Розділ 956 — Древні-шмевні

Корун, Торрін та Гранін дивляться на мене блискучими очима після того, як вони виявляють, що древні встромили в мене цей гачок, а не саме Підземелля. У такі моменти мені доводиться нагадувати собі, що, незважаючи на свій інтелект, ці троє є культистами, які по суті поклоняються велетенському хробаку.

[Отже, на вашу думку, той факт, що древні зробили це зі мною, а не саме Підземелля, має змінити моє бачення щодо ситуації ?]

[Звичайно,] Торрін серйозно киває, [це найстаріші та наймогутніші істоти в цьому світі.]

[ Як це може все НЕ змінювати ? Ти хоче ш сказати, що тобі байдуже, що тебе покликали ці богоподібні істоти?] Корун каже мені , посміхаючись.

Я дивлюся йому в очі.

[ЗВИЧАЙНО, ЩО МЕНІ НЕМАЄ ДІЛА ! Якого біса це мало б зробити для мене будь-яку різницю ? Ти дур ень ? У тебе черв’як в мозку ?! Клянусь Колонією, якщо я колись стану древнім , я встром лю гачок у твої кишки і потягну тебе по Підземелл ю , тоді ми побачимо, чи зміниться твоя думка!]

Гранін піднімає обидві руки і намагається заспокоїти мій настрій.

[Добре, давай трохи заспокоїмось . Очевидно, Ентоні не в захваті від болю. Це цілком зрозуміло. Я впевнений, що ти розуміє ш , чому ми можемо бути схвильовані, прав ильно ? Тебе , по суті, покликали ті, кого ми вважаємо всемогутніми істотами.]

[Гранін,] я кажу крізь зуби , [навіть якби мені не було боляче, я б не дбав про д ревніх. Усе, чим вони для мене є , можна описати як «загроз а моїй родині». Поза межами цього , вони можуть піти довго гуляти мальовничою стежкою.]

Корун мало не скриви в ся.

[Тобі справді не варто так про них говорити, Ентоні,] каже він мені.

[ Або що?] Я саркастично відповідаю . [ Вони будуть створювати мені дискомфорт і обмежувати мою свободу дій ? Це було б дійсно жахливо .]

Я трясусь , коли в моєму панцирі спалахує біль.

[Як вони взагалі це роблять?] Я скаржуся. [Я не можу виявити жодної мани, яка з’єднується зі мною. Ц е відчуття наче виникає нізвідки.]

[Я не можу тобі з цим допомогти,] Гранін визнає, [ніхто ніколи не міг це зрозуміти або які вимоги необхідні для ініціювання поклику . Деякі багатообіцяючі монстри починають відчувати його рано, можливо, навіть на четвертому або п’ятому рангах , а інші його не відчувають навіть на восьмому. Крім міцного ядра, ми не маємо уявлення про те, що спричиняє його початок.]

Що ж, це принаймні щось. Чи здатні вони якось викликати це відчуття через ядро? Наскільки я знаю, це не є можлив им , але ці монстри живуть буквально тисячі років. Якщо вони не зрозуміли речі краще, ніж я, за стільки часу, вони поза межами тупості .

[Гаразд] Нарешті мені вдається відштовхнути свій гнів і спробувати бути розсудливим. [Ви не можете його позбу ва тис ь , чи можу я якось його пом’якшити? Зменшити наслідки? Зараз я взагалі ледве можу оперувати в цьому шарі , перейти до другого , напевно, було б ще гірше. Якщо К олонії потрібна допомога, це ускладнить її надання , і я , чесно кажучи, не фанат подібного .]

Торрін киває, розуміючи, що я маю на увазі . Вона дивиться на Граніна, який показує, що та може відповісти, перш ніж за говорити.

[Ми не знаємо, як зменшити наслідки поклику . Ми лише знаємо, що коли він починає діяти, він стає постійним. Єдиний спосіб позбутися його , який ми коли-небудь знайшли, це щоб позначена особ а … ] вона тягнеться до потрібних слів, [ … втрати ла інтерес д ревніх. Коли вони припинять вірити, що ти зда тен досягти їхнього рівня, п оклик зникне.]

Отже, якщо я навмисно не послаблю себе під час еволюції, це просто постійно триватиме? Це відстій!

[Вони хочуть, щоб інший монстр досяг їх рівня і приєднався до їхніх рядів, завершивши коло двадцяти. З цієї причини вони простягнули руку і спробували привернути до них перспективних монстрів,] прямо говорить Гранін. [Це грубий метод, але вони намагаються спонукати тебе спускатися далі, розвиватися далі, боротися та виживати у дедалі складніших умовах. Досягти їх зможе лише той монстр, який зможе все це подолати. Це те, у що ми віримо.]

Я збираюся сказати Граніну, що саме він може зробити зі своїми переконаннями, коли знайомий запах доноситься до моїх вусиків .

«Ти ж не створюєш проблем , дитино? »

Я шоковано повертаюся до гнізда. Не може бути! Але це правда !

З витонченого входу, висіченого в підніжжі пагорба, виходить рій мурах , які агресивно тримаються, стрибаючи туди-сюди, поспішаючи вперед, щоб оцінити будь-які загрози. Але під усім цим шумом , є форма, яку я не можу забути, скільки б часу не минуло.

« Мати? » Я задихаюся. « Ви не в друг ому шарі ? »

Вона вже давно була там нагорі, у головному гнізді! Їй навіть вдалося змусити своїх охоронців відпустити її на полювання і таке інше. Я вже почав думати , що це в певному сенсі закінчиться її відставкою. Вона могла ловити собі здобич , боротись і відкладати яйця, це все, що вона хотіла в своєму житті. Що, в біса, вона тут робить?

Велетенська мураха витончено наближається до мене.

ТВАК !

Ай !

Я одним вусиком потираю голову.

« Це справді було необхідно? » Я запитую.

«Я відчула, що ти думаєш дурні думки», — спокійно відповідає вона.

Вона знову піднімає вусик .

«Ти все ще думає ш їх ? »

« Ні , ма мо ! »