Розділ 908 — Щось грандіозніше

«Терміти».

Рада приголомшено відсах у ється і піднімається на ноги , а їхні вусики різко обертаються в повітрі.

«Це досить неприємне відчуття », — зауважує Кулант відсторонено, наче вона зараз не скрегоче щелепами порожні й прост і р, наче в них знаходиться голова, яку вона хоче відгризти .

«Щозатерміти,яніколипронихнечу ла але раптом дужехочу боротисязусіманимидуже-дуже !»

« Жвава …»

«Вибачте-вибачте! Іноді я забуваю. У всякому разі, я тепер дуже хочу з чимось поборотися, чому це?»

Усі члени ради повертаються до мене.

«Це нелегко пояснити. У мене була така ж реакція», — кажу я їм.

Я вагаюся.

Скільки я хочу розкрити їм прямо зараз? Якщо я розповім раді все про термітів, хіба вони не захочуть знати, звідки я взяв свої знання? Я ніколи прямо не пояснював своїм родичам своє походження, і я не розумію, чому це мало б значення, але тепер я почуваюся трохи ніяково, потрапивши в цю ситуацію . Пха ! Приховувати інформацію лише тому, що мені трохи незручно, було б смішно! Т ут на кону життя мурах !

«Терміти — соціальна комаха, дуже схожа на нас. У них є королева, можливо також король, і вони виробляють яйця, з яких вилуплюються німфи, які згодом дозрівають у робітників і солдатів. Відомо, що вони їдять деревину, ймовірно саме тому Каармодо вирішили використовувати їх проти гілкастоподібних. Вони навіть можуть прогризати дерева або колоди і будувати всередині свої гнізда . Оскільки рептилії використовують їх як зброю, я впевнений, що вони поширено їх модифікували, щоб вплинути на них. По правді кажучи, вони можуть бути дуже потужним ворогом, і ми повинні бути надзвичайно обережними».

Мурахи, що зібралися навколо столу ради, урочисто кивають головами, обдумуючи те, що я сказав.

« То коли ми атакуємо? » — запитує Лірой.

« Клята Лірой!» Я б’ю вусиком об різьблену поверхню великого круглого столу. «Це серйозна справа, тут не підійде твій звичайний підхід безрозсудно бігти на ворога !

«Ні, ні, я вважаю, що цього разу вона має рацію», — каже Сло у н, задумливо постукуючи передньою ногою по щелепах.

Я дивуюся словам зазвичай холоднокровно го генерал а .

«Ти не мо жеш бути серйозн ою . Від тебе, Сло у н? Мені здається, що я з’їхав з глузду!»

«У мене є вагомі причини для моєї позиції, Найс тарший, якщо ви хоче те мене вислухати, перш ніж робити поспішні висновки».

«Добре!» Я м ахаю ногою на знак вибачення. «Вся ця справа мене напружила. Вибач, продовжуй».

« Добре, отже ».

Генерал повертається на своєму місці, щоб звернутися до столу, а в сі наші погляди зосереджені на ній, поки вона метушливо чистить свої вусики перед тим, як за говорити.

«Я вважаю, — починає вона, — що я справді ненавиджу запах слова «терміт и » і хочу їх якомога швидше знищили».

Всі за стол ом серйозно кивають головами, коли кожен з членів ради засвоює цю заяву.

БАМ .

«Т и не може ш говорити це серйозно! »

« Найс тарший, я запевняю вас , що я серйозно. Сама згадка про цих дияволів збуджує ману в моєму ядрі . Їх потрібно знищити».

«Слухай, я настільки ж готовий почати якесь безглузд е вторгнення в шар, який є для мене надто потужним , але це не здається хорошою політикою для Колонії в цілому. Я не правий? Лише кілька тижнів тому я сказав вам, що ви надто швидко кидаєтес ь на третій шар , а тепер ви хочете кинутис ь до четверт ого !

Віктор піднімає обидві свої передні ноги в заспокійливому жесті.

«Ніхто не пропонує здійснити повномасштабне вторгнення до четвертого шару, — вона на секунду дивиться на Ліро й , —… наскільки я розумію» . Уповільнення темпів нашого прогресу та більш обдумане розширення вже принесло дивіденди та приноситиме їх і надалі. Коли ми почнемо розширювати наші володіння в третьому шарі , ми будемо в набагато кращому стані , ніж були раніше, щоб безпечно утримувати те, що ми захоплюємо . Наразі ми не маємо нічого подібного до сили, необхідної для завоювання території в четвертому шарі , але нам це не потрібно, чи не так? Ми просто повинні боротися з цими термітами. Це означає, що все, що нам потрібно зробити, це відправити експедицію, щоб допомогти захистити гілкастоподібних ».

«Гей-гей! Я піду! Відправте мене! Я хочу туди!»

« У нас вже навіть є волонтер, дякую, Жвава ».

«Без проблем!»

Що ж , я розумію їхню думку. Нам не потрібно воювати проти розумних рас і завойовувати міста чи турбуватися про дивну політику, нам просто потрібно захистити дерево від термітів. Чи зможемо ми негайно знищити заразу та їхнє гніздо? Жодного шансу. Але ми можемо окопатися і вести оборонну війну, доки не отримаємо можливості належним чином конкурувати в четвертому шарі.

«Я просто хвилююся, що коли ми дійдемо туди, ми будемо їм не рівнею », — нервую я. «Навіть дерев у та гілкастоподібним складно , а це означає, що ці терміти могутні, можливо, могутніші навіть за демонів, з якими ми зараз маємо справу».

«Нам доведеться надіслати наші найкращі сили , щоб мати надію на успіх», — погоджується Адвант. «Ми будемо дотриму вати сь оборонної стратегії та намагатись закопатис ь настільки міцно , наскільки можемо. Якщо ми притупимо наступ і послабимо тиск на дерев о , тоді вона буде задоволена тим, що ми відплатили їй за послугу та про явили солідарність до наших союзників».

«Мені доведеться піти особисто, — додає Кобальт, — працювати в абсолютно новому середовищі буде, м’яко кажучи, складно , і якщо я буду на місці, я зможу надати найкращу підтримку командам різьбярів ».

«Я буду представляти цілителів», — каже Мендант своїм тихим запахом. «Ми не можемо дозволити собі втратити когось з вас, тому вам потрібне найкраще зцілення , яке ми можемо забезпечити».

« А хто залишиться тут і буде стежити , щоб наші операції в третьому шарі не пішли боком , як раніше ?» Я протестую.

Вони всі дивляться на мене.

«Ні, ще чого , я йду до четвертого шару , ви збожеволі ли ? Уяв іть залиши ти мене керувати будь-чим…»

Я здригаюся.

Інші мурахи за столом пересувають свої вусики, подібно до жесту закочування оч ей , що, на мою думку, трохи несправедливо. Вони знають мене достатньо добре, щоб розуміти мої сильні та слабкі сторони. І все ж вони чомусь постійно мають більш високу про мене думку , ніж я заслуговую.

« Схоже, що ми вирішили прийняти пропозицію » , — важко кажу я. «Я піду поговорю з х ранителем гаю і скажу йому, щоб він починав створювати цю браму. У нас є лише два тижні на підготовку, тому нам варто використати цей час якомога краще ».

Усі погоджуються і починають підніматися зі своїх спеціально розроблених стільців для мурах , готуючись піти. Я залишаюся на своєму місці, оскільки мій розум все ще обертається від думки про те, що я так скоро потраплю до четверто го шару . Я нервую, дуже нервую. Це надто швидко! І все ж сама думка про те, щоб потрапити туди, змушує ману в моєму тілі кипіти та розжарює моє ядро . Це так захоплююче! З якими викликами ми зіткнемося?! Яких суперників ми зустрінемо ?! Бажання продовжувати заглиблюватися в Підземелля стає лише сильнішим, чим більше я досліджую!

Майже наче мене затягує глибше.

« Найс тарший», — ніжн е слово в ідштовхує мене від думок, і я здригаюся, коли розумію, що ми з Кобальт єдині мурахи, що залишилис ь в кімнаті ради.

«Привіт, Кобальт. Я на хвилин к у поринув у свої думки, в чому справа ?»

Маленький різьбяр дивиться на мене, поки я височію над нею в моєму кріслі, і простягає свою особливу передню ногу, щоб поплескати мене по кігтю.

«Дякуємо, що поділилис ь з нами своєю мудрістю про ворога термітів», — каже вона.

«О, — здивований я, — це не проблема. Очевидно, що б я не знав, я завжди поділюсь цим з Колонією».

Вона спокійно дивиться на мене.

«Ми знаємо», — киває вона.

Вона знову мене гладить.

«Незалежно від того, ким ви були раніше, ви член цієї сім’ї та наш дорогоцінний старший. Ми віримо в вас і дуже пишаємося тим, що ви готові повірити в нас. Ось хто ви тепер . Не забувайте про це ».

Останнім кінчиком своїх вусиків різьбяр відпускає мій кіготь і тихо виповзає з кімнати, залишаючи мене наодинці з моїми думками та сяючими нитками прийняття та любові, що течуть від ради до мене.