Розділ 915 — Порив

[Ці брудні терміти були працюватими ...] Я скаржуся.

[ Це точно ,] погоджується Сара, [вони перекопали всю цю територію. Я не впевнен а , що десять тисяч нас буде достатньо.]

[ Цьому доведеться бути достатнім . Колонія послала сюди найкращих і найрозумніших, що робить нас більш вразливими до помсти з боку Каармодо в третьому шарі та сповільнить наше розширення там. Про надсилання більш ої кількості мурах не може бути й мови.]

[ Я вважаю , що ти має ш рацію. Сподіваюся, що ми зможемо втриматися з тим, що маємо.]

[Гей, у нас є могутній ведмідь Асура! Здатна розчавити мільйон термітів самостійно, що може піти не так?]

[ Цить .]

Вона шльопає мене однією лапою, і я намагаюся не здригнутися, коли вона одним помахом змушує мій панцир дрижати . Дідько, Сара! Як ти ста ла настільки потужною ?! Це на таку силу була б здатна Гарралош, якби їй вдалося втекти до другого шару? Можливо, їй навіть не потрібно було б еволюціонувати, щоб продемонструвати набагато більшу силу, ніж вона показала. Навіть п росто отримати достатньо мани, щоб належним чином підживити її ядро, могло бути достатньо. Якби вона залишилася в Підземеллі, а не піднялася на поверхню, я б ніколи не переміг її .

Пха ! Хто хоче думати про дурного крокодил а ? Нам потрібно вби ва ти термітів! Я звертаюся до х ранителя г аю, який нас проводив .

[ Це ж вже всі місця, правильно ? Ми вже були в десятках!]

[Хмммм. Це останн є . Хороша робота , активних вторгнень більше немає. Мати задоволена, що її коріння вперше за кілька тижнів не гризуть .]

Рослинний світ навколо нас шелестить у згоді, але цього разу їм бракує звичної сили і злоби, наче Мати-Дерево втомил а ся. Можливо, постійне п р огризання термітів мало більший ефект, ніж я думав. Я вважаю, що це має сенс, вона відтягнула своїх дітей з фронту та протистояла ворог у , розроблено му спеціально для перемоги над її звичайними методами. Це було лише питанням часу, коли вони виснажили б її, тому не дивно, що вона так відчайдушно прагнула, щоб ми прибули сюди якомога швидше.

[Не хвилюйтеся,] я транслюю якомога ширше, [вашу непотрібну матір тепер можна відправляти в заклад для догляду за літніми людьми. Н а місці нарешті з’явилися компетентні монстри.]

[Ентоні!] Сара вигукує .

[Будь поважн им . Для твого ж блага,] попереджає мене х ранитель г аю.

Виноградна лоза спускається зверху, цілячись мені в голову, але я відхиляюся вбік, перш ніж вона змогла попасти в ціль .

[Занадто повільно, стара сумка!] Я кепкую.

Гул.

Мої вусики воруш а ться, наче божевільні, коли стіни тунелю навколо мене починають вібрувати, наче насувається щось справді неймовірне . Я перемикаюся на своє відчуття мани і клацаю щелепами, захоплюючись тим, що бачу. Дурне дерево пересовує своє головне коріння, щоб розчавити мене за моє нахабство, справді вражаючий рівень мстивості. Однак…

[Якщо ти надто послаби ш себе, ти залиши ш гілкастоподібних вразливими.]

Тремтіння припиняється.

[Не кажучи вже про те, що я тобі потрібен, щоб перемогти термітів! Бвахахахаха! Що ти збираєшся з цим робити, стара сумк а ? Ти, м ожливо , найбільша рослина на планеті, але я тримаю тебе в своїх щелепах ! Візьми це, і це!]

Я жорстоко тицяю однією ногою в сусідній листок, спостерігаючи, як рослинність навколо мене тремтить від люті.

[Я прошу тебе не надто випробовувати свою вдачу ], х ранитель г аю стає між мною та листком, змушуючи мене припинити свою невпинну атаку, [моя Мати, як відомо, у минулому приймала необачні рішення. Якщо ти не припиниш , я боюся, що вона розтрощить цей тунель незалежно від наслідків.]

[Добре. Просто йди відпочинь, Мати - Дерево. Ми деякий час подбаємо про тебе і твоїх дітей. Коли у нас буде достатня сила , я особисто подбаю про те, щоб терміти були стерті з лиця Підземелля.]

З моїми запевненнями, рослин и нарешті заспокоюються , хоча я все ще відчуваю , що вона не в захваті від цієї ситуації . Мені доведеться бути обережним, щоб вона не відповіла мені взаємністю , коли її діти нарешті будуть у безпеці. Треба буде створити контрзаходи. Нарешті впоравшись з вторгненнями, Колонія нарешті може взятися за належне зміцнення нашої позиції.

«Це потребуватиме шаленої кількості роботи, Найс тарший», — попереджає мене Кобальт, коли я знову зустрічаюся з нею. Вона вже створила будівельний штаб, і її команда зайнята створенням масштабної моделі зони робіт . «Навіть з точки зору зміцнення та стиснення ґрунту, ми говоримо про сотні тисяч, можливо, навіть мільйони тонн матеріалу. У нас тут багато талановитих магів і різьбярів, але це займе багато часу, і ми поняття не маємо, коли терміти помітять нашу присутність і почнуть контрнаступ. У мене таке враження, що вони не люблять нас настільки ж , як і ми їх».

«Просто зосередьтеся на закритті найбільш прямих шляхів і впровадженні наших заходів виявлення. Ми можемо потурбуватися про решту, коли будемо мати на це час. І ще одне…»

«Що?»

«Переконайся, що твої команди правильно чергуються за графіком відпочинку».

Вона робить паузу в процесі роботи над моделлю.

«Як ви думає те … вони… тут?»

«Вони скрізь, де є Колонія, Кобальт. Ти бу ла б дурнем, якби дума ла , що їх тут немає».

« Але як ?! Лише десять тисяч пройшло, за цим стежили і ретельно рахували, жодної душі не пропало!»

« Дійсно ? Ти не дума ла по дивитися вниз, коли проходи ла ?»

«Що ви маєте на увазі?»

Збентежена, вона подивилася на свою тінь на землі, після чого її тонкий контур повернув голову і усміхнувся.

«Гах!»

«Я не здивуюся, якщо в цій подорожі насправді було дев’ятнадцять тисяч дев’ятсот дев’яносто дев’ять мурах», — похмуро кажу я їй.

«Од на у кожній тіні…», — шепоче вона у відповідь. — Але почекай те , Найс тарший, чому не двадцять тисяч?

Я вказую вниз, не відповідаючи.

Моя власна тінь — це перекручений жах щупалець з трьома ротами гострих як бритва зубів.

«Я не думаю, що навіть вони могли б там вижити...»