Розділ 983 — Емісар, частина 2

Місто Залізна Стіна отримало свою назву через кілька днів після заснування. Перший лорд був досвідченим земним магом, здатним зміщувати та стискати метали до високого ступеня. Розбагатівши та отримавши щедру винагороду за свої навички у фортифікації, він вирішив, що настав час використати свої гроші з користю. Разом з великою родиною він зібрав експедицію та знайшов місце на кордоні, щоб заснувати власне незалежне місто.

Камінь тут був багатий мінералами, зокрема залізом, і протягом десятиліть перший лорд розкопав і стиснув зовнішню оболонку міста в непорушну стіну. Оточене кулею майже чистого, загартованого металу, місто було відоме як непорушна фортеця, рідкісний острівець безпеки серед диких і незабудованих кордонів. У поєднанні з процвітанням, отриманим від видобутку багатих пластів П ідземелля на сусідньому просторі, місто швидко виросло до відносно потужно ї сили , якою воно тепер було .

Принаймні, так вважали місцеві.

В очах Воллеса місто було жирним телятком, яке тільки й чекало, коли його вб’ють. Люди стали самовдоволеними, в певненими, що робота засновника захистить їх, а багатство буде продовжувати наростати. Торгівля через мережу воріт зробила людей багатими, але відсутність загрози зробила їх лінивими. Неприступна оболонка, незламні ворота мали повну довіру серед місцевих громадян. Вони не могли уявити собі світ, у якому вони будуть знищені .

Думати , що єдине, що може існувати в Підземеллі, це те, що вони можуть уявити. Ось був їхній смертельний гріх.

« Хочуть … моє місто?» Лорд Корбел поглянув на нього так, ніби він був божевільним. «Це якийсь жарт?»

Ясмін якусь мить дивилася на Воллеса, а потім повернулася до лорда більш поміркованим тоном.

«Колонія надіслала нас, щоб повідомити вам про свої наміри. Деякий час тому вони завоювали Райлі і зараз збільшують свою територію. На жаль, це стосується і вашого міста».

«Це образа в мою сторону ? » Корбел вдарив рукою по столу. « Ви думає те , що може те просто зайти сюди і сказати мені, що якісь комахи хочуть забрати в мене моє місто?»

Наче вони менш небезпечні, тому що вони комахи. Хіба не навпаки? — подумав Воллес.

«Ми б і не мріяли образити вас, — відповів Воллес, — і я вважаю, що можу пояснити, чому ця ситуація може здатися вам настільки дивною».

Молодий лорд відкинувся на спинку крісла, а на його обличчі все ще було чітко видно гнів.

« Говори » , — коротко сказав він.

В оллес випростався на стільці, перш ніж продовжити.

«Колонія загалом досить молода. Вони стали розумними лише близько року тому . Можливо навіть менше, я не маю під рукою точних дат. Справа в тому, що вони зовсім новачки в ідеї дипломатії та не зовсім впевнен і , як це робити».

«Ці істоти розумні?»

«Звичайно, так. Ти не може ш очікувати, що я повірю, що у тебе взагалі не було жодних звітів від розвідк и ».

«Я втратив кілька патрулів, намагаючись розслідувати, що трапилося з Райлі », — спохмурнів Корбел. «Я припинив намагатися і вирішив, що ви всі мертві ».

«Я не можу сказати, що вони некомпетентні», — кивнув Воллес. « Що ж , я більш-менш розумію, чому це стало для вас таким шоком. Мурахи намагаються зрозуміти те , що ми з тобою можемо вважати «правилами війни». Вони вважають, що це зашкодить їхнім майбутнім справам, якщо вони отримають репутаці ю безпринципних дій . Ідея репутації для них важлива. Я кби твоє місто було завойоване без можливості здатися , це заплямувало б їхню репутацію .

Було досить дивно, як швидко мурахи прийняли концепцію репутації. Хоча, з одного боку, їм було байдуже, що про них думають люди, вони також відмовлялися давати іншим привід погано про них говорити . Вони ретельно тримали свої справи в повній чистоті, як вони це бачили. Якщо хтось неправильно витлумачив їхні дії, то нехай так і буде, але вони завжди дотримувались «правил».

Обличчя лорда Корбела спохмурніло.

«Воллесе, — сказав він, — я дуже поважав тебе. Ти завзято боровся від імені свого міста проти Підземелля, і я глибоко поважаю твої роки служби. Але тепер, тільки подумати, що ти прийшов сюди , щоб знущатися з мене за наказом монстрів, яких ти колись клявся вби ва ти » .

«О, я цілком згоден», — сказав Воллес з легкою посмішкою на обличчі. «Іноді мені здається, ніби я давно втратив здоровий глузд».

« Ти , напевно, дума в , — сказав лорд, — що це місто може впасти від атак таких чудовиськ. Це Залізна С тіна. Нас ніколи не переможуть ці мурахи. Неважливо, якщо вони приведуть сто тисяч , вони ніколи не проб ’ють наших мурів і загин уть зграя ми перед нашими воротами».

Ясмін встала зі свого місця і смикнула Воллеса за руку, щоб витягти його зі стільця. Було зрозуміло, що їхня зустріч закінчилас ь .

«Вибачте, якщо ми спричинил и вам будь-які незручності », — спробувала вона прикрити свого колегу-емісара.

Він завжди все ускладнював . Дурний старий! Він просто не міг більше тримати язик за зубами. В оллес дозволив собі підвестися, а потім поліз у ліву кишеню і взяв кристал, який у нього там лежав .

« Що ж, лорде Корбел. Було приємно побачити вас знову. Я обов’язково поговорю з вами завтра. Все буде не настільки погано, як ви по думаєте спочатку. Ви побачите, що з ними досить легко мати справу. Хоча ви можете виявити, що справедлива частина вашого багатства може бути перерозподілена. Вони не терплять неефективного накопичення статків ».

«Забирайся, В оллес. Ні ти, ні будь-яка мураха більше ніколи не ступить за ці стіни ні стопою ».

Воллес Далтон знизав плеч а м и .

« Що ж , очевидно, у них немає стоп ».

Раптом пролунали звуки віддаленої тривоги і кришталеві матриці навколо офісу спалахнули. Спотворені голоси та панічні крики почали лунати всюди. Лорд Корбел приголомшено озирнувся, перш ніж стукіт ніг відлунав у дверях, а за ними до кімнати увірвався натовп розкішно одягнених солдатів.

«Мій Лорд!» один з них оголосив . «Місто атакують монстри!»

Воллес зітхнув і розвернув плечі. Він кинув погляд на інших у кімнаті, оцінюючи їхній настрій, перш ніж вирішив тактично повернутися до свого крісла. У нього останнім часом бол іли коліна.

« Це ваша ідея честі? » — запитав молодий лорд. «Раптовий напад, поки ви ще в місті для переговорів?»

Воллес звів одну брову.

«Що ви має те на увазі? Я запропонував вам шанс здатися, і ви його відхилили. Чому б їм не напасти?»

« Вони не бояться, що я візьму вас у заручники і страчу? »

«Чесно кажучи, я сказав їм , що такого ніколи не стається , і їм не варто через це хвилюватися».

Ясмін плеснула рукою по лобі. Цей божевільний не зважав на власне життя, але міг би принаймні трохи по дбати про її.

Корбел повернувся до своїх солдатів.

«Це Залізна С тіна! Немає потреби панікувати, ми відбивали сильніших ворогів, ніж ці . Зв’яжіться з воротами, розбудіть резерви та підготуйте всіх чоловіків і жінок до бою. Жодного шансу , що вони зможуть прорватися , якщо ми будемо захищатись ».

«Впевнений у цьому?» Воллес показав на сусіднє вікно.

Солдати та їхній володар визирнули і побачили потоки мурах, що вже лізли по стінах і стелі великої печери , в якій стояло місто. Охвалена мушля, яка захищала їх сотні років, уже була пробита в кількох місцях, і дірки завбільшки з маленький будинок були якимось чином пробиті. Сотні мурах уже увійшли, число, яке незабаром зросло до тисяч.

«Ворота під потужним штурмом!»

« Гарнізон атакують! »

«Є повідомлення про підкопки під нашим замком, мілорде! Ця територія не є безпечною».

Лорд Корбел був не в змозі сприймати неодноразові шоки , які налітали на нього швидше, ніж він міг їх усвідомити. Що в світі відбувалося?

« Райлі протрима лось довше», — задоволено буркнув Воллес. «Я знав, що ця стіна переоцінена».