Розділ 937 — Пробудити звіра

Двері хиталися на петлях.

Як ч астина історії Легіону, двері в палату Консула простояли три тисячі років. Сталь Безодні, викувана під час Розриву, утворила серцевину масивних дверей, висота яких перевищувала десять метрів, вкрит і могутніми чарами загартування та регенерації, що живляться міфічними ядрами. Поверх цієї непорушної рами шар за шаром накладався спресований живий камінь, скріплений разом, щоб створити непробивний баст і он, що захищав найвищого офіцера Легіону.

Складне та детальне різьблення покривало зовнішню поверхню. Легенда розповідала, що при роботі долото тримали руки самих засновників. Зображення віддзеркалювалися від одних дверей до інших, і форма ідеального легіонера була створена славетними виразними лініями. Сталеве тіло, готова зброя, ідеальна постава , очі, що палали рішучістю, і серце, що палало ще яскравіше.

Незважаючи на неймовірну щільність і вагу, незважаючи на те, що вони бу ли опорою, яка могла прийняти удар тарану, не зрушивши ні на сантиметр , вони тремті ли .

Перед дверима стояли два найкращі солдати, яких тільки міг створити Глибинний Л егіон. Преторіанська гвардія в найрідкісніших з рідкісних преторіанських обладунків зі сталі безодні. Обидва були вражаючі чотири метри у висоту , міцно тримаючи важк і списи . Як д воє ветеранів, вони заслужили честь охороняти палату консула під час численних кампаній у глибинах Підземелля, борючись з найгіршими ворогами, з якими могли зіткнутися розумн і раси Пангери.

Його не було видно за їхніми шоломами , але піт виступив на їхніх лобах. Х вилі тиску, що атакували двер і та пропускали частинку енергії повз , били по них. Слабші істоти стояли б на колінах, а з їхніх ротів по текла б кров, але в їхніх жаданих обладунках вони були в безпеці.

Всередині кімнати було набагато гірше.

Командир Міріам навіть почала думати, чи помре вона прямо тут . Не від рук древнього чи якогось іншого жахливого монстра в глибині, а тут, у серці сили Легіону, розчавлен а до смерті люттю власного вищого офіцера.

Вона добре відчула кров у роті, тому трохи нахилилася вбік і сплюнула в свій шолом, який тримала під пахвою , щоб н е забруднити підлогу консульського кабінету.

Це було чимось особливим, побачити легендарну лють берсерка від К онсула. Це була сила, яка дала їй здатність пролетіти по службових щаблях, піднімаючись аж до найвищої посади на тілах незліченних монстрів.

Мінерва глибоко, спокійно вдихнула, стискаючи та розтискаючи кулаки. Якби вона тримала в руках сокиру, бог знає, що могло б статися, на щастя, до цього не дійшло.

Вдих. Видих.

Неперевершений тиск, що наповнював кімнату, пульсував з кожним видихом к онсула, змушуючи броньований камінь, що утворював стіни, скрипіти і стогнати.

Сліпа, всепоглинаюча лють наповнювала її розум, закривала її зір червоною ковдрою та наповнювала тіло силою. Втримати це було складно , навіть просто стояти на місці було випробуванням. Ця сила прагнула бути використаною. Вон а калатал а , рухалася і шепотіл а їй на вухо. Вона могла накинутися, могла вдарити, могла вбити. Будь-що, щоб випустити це, звільнити.

Просто дихай.

Опустивши голову з заплющеними очима, К онсул вступила у війну сама з собою, як вона не робила десятиліттями.

К ерую я , а не ти.

Вона зціпила зуби і повільно розкрутила кулаки, дозволяючи напрузі покинути її м’яз и один за одним.

Командир Міріам нахилилася вбік і ще раз с плюнула, коли тиск повільно почав слабшати. Схоже , що вона все-таки сьогодні не помре . Наступного разу, коли вона прийде доповісти консулу, вона буде в броні, як би вона через це не виглядала.

«Прошу вибачення за відсутність контролю», — зрештою сказала Мінерва, коли їй нарешті вдалося вгамувати свій гнів. « Твої слова мене здивували » .

« Не можу уявити чому » , — сухо відповіла Міріам.

А ура, яка була настільки нищівною лише кілька секунд тому, опустилась до більш стерпного рівня, хоча й залишилася, киплячи під поверхнею.

«Ці кляті ящірки. Вони вирішили зневажати закони, які діяли вже тисячі років? Який ідіот подумав, що це може бути хорошою ідеєю? Я скручу його дурну , лускату шию…»

Мінерва припинила ходити туди-сюди за своїм столом — звичка, до якої вона несвідомо знову повернулась , — і знову почала дихати . Не варто знову виника ти гнів так скоро після того, як вона його приборкала .

«Я повідоми ла Махаану, що ви будете незадоволені, К онсуле. Я також зауважи ла , що зібран а кладка бул а переважно молодш ою і неперевірен ою ».

«Викидають одноразов их пішак ів , щоб їм не доводилося псувати свої кігті», — буркнула Мінерва, манерою, що вона була майже ідентична своєму чолов іку . « Вся ця ситуація тхне боягузтвом».

«Я підозрюю, вони вважали, що наші власні розбіжності з Дерево м-Мати змусять нас поглянути в інший бік, коли вони запровадили ц ей план . Я намага ла ся попередити їх, Консуле».

«Занадто дурн і , щоб слухати. Гординя вдруге прирече цей світ. Я не буду носити воду для цих дурнів».

Вона вдарила рукою по столі, і ударна хвиля відкинула волосся Міріам назад. Що примітно, стіл витримав.

« Пришліть писаря! » Консул вигукнула , і масивні двері відчинились .

Писар увійшов у повному озброєнні, виблискуючи чарами, які захищали власника від зовнішнього впливу. Командир кивну ла . Мудр е рішення . За винятком того, що обличчя К онсула спохмурніло від цього про яву слабкості. Проте в она витерпіла це , поки що.

«Вивести всі сили з територій Каармодо, на кожному шарі. Негайно припинити всі спільні навчання, тренування та місії. Закрити всі дипломатичні канали та підготуватися до переміщення всіх баз і навчальних закладів, які потрапляють у сферу їхнього впливу ».

Міріам була вражена.

« Ви впевнені, К онсуле? » — за питала вона рівним голосом, незважаючи на шок. «Дехто може сприйняти це як дуже надмірну реакцію. Каармодо не буд уть раді дізнатись , що ми залишаємо їх перед лицем майбутньої катастрофи».

«Ми? Покидаємо їх?» — посміхнулася Мінерва. « Це не ми відвернулися від тр ьох тисячолітньої традиції. Це не ми плюнули на пам’ять тих, хто загинув у Р озриві. Ми не порушували табу і не створювали самодостатніх монстрів, щоб виконувати наші вказівки та боротися замість нас . Ми витримали і вистояли перед обличчям найгіршого, що може запропонувати цей світ на благо своїх людей. Запечений у піску шматок м’яса ящірки хоче перевірити нашу рішучість? Ми Глибинний Легіон, і ми не маємо собі рівних під поверхнею. З часів катаклізму ми боролися за збереження цього світу, і я не збираюся припиняти тепер ».

Консул випроста лась .

«Деякі межі потрібно перетнути лише один раз. Повернення немає. Вони скажуть нам, що це було лише рішення окремих елементів . Вони скажуть нам, що це було зроблено без відома чи схвалення. Вони скажуть нам, що ми занадто гарячі і повинні заспокоїтися. Вони можуть піти нахуй. З цього дня вони отрута, і ми виріз уємо їх з себе ».

Вона люто глянула на писаря, що тремтів у своїй броні перед обличчям наймогутнішої людини у світі.

«Я сказала своє слово », — вимовила вона.