлятися ?»

«Відправлення вже почалося. Я просто подума ла зайти до тебе , перш ніж вирушати в дорогу».

«Дякую, сестро, це зігріває моє серце».

«Звичайно» .

Вони о бидв і насолодилися моментом мовчання, дивлячись на величезну порожнечу, що оточувала місто.

« Гаразд, я пішла» .

«Скажи Найс таршому, що ми про все піклуємося на цьому кінці . Переконайся, що вони виконують свою роботу належним чином».

« Звичайно » .

Сказавши це, великий солдат швидко руши ла до міст а , щоб досягти краю плити. Невдовзі вона вийшла на вулицю і почала довге, складне сходження зі стовпа разом з величезною ордою своїх родичів . Здалеку здавалося, наче колона була жива, вкрита рухливим килимом величезних монстрів -мурах. Коли вони дісталися до підлоги, вони розподілилися в одну величезну колону завширшки в сотні метрів, що тяглася через рівнини Ленг. Кожна мураха крокувала в ідеальний унісон, а їх об’єднаний гул лунав у всьому шарі, наче страшний дзвін, наче велетень, що стукає у двері світу.

Навіть вічно присутні личинки демонів, здригаючись від вібрацій, що тремтіли крізь твердий камінь під ними, відійшли далеко від могутньої колони, відкриваючи широк у смуг у підлоги вперше за багато століть... Мурахи йшли маршем.