Розділ 924 — Пальцем ноги в четвертий шар

Якась частина мене досі дзижчить через те, що я в четверто му шарі . Я не можу повірити, що нам вдалося потрапити сюди, не довелося боротися в якійсь епічній війні за виживання в трет ьому шарі , або перемогти деспотичного ворога, або зіткнутися з цілим легіоном металевих солдатів смерті. Це просто здається дивним. Що ж , звичайно, Каармодо стукають у наші двері, і ми повинні боротися, щоб захистити дерево, але я все одно відчуваю, що нам якось легко це вдалося. Я маю на увазі те , що нам довелося зіткнутися аж з Гарралош, перш ніж ми змогли спуститися до другого шару.

Я майже розслабився. У нас є напруга з Каармодо в двох шарах , що, безперечно, є проблемою, але я триматиму кігті схрещеними, щоб вони не намагалися втягнути нас у конфлікт в третьому та четвертому шарах одночасно . Це було б погано. Дуже погано .

На щастя, цього не станеться! Зараз у нас все добре . Все, що нам потрібно зробити, це присісти на п’яти , як слід окопатися, а потім стрим ува ти термітів у війні на виснаження, яку вони ніколи не зможуть виграти. Щойно ми зміцнимо нашу територію в третьому шарі та розширимо нашу кількість і гнізда в другому, ми зможемо затопити все тут і знищити наших колоніальних суперників термітів на друзки. Щойно це станеться, ми зможемо розширюватися та досліджувати тут досхочу. Справи виглядають добре!

Поки Жвава не піш ла і не втрути ла ся у все. Куди вона поділася? Вона мала переслідувати термітів, доки вони не покинуть тунелі, які ми побудували, щоб направити їх до нас, а потім повернутися. Природно, Жвава , будучи Жвав ою , мабуть, знайшла ставок чи щось подібне і намагається бігти по воді чи ще щось настільки ж дурне .

[Ентоні!] розум тягнеться до мене. [ Поч екай на мене!]

[Сара?] кажу я, повертаючись і бачу велетенського ведмедя, що біжить поруч зі мною. [Хочеш піти зі мною ?]

[Так,] вона киває, [я не дуже корисна для того, щоб копати чи будувати речі, тож я могла б піти з тобою і допомогти переконатися, що ви з Жвавою безпечно повернетеся.]

[Звичайно,] я знизую вусиками , [не соромся приєдн ува тися.]

Я на мить задумуюсь .

«Ти маєш бути обережн ою , Протектант . М и тепер в четвертому шарі , вам слід залишатися схованими, якщо ви не відчуваєте гострої потреби втрутитися. І н авіть тоді , краще подумайте двічі».

Я не отримую відповіді, але знаю, що вони мене почули. Чесно кажучи, відколи з’явилися мої охоронці, мені здається, що я витрачаю більше часу на їх безпеку , ніж вони на мою . Їм, й мовірно, теж постійно доводиться скритно втручатися, щоб тримати мене в безпеці , тож я припускаю, що врешті-решт усе якось виходить на нуль . Якщо подумати, мені варто пильніше стежити за ними через Вестибюль. Їхній механізм приховування неймовірно потужний , і якщо я не зосереджусь, вони все одно мають тенденцію вислизати з мого радара.

Я створюю розумову конструкцію та присвячую її фільтруванню поток ів енергії, яку я отримую від Колонії, шпигуючи за Протектант та її командою.

[ Г аразд, тоді пішли .]

Без зайвих дискусій ми організовуємось і швидко вирушаємо. Жвава та її група справді рухалися слідом за термітами, коли ті відступали, тож я не сумніваюся, що нам потрібно буде подолати багато території, перш ніж ми їх наздоженемо. Тунелі навколо нас на диво важкі, ніби на них лягає вся вага величезної гори та дерева над нами. Якось дивно, що тут потужніше відчуття клаустрофобії, ніж коли я не бачу, що у мене над головою.

Вени мани, що пронизують Підземелля, тут, як завжди, присутні, яскраво пульсуючи зеленим світлом. Рівень мани настільки високий , що я почуваюсь так , ніби пливу крізь океан, а не йду оточений повіт рям . Можливо, це як вологість для людини, якщо я ще навіть можу згадати, як це було. При високій волог о ст і , наскільки я пам’ятаю, здавалося, що повітря прилипає до тебе , коли ти йдеш . Мені, як монстру, такий рівень мани здається набагато вищим. Наче повітря — це буквально вода. Або щось навіть густіше . Майже наче желе . Моє ядро засмоктує його за секунду, коли я втрачаю навіть єдиний бал , і знову на повнюється. Мана, що поглинається моїми ногами, є абсурдно густою, до такої міри, що я майже відчуваю, що рухаюся повільніше через неї .

Ми йдемо тунелями, незабаром переходячи за межі точки, де стіни тунелю були стиснуті та зміцнені Колонією, і потрапляємо на дику територію четвертого шару . Докази активності термітів одразу помітні в тунелях і петлях, висічених у скелі, які Колонія досі не змогла стерти. Крім того, я починаю відчувати зміну в повітрі, подих життя, який торкається моїх вусиків , перш ніж знову зникнути.

[Ти це відчуваєш?] Я запитую Сару.

[Ні, але я чую запах.]

[Як ти думає ш , що це?]

[Я не впевнен а . Це не схоже на будь-що , що я відчува ла раніше.]

[Будьте обережн і . Я вважаю , що ми підходимо до кінця тунелю.]

Група сходиться ближче , коли ми продовжуємо йти, і незабаром ми бачимо, як світло починає просочуватися поза гор ою . Коли ми нарешті виходимо з тунелю , це майже сліпить, моїм очам потрібно кілька секунд, щоб звикнути, і коли я це зроблю, переді мною знову відкривається неможливий краєвид четвертого шару, але цього разу з нижчого місця огляду .

Ми вийшли біля підніжжя гори Материнського Дерева і перед нами, вдалині, тепер височіє ще одн а , схож а, вершина гори , за межами нашого поля зору, зникаючи в тумані і хмарах. Між нами та цією новою вершиною лежить широка водойма ідеального, кришталево-блакитного кольору, мана в ній настільки густа, що серпанком піднімається з поверхні. Поки ми спостерігаємо, величезна форма на мить виривається на поверхню, і безліч гострих наче бритва плавників виблискують у світлі.

[Хтось хоче поплавати?]