Розділ 870 — Напад на Орпуле, частина 12

Слава Богу за аморфні згустки жаху! Щупальця звиваються в повітрі піді мною, створюючи щільну купу локшини, у яку я занурююся, наче валун, що впав зі скелі. Усе зливається в розмитість, коли я різко падаю на останні п’ятдесят метрів, а потім...

БАМ !

А й! У болючому зіткненні я вдаряюся об твердий камінь плити лише з щупальцями Крініс, щоб пом’якшити моє падіння. Передбачувано, мої ноги ламаються , наче картковий будиночок, перш ніж мій панцир відчуває удар, а голова починає обертатися. Йо й . Не фанат подібного .

[Дякую, Крініс! Ти врятувала моє життя...]

[ Я ледь не запізнилася !]

[Але ти не запізнилася . Це все, що має значення.]

Я запускаю свою цілющу залозу та полегшено зітхаю, коли охолоджуюча рідина протікає по всьому моєму тілу, виправляючи все, що було пошкоджено під час падіння, і розпочинаючи процес відновлення моїх ніг у повній мірі. На щастя, цього разу їх не зірвали, а просто зламали в кількох місцях, тож я повинен невдовзі бути знову готовий.

БУМ!

Мабуть, я падав трохи швидше, ніж заклинання, оскільки в цей момент збоку лунає апокаліптична детонація. Мої вусики кричать про небезпеку, і я використовую щелепу, щоб заховати за собою якомога більше тіла Крініс, поки мій мозок сплітає найшвидші бар’єри, які тільки можу створити . Вони до біса ненадійні, але це найкраще, що я можу зробити за настільки короткий період часу , і це , звичайно, краще, ніж нічого. Добре , що я вже запустив свою цілющу залозу.

Жар величезний, коли вогняна куля вивільняє решту своєї енергії загибелі, але тут є щось більше, ніж чиста магія вогню. Заклинання завжди було різнокольорове, вкрите темрявою в місцях, коли можна було очікувати, що вогняна мана буде яскравою, і тепер я відчуваю різницю, коли полум’я наче роз’їдає мій панцир, навіть обпікаючи мене. Мабуть, це поєднання магії попелу та вогню, що об’єднує два найпоширеніші елементи цього шару в одну жахливу концентрацію смерті!

Як противно.

Моє здоров’я неухильно падає, поки лютує вогонь, і я борюся на два фронти, намагаючись використати свою магію, щоб утримати найгірші наслідки заклинання, поглинаючи ману та відповідаючи новими бар’єрам и , коли мої старі знищ уються , поки я у той же час я борюся з Крініс, доки вона намагається обгорнути мене своїми кінцівк ами , щоб захистити мене.

[ Дідько, Крініс! Ти слабк а до такої мани, ти просто розтанеш в одну мить! Залиша й ся на місці!]

[Я можу допомогти захистити вас, відпустіть мене!]

[Абсолютно н і ! Ти можеш спокійно сісти ?!]

[ Нізащо !]

[Я тобі наказую!]

Крініс нічого не може зробити проти прямого наказу , хоча навіть тоді я бачу, як її кінцівки тремтять, поки вона всім своїм буттям намагається змусити себе не послухатися моїх вказівок. Моє серце стискається в грудях перед обличчям її відданості, і я притягую її все ближче, щоб захистити від пошкоджень.

[Ти щойно врятува ла мене, тепер моя черга рятувати тебе,] твердо кажу я їй, але вона не поступається у своїх спробах.

Коли детонація закінчилася, територія навколо мене стала тліючою руїною, і я відчуваю незначний біль. Перевіряючи свою шкалу здоров’я , на яку мені було надто страшно дивитися до цього моменту, я бачу, що після всього, що я щойно пережив, вона впала до трохи менше половини свого запасу . Враховуючи те , що під час вибуху регенераційна рідина прокладала собі шлях по всьому моєму тілу, залишилася приголомшлива кількість пошкоджень. Панцир на моїй спині майже повністю знищений , і, що більше, він відновлюється дуже повільно.

Можливо це тривалий ефект мани попелу ? Я недостатньо знаю про неї , щоб сказати напевно, але у мене є невелика підозра, що моє передчуття правильне.

Я знаю, що зі мною все гаразд, а ле що з Колоні єю ?! Дивлячись на вколо , коли мої очі поступово повертають чіткість , я бачу, що мої родичі не вийшли з вибуху неушкодженими. Мурахи, зібрані б лижче до центру , були в більшій безпеці , маючи повну перевагу щитів, сплетених над їхніми голов ами , але ближче до зовнішнього краю цього кола все виглядає набагато похмуріше.

Цілителі вже пробираються до поранених, надаючи вкрай необхідну першу допомогу. Кожна мураха, яку можна врятувати, буде врятована, я в цьому не сумніваюся. Але тепер в мені запалав вогонь помсти. Я не дозвол ю їм просто так ухилитися від відповідальності за це !

Колонія також повторює мої відчуття , вона реве від обурення та рішучості. Мурашиний приплив не буде зупинений ! Його НЕМОЖЛИВО спинити !

Мій розум шалено працює , висуваючи на передній план ще один тип мани, а саме магію зцілення, щоб спробувати знову підвести мене на ноги. Далеко над нашими головами пливуть орієнтовані на магію демони сьомого рангу , яких Бріксін зарезервувала для захисту свого місця влади, дивлячись вниз на залишки своєї невдалої стратегії. Безсумнівно, вони сподівалися перемогти тут одним махом, але цього не сталося!

Я не впевнений, яким буде їх наступн ий хід , але я абсолютно впевнений, що ми переможемо і його теж .

«Підійдіть сюди! Я реву, використовуючи свої феромони, і виляю до них поламаними ногами. — Я відгризу вам щиколотки ! »

Здалеку я все ще чую нескінченний рев Сари. Вона, мабуть, все ще продирається через Орпуле в лютому п’яному шален стві , а за нею йде загін мурах, які намага ю ться зробити все можливе, щоб вона все не зруйнувала . Мені шкода будь-якого демона, що встане на її шляху в цей момент, коли вона зав о д и ться, її абсурдно складно зупинити.

До речі про команди , що слідують за м ною .

« Протектант ? Ви ще живі?»

Коротка пауза.

«Так. Будь ласка, не стрибайте в майбутньому в тіньові портали, через які ми не можемо послідувати за вами», — лунає різка відповідь з повітря.

Що ж , це полегшення, я хвилювався, що вони піджарилися під час вибуху.

« Д обре, тоді настав час знищити цих демонів і показати їм, що до чого. Хтось може піти і покликати до мене Крихітку? Він мені для чогось потрібен».

…

« Ви з нами розмовляєте? » — запитує Протектант , знову не видаючи себе.

«Звичайно! Хто ще тут стоїть , щоб понюхати ці феромони?»

« Точно …»

Я звертаюся до Крініс і з’єднуюся з нею.

[Як справи , Крініс? З тобою все добре ?]

Вона була сильно обпалена на кінцівках, і я не сумніваюся, що вона втратила багато тіла під час вибуху, особливо до того, як я наказав їй відступити.

[ Ви мали дозволити мені захистити вас ], — бурмоче вона подумки.

Я хитаю головою.

[ Жодного шансу. Тобі не дозволено пом и р а ти раніше за мене, це наказ.]

Вона замовкає і перетворюється на безпорадн у куп у безформної тіні. Мені трохи неприємно так їй наказувати, я ненавиджу її обмежувати, але я відчуваю це всім своїм серцем. Жодному з них не дозволено померти раніше за мене.