Розділ 930 — Смерть зірки

Гравітаційна бомба починає крич ати при появі , і я миттєво ледь не помираю . Тягнуча сила заклинання настільки сильна, що ледь не зриває мене з ніг, перш ніж я міцно чіпляюсь в землю під собою, щоб мене не вирвало з землі. Невдовзі чари віддаляються достатньо , що б безпосередня небезпека минула, і я можу послабити свою хватку, але в моєму серці народжується абсолютно новий страх.

Якщо вона так а вже зараз… тоді що буде, коли вона попале в ціль ?

[ «ВСІ СЮДИ! ВЖЕ !»] Я реву всіма доступними мені способами.

[Майст ре ! Що відбувається?] запитує Крініс.

[Я щойно випустив матір усіх гравітаційних бомб і хвилююся, що ми всі помремо, коли вона активується . Привед и усіх сюди на край бар’єру , щоб ми могли закопатись !]

І я починаю робити саме це, вгризаючись у землю щелепою, щоб створити більшу відстань і забезпечити собі міцнішу опору.

Весь цей жахливий крик розриває повітря, оскільки вітер виє від відчаю, поки його поглинає бомб а в польоті. Навіть світло поглинається , саму кулю майже не видно, настільки темно тепер навколо. Реакція Каармодо миттєва, ящірки бліднуть ( хоча можливо мені лише здалось ), а їхні слуги зміцнюють щит, який Інвідія вже атакував своїм очним лазером .

[« Дідько, рухайтесь !»] кричу я, коли мурахи повертаються і відриваються від термітів. [«Хіба ви не повин ні бути швидким и ?!»]

Крініс уже втягує свої кінцівки назад у тінь і з’являється поруч зі мною, коли Крихітка вистрибує з отвору тунелю, а Інвідія знову сидить на його плечі.

Г ГГГГГГГ ОООООООООООООООООООООООО!!!

Переклад твору нарешті догнав автора на розділі 1400.

Якщо тебе цікавить придбання всіх випущених автором розділів твору, а також усіх наступних по мірі написання, заходь у телеграм і замовляй всього за 300 грн.

Там також з'являються повідомлення про нові розділи одразу при їх випуску.

Різкий звук гравітаційної бомби ніколи не звучав для мене настільки жахлив о . Я не хочу бути поруч з цією штукою, коли вона активується . Я продовжую несамовито розгрібати купи ґрунту та каміння своїми щелепами, сподіваючись побачити, що щит колись закінчиться, але кляті ящірки опустили його в землю, тому що звичайно, що вони зробили б це.

«Старший! Що це , в біса, таке ?» Жвава підбігає до мене і вимагає.

«Забудь про це! Копай і тримайся! Коли щит зникне , ми одразу втікаємо !»

Я висуваю голову над створеним мною курганом пухкого ґрунту і спостерігаю за рухом бомби. Я відчуваю, як ящірки відчайдушно знищують закляття, намагаючись зменшити його силу перед детонацією, але коли я зосереджуюсь на повільн ій обертовій кулі гравітаційної мани, я помічаю щось дивне. Коли вони намагаються вирвати ману, куля намагається втягнути її назад, не дозволяючи жодній енергії покинути її орбіт у . Їм вдається заволодіти частиною і вирвати її , але їхні зусилля лише наполовину настільки ж ефективні, як вони повинні були б бути.

Як жахливо! Це заклинання, яке навіть не дозвол яє себе розібрати !

Я атакую щит перед собою і підтверджую, що він значно ослаблений. Каармодо були змушені відволіктися від нього , щоб захистити себе. Додавши сили , спільними зусиллями моєї родини та мене його можна було б подолати вже зараз, але я відчуваю, що через мить цей бар’єр повністю зникне.

Незадовго до того, як заклинання активується , мурахи починають прибувати, пірнаючи за земляни й курган, який я нагромадив, і шалено розкопуючи собі нори, щоб у них сховатися, навіть якщо вони не розуміють, чому. Невелика кількість термітів почала вириватися з тунелю слідом за нами, і мені майже стало їх шкода. Ці сліпі ідіоти вже мертві.

Гравітаційна бомба вдаряється об сферу Каармодо і блимає протягом частки секунди. Я не бачу, що стається далі, тому що схиляю голову настільки низько, наскільки можу, і тримаюся з усіх сил .

[« ТРИМАЙТЕСЬ !»]

Кожен поспішає зробити саме це, і на короткий момент настає повна тиша, ніби світ затамував подих. Тоді почався крик .

Ні, не крик, рев!

Він не був схожий ні на що , що я відчував раніше. Вітер не виє і не верещить, він ріже і рве, роздираючи бруд, вириваючи гриби, рослини, дерева, каміння, все. Я не наважуюся висунути голову, щоб глянути, не наважуюсь послабити хватку навіть на секунду, натомість я тягну ноги глибше і притискаю тіло до землі.

[«Стисніть землю навколо ніг! Вже !»] Я н аказую всім.

Трохи далі від мене Крихітка згорби в ся, а його руки і ноги глибоко опустились в землю, поки Інвідія був міцно притиснут ий до його грудей. Подібним чином Крініс розташувалася під моїм животом, сховавшись там у тіні. Його очі сяють, і Інвідія виконує моє прохання разом з усіма іншими магами-мурахами в групі, та тягнеться розумом, щоб стиснути ґрунт під нами, дозволяючи йому міцніше тримати наші ноги .

Подібно до повзучого жаху , тяга стає лише сильнішою, і кожна мураха тримається за своє життя, тягнучись донизу, доки між їхнім панциром і землею не залишиться жодно го простору . Розпушений ґрунт, який насипався за мною, поки я копав, уже зник, його відірва л о за перші кілька секунд. Як би я хоч трохи нахил ив голову, я зміг би побачити позаду, побачити, що я створив .

Але я не наважуюс ь . Навіть один лише звук заклинання мене ляка є . Все, що я бачу, це темрява. Пустота. З цього кута я навіть не бачу саму сферу, але це, здається, не має значення, оскільки повна відсутність світла поширюється назовні. Я навіть не знаю, чи Каармодо ще трима ю ться. Гадаю, я не отримував жодних сповіщень про смерть Каармодо, але якщо вони зможуть це пережити, то вони набагато страшніші, ніж я думав.

Проте я отримав багато повідомлень про термітів. До біса багато.

Це продовжується і продовжується, сила тяжіння на наших тілах невблаганна, вона тягне все сильніше і сильніше, поки сила гравітаційної бомби не падає .

Міцно стиснувши щелепу, я простягаю свій розум, щоб торкнутися бар’єру, і з полегшенням усвідомлюю, що його вже немає, наш вихід забезпечено. Все, що нам потрібно зробити, це про триматися, поки закляття не зникне.

[«Бомба скоро закінчиться »,] я кажу іншим, [«і коли це станеться, ми біжимо звідси назад до Колонії. Я хочу побачити всю вашу легендарну швидкість! А доти тримайтеся за своє життя, нікому з вас не дозволено пом и р а ти раніше за мене!»]

Мурахи надто втомилися, щоб відповісти, вся їхня енергія була зосереджена на тому, щоб тримати камінь. Наш дух єдності сильний, і слабші та вразливіші члени захищені та підтримані найсильнішими. Таким чином ми всі разом виживаємо.

Тяга трохи слабшає, а потім починає падати.

[« ВПЕРЕД !»] Я реву.

І ми біжимо…