Розділ 955 — Походження поклику

Я не впевнений, що хтось з іншого боку воріт очікував побачити, але «Найстаршого», що летить в повітрі, напевно, не було одним з варіантів . Після того, як я вдарився об землю, я кілька разів перевернувся, дико махаючи ногами, намагаючись с повільнити свій імпульс.

Дідько, К рихітка! Чи справді потрібно було вкладати в це стільки сил? Ця паскудна мавпа кинула мене, наче бейсбольний м’яч. Наскільки сильний цей ідіот? Я вже важу кілька тонн!

Коли я нарешті вставляю ноги під себе , уповільни вши свій рух, я бачу багато мурах, які стоять на варті біля воріт і дивляться на мене. Я махаю одним вусиком .

«Привіт усім. Радий вас знову бачити».

І тоді гачки в моїй душі вирішують дати про себе знати.

ХАК ! Божечки ! Це відсті-і-і-і-і-і-й ...

Змучений раптовим посиленням опору, я падаю на спину і махаю ногами в повітрі. Боляче! Як же ж це жалить! Я почуваюся рибою, у якої в кишках застряг гачок розміром для акули . Це неприємно на такому рівні, що я не можу навіть сподіватися це передати .

Не зважаючи на те, якої шкоди зазнає моя гідність, я стукаю ногами, наче отруєний павук, і здригаюся в агонії. Не усвідомлюючи цього, я фактично почав тягнутися назад до воріт. Так ось що Гарралош терпі ла усі ці роки? ЯК?! Це неможливо, в жодному разі.

[ Майстре , з вами все гаразд?] запитує Крініс стурбованим голосом , коли вона кидається через ворота.

[Ні!] Я кричу. [Не гаразд! Дуже не гаразд !]

[Чи варто нам повернути вас на інш у сторону ?] запитує вона.

[Так! НІ! Дай мені хвилинку… тьфу.]

Крихітка тупцює через ворота, і, побачивши ситуацію, підбігає та знову хапає мене.

[Ні, не кидай мене знову, ідіоте! Просто … не дай мені доповзти до воріт. Добре?]

Велика мавпа киває, хоча виглядає трохи розчаровано. Тобі так сподобалося кидати мене, га ? Я мовчки терплю жахливе і наполегливе тягання за мою душу, доки воно зрештою не стає чимось більш стерпним . Чесно кажучи, це гірше, ніж ходити з переповненим ядром . Це біль, який я не можу адекватно описати. Якщо все вже настільки погано на третьому шарі, я навіть не уявляю, як би я почувався, повертаючись на другий.

Це відстій! В третьому шарі ще є монстри, які є потужнішими за мене! Я відмовляюся вірити, що вони всі вештаються, терплячи таку агонію! Х іба піді мною зараз немає демонів восьмого рангу ? Як вони звільняються від цього, а я ні? Згідно з Деревом, це відчуття нібито означає, що я «кваліфікований» або маю «потенціал» стати останнім древнім , що означає, що всі ці інші монстри, сильніші за мене, не мають його ?

Мені лестить визнання моєї чудовості, я просто хочу, щоб ця вдячність прояв ля лас ь в іншій формі.

Піднявшись на ноги , я відходжу від воріт у бік Рокл у . Якщо я хочу знайти Граніна, я, швидше за все, знайду його там. Збільшення відстані від воріт супроводжується відповідним посиленням тяги , яку я відчуваю з боку Підземелля, але я стискаю щелепи і намагаюся це витримати. Це справді жахливо. Не думаю, що зможу довго тут протриматися, якщо не знайду кращого способу впоратися з цією проблемою . Чи стане гірше, к оли я еволюціоную? Чи можливо я з можу якось пом’якшити це й ефект ?

Боже, я на це справді сподіваюся.

Відчуваючи себе зовсім нещасним, я тягну свою жалюгідну тушу аж до Рокл у . На жаль, навіть вигляду надзвичайно величезного гнізда, яке спорудила Колонія, недостатньо, щоб звільнити мене від страждань. Хоча воно дійсно вражає. Цікаво, як їм вдалося зробити щось настільки масштабне? Й ого ваги , напевно, вистачило б, щоб обвалити будь-який фундамент. Чи всередині є як а сь надбудов а ? Ні, будівлі все-таки вдалося мене відволікти.

Я підходжу до фундаменту величезного мурашника і паркую свою задню частину перед тим, як попросити найближчого робітника перевірити, чи можуть вони при в ести сюди тріаду Г олгарі. Я хотів би походити всередині цієї комічно вражаючої конструкції, але зараз я просто не маю на це сил . Я відчуваю, як пазурі Підземелля без упину тягнуть мене, вимагаючи, щоб я повернувся вниз, до четвертого шару .

Пішло ти, Підземелля ! Якщо я хочу залишитися тут, я це зроблю. Можливо, я навіть повернуся до другого шару, щоб прогулятися, якщо так вирішу !

Ай . Або ні.

На щастя, незабаром з’являється знайоме, сварливе обличчя Граніна, а поруч з ним стоять Корун і Торрін.

[ Гранін, сварливий ти валун, щ о, в біса, ти зі мною зробив?]

Формувач п и хкає і складає руки на своїх гранітних грудях.

[Що я зробив? Надавав поради. Все інше, що трапилося, залежить від тебе . Я чув, що ти бу в дуже зайнят ий внизу, ризикуючи своєю шиєю та підриваючи себе.]

[ Залежить від мене , г а? І звідки, в біса, ти міг знати про те, що я підірвав себе? Почекай… ти мене відволікаєш. Мене не обдур ити ! Поясн и цей пекельний « п оклик П ідземелля», який смикає мою душу . Мені це не подобається ! Ан ітрохи не подобається !]

Напевн о вперше я бачу здивування на обличчі Граніна. Воно в иглядає дивно. Це ніби я проходив повз частину кам’яної стіни, а потім повернувся і побачив на ній приголомшений вираз обличчя.

[ Ти відчуває ш поклик?] запитує він.

Навіть Корун і Торрін здаються приголомшеними.

[ Ти має ш на увазі величезний біль, який я відчуваю через перебування в цьому шарі? Коли я намагався пройти через ворота, я навіть не міг поворухнутися. Я не підписувався на те , щоб моє тіло контролювалося Підземеллям. Якщо це те, що означає стати д ревнім, я хочу зійти з корабля!]

[Ентоні, це велика честь! Ти розуміє ш , що це означає?] благає Корун з схвильованим обличчям.

[ Честь для мо єї блискуч ої золот ої комерційн ої імпері ї ! Під чим я маю на увазі мій зад ! Це божевільно боляче!]

[Ти ідіот,] Гранін пихкає, хоча я бачу , що він схвильований. [ Тебе кличе не Підземелля . Це древні . Вони поклали на тебе своє око , хлопче.]