Розділ 986 — На крючку

Повна, розгромна перемога. Ні більше, ні менше.

До того часу, коли Колонія догнала мою сольну атаку, гілкастоподібні вже прорвалися. В ідштовхнути термітів назад, повністю вигнавши їх з острова Материнського Дерева було просто . Все, що вони залишили, це глибокі тунелі, які вигиналися під озером між горами, і саме там нам потрібно було укріпити сь . Коли ворог почав відступати, я провів трохи часу, спілкуючись з х ранителями г аю, хоча мені довелося витратити трохи часу, щоб заспокоїти Сару.

Велетенський ведмідь бу ла у повному безладі, коли ми нарешті дісталися до неї . Інвідія одразу поча в вливати цілющу магію, але я підозрюю, що їй знадобиться трохи час у , перш ніж вона повністю одужає. Після того, як вона кинулася в термітів… не дивно, що вона вийшла в настільки поганому стані . Я відчуваю себе страшенно винним. Я планував, що призначеною особою для жертвоприн есення , яку вони будуть кусати до пів смерті , буду я! На жаль, я недооцінив, наскільки вона готова впоратися з гнівом і пірнути. Вона набагато сміливіша, ніж вона думає.

Її хутро вкрите кров’ю , причому значний шмат, і глибокі порізи можна побачити по всьому її масивному тілу. Коли ми наближаємося, темно-червона аура жаги крові вже почала слабшати, але ми все ще обережні. Вона важко дихає, а її паща вдихає повітря в велетенські легені, наче міх и . Ледь чутно, у неї в горлі деренчить пронизливий рев.

[Привіт, Сара,] ніжно кажу я, [ з тобою все добре ?]

Жодної відповіді, але я продовжую говорити заспокійливим тоном.

[Сьогодні ти перебил а кучу термітів. Ти втримала свою позицію , як абсолютний бос. Ти все врятувала .]

І це дійсно так . Її зусилля захистили майже весь фланг і дозволили Крихіт ці працювати своїми файними н іжками без перешкод . Насправді найбільше термітів в били Крихітка та Сара. Не те щоб я сам не вбив неймовірну кількість , але ці двоє справді не зупинялись .

[Хаааа. Хааааа.]

Я відчуваю, як думки велетенської ведмедиці починають холонути і вона повільно заспокоюється. Це, чесно кажучи, велике покращення з її сторони . Вона довго бушувала і була підштовхнута до межі смерті, тому вийти з цього самотужки – це неймовірний прогрес.

Я підбадьорюю її ще кількома словами, перш ніж залишити на піклування Інвідії та йду вітати х ранителів г аю. Проте п ерш ніж я це зроблю…

« Протектант … як ви тримаєтес ь ?»

«…»

«… серйозно? Просто відповідай , коли я говорю з тобою, до біса! Вся ця шарада мене вже справді бісить ».

«Ми не хочемо показувати себе перед гілкастоподібними …»

« Вони наші союзники! »

«… поки що » .

«Ви дуже підозрілі. Добре. Добре! Не вискакуй, просто дай відповідь на моє запитання».

«Ви не може те відчути , чи з нами все гаразд? В її тоні прокрадається нотка цікавості » .

« Ви д умаєте, що я поясню, як я можу вас відчувати? Продовжуйте мріяти».

«З нами все гаразд. Було кілька поранень, але ми можемо продовжувати виконувати свої обов'язки».

«Ви добре впоралися », — вітаю я їх.

Це дійсно так . Нелегко відстежити, наскільки вони були успішними завдяки їхньому клятому органу, але вони завзято боролися на вістрі конфлікту. Якби вони не зменшували чисельність і не стрибали на терміт ів , які підходили надто близько, я б отримав набагато більше шкоди, ніж зазнав у результаті .

Дізнавшись те, що хотів , від своїх охоронців, я йду спілкуватись з х ранителями г аю. Приємно нарешті побачити, що вони з’являються на полі бою…

---------------

Сара була виснажена. Понад виснажен а . Вона почувалась так , наче її розум повільно піднімався на поверхню болота. Злість усе ще трималася на ній, густо, наче патока. Але вона виходила з неї . Кожен вдих був настільки складним , але кожен з них давав їй трохи більше ясності. Коли вона повернулася до себе, прийшов біль. Більше не стримуваний її шаленим станом, він напливав хвилями. Все її тіло було в агонії.

Лікувальне світло Інвідії охоплювало її, зцілюючи її рани, відштовхуючи зламані щелепи термітів від її тіла, коли її шкіра змикалася. Навіть зараз вона розуміла, що сильно поранена. Якийсь час вона не зможе боротися.

Але вона почувалася задоволеною. Навіть коли біль ставав гострішим, її щастя також ставало сильнішим. Вона стала на захист сім’ї, яку обрала, і знала, що вони хвилюватимуться за неї, але будуть вдячні за те, що вона зробила. Колективна гордість К олонії підніметься і охопить її, наче ковдр а . Вона з радістю занури ться в її обійми, одужуючи , поки не настане нова криза, і вона знову вийде .

Наразі вона відчувала дедалі більший спокій. Вона з нову зіткнулася зі своїми демонами лоб в лоб і вийшла з іншої сторони трохи сильнішою. Завдяки підтримці К олонії та заохоченн ю Ентоні вона була впевнена, що незабаром настане день, коли їй більше не доведеться боятися себе.

Оскільки біль продовжував наростати, вона вмостилася на холодному камені, все ще важко дихаючи .

Вона зайшла так далеко.

Вона відмов лялась повертатис ь .

…

[… Сара?]

Незначна думка, лише натяк на шепіт, торкнулася її виснаженого розуму так ніжно, що вона майже не помітила. Вона була настільки втомлена, що, мабуть, уявила його собі . Можливо, це було просто тому, що вона зациклювалася на минулому. Не було потреби хвилюватися.

[… Сара?]

Він пролунав знову, цього разу сильніше. Зв’язок між ними був настільки тонким, але вона могла його відчути.

[ Джим ?] вона повільно подумала.

Вона була настільки втомлена.

[Сара… що вони з тобою зробили?]

Його думки були злими і гуділи від придушеної люті, яка тріпотіла проти її свідомості. Вона ухилялася від цього. Вона не хотіла цього.

[Т-ти... не повинен був приходити... сюди.]

[Я в порядку. Я в безпеці,] наполягав він. [Але ти ні. Вони збираються вбити тебе , ти що, не бачи ш цього?]

Сара не відповіла, вона не могла. Її мляві думки не могли зрушити з місця, не могли рухатися, щоб наздогнати те, що відбувається. Сон манив, піднімався, щоб стягнути її. Вона спробувала зібратися, спробувала вимовити ще кілька слів.

[Не мене . Вони… вб’ють… тебе .]

[Вони мене не зна -]

Стався спалах світла, за яким послідував потужний імпульс мани, що охопив Сару саме тоді, коли її очі почали заплющуватися. Вона ледь усвідомлювала невелику групу мурах, що з’явилась перед нею.

[Гачок причеплений!] Блискуч а зарегота ла . [Спробуй втекти, черв’як. Я ПОСЛІДУЮ ЗА ТОБОЮ БУДЬ КУДИ !]

Неможливо, щоб мураха завила від божевільного сміху, але якимось чином маленьк ому чемпіон у це вдалося , її щелепи клацали від божевільної радості, а очі горіли, наче вогнем .