Розділ 909 — Знищення душі

Коли засідання ради закінчується, я наче майже відчуваю перемикання передач і у Колонії. Поки я повертаюся до Орпуле, зміни вже відбулися, і мурахи, які, як я вважав, не можуть працювати швидше, тепер носяться, наче одержимі. Постійний потік палкої рішучості проникає в мене через Вестибюль, поки десятки тисяч моїх родичів у межах досяжності люто віддані виконанню ще більшої кількості завдань, ніж раніше. Я н еодноразово роблю застережні попередження, щоб переконатися, що всі вони достатньо відпочивають, інакше вони можуть примусово отримати більше сну , ніж вони розраховували.

Такому застереженн ю ніхто не радий , але зазвичай до них прислухаються, і на це існують вагомі причини. Якщо мурахи надто напружуються і робота стає неакуратною, вони роблять більше шкоди, ніж користі .

Хранитель г аю спочатку був у захваті, коли я доповів йому, що ми вирішили прийняти його пропозицію, але його ентузіазм згас, коли я описав, що саме ми пропонуємо.

[Це не зовсім те, на що сподівал а ся Мати-Дерево,] — урочисто бурчить він.

[ Що ж , вона фактично сподівалася, що ми викинемо десятки тисяч життів, щоб зберегти її життя та процвітання, чого просто не станеться. Зараз К олонія перебуває в ненадійному становищі, про що ви знаєте, точніше, дерево знає, тож , відверто кажучи, я вважаю , що воно має бути, надзвичайно вдячним за те, що ми збираємося послати наших найкращих і наймогутніших мурах на її допомогу. Коли у нас буде можливість допомогти більше, ми це зробимо.]

[Вона не стрим ува лас ь , коли допомагала вам.]

[Навіть якби це було правдою, чого я не можу підтвердити, то що з того ? Ти хочеш, щоб ми всі стрибнули зі скелі? Ми мурахи, а не лемінги! Не думайте, що я не зрозумів, що ви не бажаєте ділитися з нами подробицями про те, з чим саме ми там зіткнемос ь . Якщо Мати-Дерево та всі її діти не можуть впоратис ь з цими термітами, то як саме ви очікуєте, що армія монстрів четвертого рангу , незалежно від того, наскільки вона велика, впорається з цією проблемою, я не маю жодного уявлення !]

Велетенська дерев’яна фігура трохи опускається і в її нескінченно глибоких карих очах проглядається справжня печаль. Після довгої миті він знову повертається до рослин позаду, які якийсь час обурено шелестять, перш ніж він повертається.

[Мати незадоволена, але вона хоче, щоб я чітко дав зрозуміти, що вона розуміє. Мені дали дозвіл розкрити трохи більше того, що відбувається, щоб прояснити її позицію.]

Він робить довгий вдих, і листя, що вкриває його тіло, тріпотить від раптового руху , перш ніж випускає його .

[Мати-Дерево — монстр ,] каже він.

Пауза.

[ Що ж, звичайно ? Я це знаю.]

Хіба це не очевидно?! Це всі знають!

[Хмммм. Це не є чимось, що ми зазвичай підтверджуємо,] суворо каже мені х ранитель. [І це має відношення до цієї теми. Це не про матір, а про нас, її дітей.]

[Яким чином? Я маю на увазі… ви, хлопці, породжуєтеся, як ми, мурахи, прав ильно ?]

Принаймні, я не знаю іншого способу, яким це можна було б зробити. Монстри не можуть розмножуватися іншим способом. Нам це не потрібно, оскільки нас породило саме Підземелля.

Велике дерево хитає головою.

[Ні,] твердо каже він, [ми - ні. Мати-Дерево не хотіла створювати расу монстрів, породжених за допомогою засобів Підземелля, оскільки тоді до нас будуть настільки ж жорстоко поводитись і зневажати, як і до неї . Минуло сотні років, і лише піднявшись на дуже високий рівень, вона змогла цього досягти, знайш овши інший спосіб. По суті, кожен з нас, гілкастоподібних , містить частинку душі матері. У поєднанні з методом, який вона використовує для вирощування подовжень себе, вона змогла створити абсолютно нову форму життя, нас, від’єднавши нас від Підземелля.]

Зачекай секундочку.

[ Ти хоче ш сказати мені, що вона буквально відламує частинки від власної душі, щоб створювати вас?]

[Хмммм. Це так .]

ЙОЙ . Я знав, що вона божевільна, але боже! Це наступний рівень! Це також дуже вражаюче. Вона породила не просто нових монстрів, вона створила абсолютно нову расу, яку визнає Система. Щоб це зробити, вона взяла на себе шален ий тягар .

[Причина, по якій нам так загрожує цей новий ворог, полягає не в тому, що вони сильніші за нас або сильніші за Матір, а в тому, що Каармодо виявили, як ми були створені, і створили зброю з комах, щоб націлити сь на нас конкретно.]

У мене з’являється погане відчуття в животі, яке говорить мені, що я точно знаю, куди це йде.

[Дай вгадаю. Це якийсь терміт, що пожирає душі? Вони хапають вас, а потім з’їдають осколок, який у вас є, що побічно шкодить вашій матері?]

[І робить неможливим для неї відтворити нас,] він киває, [зазвичай, навіть якщо ми помремо або матеріали, з яких складаються наші тіла, знищені , ми продовжуємо жити всередині дерева, і вона може повернути нас назад, коли ми забажаємо. Ті, хто помер від термітів, втрачені назавжди , і тепер вона взагалі відмовляється дозвол я ти нам боротися з ними. Хоча вона здатна на великі речі, Мати-Дерево не може впоратися з цією битвою сама, її зброя не ефективна проти істот, створен их для поглинання такого монстра, як вона.]

[Добре, що ви поділилися цим зі мною. Це дуже допомагає завоювати моє співчуття. Принаймні тепер я розумію, чому ви звернулися до нас в такий час . Слухай , перша хвиля встановить периметр оборони, створить укріплення та гарантує, що твоїй матері не буде завдано подальшої значної шкоди. З цього моменту ми будемо тримати лінію, поки не буде достатньо підкріплень, щоб ми могли завершити роботу. Д обре? Ми закінчимо для вас війну, просто не відразу.]

[Хмммм. Це підійде .]

З цими словами х ранитель гаю повертається до саду позаду нього, без сумніву, щоб порадитися зі своєю матір’ю. Через мить уся зелень бриж ить і потужний імпульс енергії тече через кожен лист і ліану.

[Що це , в біса, було?!] Я запитую .

[Мати прийняла ваші умови. Вона збирає енергію та матеріали, необхідні для створення воріт. Для неї це нелегка справа, друже. Я сподіваюся, що ви з можете зробити те, що ви сказали.]

[Ха. Коли справа доходить до поїдання термітів, ви не знайдете кращого союзника, ніж ми.]

Блискуч а неподалік спостерігає за всім, що відбувається широко розплющеними блискучими очима.

«Це дивовижно!» вона кричить. «Я ПОВИН НА ПО БАЧИТИ БІЛЬШЕ!»

Через мить вона пірнула в сад і зникла за секунду.