Розділ 982 — Емісар, частина 1

Колонія багато чому навчилася з життя людей на поверхні. Ми вивчали багато галузей, які вони розвивали протягом сотень, тисяч років. Сільське господарство, металообробка, адміністрація, гончарство, приготування чаю та багато інших. Деякі з отриманих знань були надзвичайно цінними та мали на нас тривалий вплив, тоді як інші були менш корисними. Проте жага знань і порозуміння в родині була ненаситною, будь-яку інформацію , яка могла б допомогти нам у боротьбі, завзято шукали . Так сталося, що мене потягнуло до сфери філософії.

Звичайно, подума ла я собі, ніхто з моїх родичів не вирішив би витра чати час на вивчення такої езотеричної сфери. Тому я бу ла б перш ою і відкри ла б нові основи для сім’ї, використовуючи знання та методи, знайдені всередині, для нашого покращення.

Я , на жаль , помили лась . Поверхневі мешканці задавались стількома безглуздими запитаннями, відповіді на які здавалися мені найбільш очевидними.

Чому я існую? Для допомоги Колонії.

Яка мета життя? Допомагати Колонії.

Чому існує Всесвіт? Для К олонії.

Що таке смерть? Коли ти більше не можеш допом а г а ти Колонії.

Хоча все це здавалося мені настільки зрозумілим , люди, Г олгарі та інші, здавалося, нічого з цього не могли зрозуміти . Вони зводили себе з розуму риторикою, проводили довгі дебати і переміщували цифри туди-сюди, поки не втра ча ли саме запитання, на як е намагалися відповісти. Чим більше я занурюва лась , тим більш заплутаним ставав лабіринт. Прагнення до істини було повністю втрачено, оскільки вони намагалися зробити просте складним, а складне простим.

Я довго наріка ла на безцільність років мого навчання. На щастя, я змогла усвідомити, що мої зусилля не були витрачені даремно, що я можу видобути щось корисне, що принесе користь моїй родині.

Більше , ніж будь-яка інша мураха я зна ла процеси мислення та цінності розумних рас. Я зна ла , що вони слабкі.

З приватних запис ів Еманнуельк Ант.

Якби він сказав собі рік тому, що він буде робити зараз, він би сказав собі, що божевільний. Хоча Воллес Дантон, колись головний охоронець Райлі , давно підозрював, що зійшов з розуму , коли К олонія вторглася в його місто. Коли мурахи підійшли до нього, щоб той взяв на себе цю нову роль, він зрозумів, чого вони хотіли . В їхніх очах він був природним обличчям. Він мав досвід боротьби з мурахами, намагався захистити місто від їхнього нападу, а потім продовжував жити та працювати разом з ними протягом тривалого періоду часу.

Хто краще представлятиме К олонію під час наближення до інших незалежних міст-держав на прикордонні ?

Його руки піднялися, щоб смикнути форму майже з власної волі, але він зупинив їх, перш ніж Ясмін спіймала його за це. Йому вдалося опустити їх назад, але він все ж помітив, як вона кинула на нього різкий погляд, ніби вона якимось чином відчула його майже порушення пристойності.

Вона пройшла довгий шлях, щоб подолати свій страх перед комахами; схоже , що робота з Колонією зрештою досягла цього. Б уло складно боятися того, що пода є тобі настільки фантастичн і чай і печиво. Окрім загальної гостинності, мурахи виявилися найефективнішими адміністраторами, яких він коли-небудь бачив. Вони вели свої справи з неймовірною ефективністю. Будь-яка спроба поставити їх у глухий кут або зупинити була сфокусована увагою та знищена.

Їхні правила були відносно простими, і вони застосовували їх прямо та послідовно, без страху чи прихильності. Що справді відрізняло їх від інших, так це їхня непохитна впевненість у власній неупередженості. Вони ніколи не вагалися, щоб прийняти найкраще рішення, коли їх закликали залагодити суперечки, і протести були неможливими. Спроба сперечатися з мурахою з Колонії, що вони упереджені, була марною вправою, хоча спостерігати за цим було весело.

Це завжди були купці.

« Лорд готовий вас прийняти », — голос служителя перервав хід думок Воллеса, і він повернувся в ту ж мить.

«Наша подяка», — ввічливо посміхнулас ь Ясмін, стиснувши його лікоть сильніше, ніж потрібно, і піднялася, змусивши його піднятися разом з нею.

«Так. Дякую», — сказав він, коли вона його вщипнула.

Він не був проти цієї роботи, але її помпезність і політика інколи завдавали йому болю. Повн а урочиста форма? Чекати в передпокоях? Він краще волів би воювати, але схоже , що ті дні відтепер втрачені для нього назавжди.

Слідом за чиновником , що стояв перед ними, вони пройшли пишним, блискучим килимом під пильними поглядами суворих лордів і леді. Місто Залізна Стіна було заселене лише за кілька десятиліть до Райлі , але з якоїсь причини вважало себе значно вищим протягом усієї своєї історії. Незаперечним було те, що Залізна Стіна бу ло більш им і більш процвітаючим з двох міст , головним чином завдяки родовищам цінних мінералів у своєму регіоні . З іншого боку, Райлі могло похвалитис ь набагато потужнішою військовою спільнотою.

Їх двох привели до кабінету лорда , і вони побачили, що нинішній правитель Залізної Стіни , лорд Корбел, встає , щоб їх при вітати. Молодий і в хорошому стані, чоловік виглядав більше схожим на члена спілки найманців, ніж на лорда незалежного міста, але, за всіма ознаками, він був здібним і розумним правителем.

Що має полегшити роботу Воллеса.

«Воллес Дантон, радий знову тебе бачити», — Корбел тепло подав йому руку, а Воллес простягнув свою, щоб потиснути її. «Це, мабуть, Ясмін Ворфу? Радий знайомству ».

Молодий лорд швидко взявся за урочистості та привітав їх обох, перш ніж вказати їм сісти, і сам підсунув стілець.

«Я чув, що всілякі цікаві речі відбуваються в Райлі . Коли я почув, що ви тут і бажаєте аудиторії, я подумав, що маю скористатися цією можливістю, щоб розібратися в суті справи ».

Воллес знизав плеч а м и .

«Ми не любимо бути нудними. Ви повинні знати це краще за інших».

Корбел посміхнувся.

«Справді. Це було дуже незвично, щоб не було спалахів уздовж кордону. Я не можу сказати, що я проти миру та тиші, але мені цікаво, що спричинило таку зміну ставлення серед ваших людей. Щось особливе? »

«Нас перемогли мурахи», — відкрито зізнався Воллес.

Ясмін захлинулася від кашлю, коли її бос викинув їх ретельно сплановану тактику переговорів прямо у вікно. Перш ніж вона встигла тактично топнути його по н озі , вона виявила, що він запобіжно заблокував її ногу своєю! Проклятий чоловік!

«Що хоче сказати містер Далтон, — вона спробувала врятувати ситуацію , — це те, що відбувся… зсув у напрямку розвитку міста».

«Говорю я» , — буркнув Воллес.

Лорд Залізної С тіни відхилився назад і насторожено поглянув на двох перед собою.

«Я чув, що це були монстри. По правді кажучи, я очікував, що все місто буде стерто з лиця землі. Ми місяцями не могли відкрити ворота в Райлі , і ми майже нічого не чули від ваших людей. Тепер ви прийшли сказати мені, що вас підкорили мурахи?»

«Так», — підтвердив В оллес, не звертаючи уваги на те, що Ясмін ледь помітно вдарила його ліктем. «Вони захопили місто всього за кілька годин. Тепер над ним панують мурахи. Воно їхнє».

Корбел довго дивився на нього.

« Містом правлять…» — сказав він нарешті.

Воллес кивнув.

«Так» .

«... мурахи ».

«Так» .

Ще одна довга пауза.

« Отже … Райлі — це щось на зразок пекельного гнізда чудовиськ? Ви прийш ли , щоб попередити мене про загрозу, що насувається від мурах? Благати про притулок для свого народу?»

Молодий лорд виглядав настороженим і розгубленим. Воллес заговорив , щоб заспокоїти його.

«Ні, звичайно ні, це не якийсь пекельний пейзаж. Насправді мурахи добре доглядають за цим місцем. Набагато краще, ніж попереднє керівництво. Ні, я прийшов передати вам повідомлення. Колонія надіслала мене як свого емісара» .

Корбел витріщився.

« Ти ? Воллес? Емісар?» він засміявся. «Сама ідея цього смішна».

«Я цілком згоден, — посміхнувся В оллес, — але я розумію їхні міркування».

«Тоді гаразд. Передавай це повідомлення від своїх володарів-монстрів, — похитав головою лорд від абсурдності всього цього. — Чого хочуть мурахи? »

Воллес повільно посміхнувся.

«Твоє місто» .