Розділ 1 — Нескінченний цикл (1)

Сліпуче сонячне світло, яке проникало крізь штори, вже давно розвиднілося.

Лінь Сюнь подивився на годинник — дев'ята година ранку.

Нарешті настав час лягати спати, після цілої ночі проведеної за кодуванням.

Вийшовши із компілятора, він відразу натиснув на новину у верхньому правому куті екрану комп'ютера.

Лінь Сюнь рідко читав новини, але ця відрізнялася від інших. Її заголовок привернув його увагу: «”Галактика” вклала 30 мільйонів юанів у “Левів”».

Після кліку вміст новини виявився таким самим, як і заголовок…

«Щойно “Леви” отримали 30 мільйонів інвестицій, їхній засновник зустрівся з генеральним директором “Галактики” для обговорення майбутніх планів розвитку. Також він з нетерпінням очікує на інтелектуальний тренд, заснований на двигуні штучної нейронної мережі, — велику революцію, яка ось-ось змінить світ».

Він мовчки кивнув.

«Леви» — це процвітаюча останнім часом команда, яка зробила великий фурор на творчій виставці завдяки своєму головному трюку — нейронним мережам. Лінь Сюнь був знайомий із засновником цієї команди. Він мав з ним справу під час навчання в школі, а після випуску хлопцю було запропоновано приєднатись до «Левів», але той відмовився.

Насправді, його цікавила не ця справа, а «Галактика».

Той самий, генеральний директор «Галактики», легенда світу програмування, його бог і кумир більшості програмістів.

Цей бог починав з нуля: спочатку займався інтернетом, а згодом — штучним інтелектом. Вже кілька років він витав на вістрі часів. «Галактика» також перетворилась на технологічну імперію, яка вкоренилася в усіх сферах. Є такий вислів: «Якби не було “Галактики”, то ера розумного міста запізнилася б щонайменше на два десятиліття».

«Коротко кажучи, ця новина означає, що людина, яка не дивиться на себе зверхньо, не тільки отримала можливість сердечно поспілкуватися з богом, а й взяла у нього 30 мільйонів юанів».

Лінь Сюнь подумав, що якби ці 30 мільйонів юанів були для нього, то він, безумовно, зміг би зробити щось краще, ніж ця людина.

Після того як він трохи закис, у нього почала боліти голова, а кровоносні судини на скроні раптово напружились — наслідок безсонної ночі, проведеної за зламом коду.

Але щойно він зібрався піднятися з-за комп'ютерного столу, відчувши приплив бадьорості, як несподівано пролунав рингтон мобільного телефону. Незнайомий номер.

Останнім часом він отримував занадто багато дзвінків.

Орендодавець, який поспішав отримати орендну плату, повідомлення про заборгованість за воду та електроенергію — все це дратувало його. Якби у нього залишилися ще гроші, він купив би щонайменше десяток енергетичних напоїв, щоб не бути таким виснаженим.

Лінь Сюнь прийняв виклик:

— Добрий день.

— Алло, це пан Лінь Сюнь? — пролунав приємний жіночий голос.

— Так.

— Вітаю, пане Лінь, це компанія Paper-cut Network Technology Co, Ltd. Щодо вашої ідеї «Ло Шень», то після двох раундів обговорення ми вважаємо, що вона не відповідає стратегії розвитку нашої компанії, в той же час, ні...

Лінь Сюнь відкинувся на спинку стільця і насупив брови, усвідомлюючи, що його голос звучить трохи охрипло:

— Гаразд, зрозуміло.

Одразу після телефонного дзвінка двері його кімнати раптово прочинились, і крізь щілину визирнула кругла голова:

— Як справи? Яка компанія? Чи є надія?

Це був Ван Цзінжень — друг і партнер Лінь Сюня. Він носив зелену картату сорочку, мав кремезну статуру та ознаки облисіння. На вигляд типовий програміст, але його маленькі очі надавали йому дещо хитруватого вигляду.

— Ні, Paper-cut відмовились, — відповів Лінь Сюнь, відклавши телефон убік.

Зітхнувши, Ван Цзінжень впав на ліжко.

Раптом з вітальні почувся гнівний крик:

— Виродок!

— Що не так з архітектурою? — запитав Лінь Сюнь.

— Написання бізнес-плану дратує, — відповів йому Ван Цзінжень.

Несподівано, з вітальні почувся звук удару ногою по стільцю. Наступної миті Чжао Цзяньцзі увійшов до кімнати Лінь Сюня і вставив флешку в роз'єм свого комп'ютера:

— Вклоніться мені, великому Лаоцзи! Я це дописав!

Чжао Цзяньцзі, також відомий як Луїс — темноволосий норвежець з далеким азійським корінням. Він мав дивовижний талант до вивчення мов і надзвичайно добре володів китайською.

Вони втрьох створили групу ще до закінчення школи, і з того часу минуло вже три роки. У цій команді Лінь Сюнь відповідав за написання алгоритмів і розробку основного коду. Ван Цзінжень займався безпекою мережі та даних — що цілком відповідало його імені, а Луїс працював над архітектурою системи.

Ще під час вивчення китайської, юний Луїс випадково натрапив на ім'я Вана, яке дивовижним чином відображало його професійну діяльність. Подумавши, що це геніальний метод підбору імен, він, наслідуючи приклад, назвав себе Чжао Цзяньцзі, що означає «Архітектор».

Ван Цзінжень мляво глянув на план і прошепотів:

— Завантажувати його сенсу немає. Грошей на оренду вже не вистачає, і нікому не потрібен наш «Ло Шень». Пора розходитись.

— Розійдемося? Я вже давно хотів піти. «Орел» вже цілий рік хоче мене переманити, — відказав Чжао Цзяньцзі.

Вони разом подивилися на Лінь Сюня.

— ...Ми провели разом три роки, — сказав Ван Цзінжень і зітхнув.

Три роки.

Вони втрьох кинулися працювати над «Ло Шень» ще до того, як закінчили школу. Зараз вони нарешті зробили його базовий каркас, але жодна компанія чи інвестор на нього не дивиться.

Сьогодні, через три роки, нарешті настав час розійтись.

Лінь Сюнь не був засмучений і збирався щось сказати. Та зненацька його оглушило, і хлопець відчув сильний головний біль.

Перед очима попливло, фігури Ван Цзінженя і Чжао Цзяньцзі стали нечіткими, а з їхніх голів піднялися два дивні блакитні потоки.

«Не спати всю ніч, щоб бачити ілюзії?»

У цей час у нього знову задзвонив телефон.

Ця штука звучала однаково кожного дня, і щоразу приносила погані новини. Лінь Сюнь відчув, як пересохло в горлі, коли почув знайомий дзвінок.

Чжао Цзяньцзі глянув на телефон, що лежав на комп'ютерному столі:

— Хто?

Ван Цзінжень підвівся і підняв слухавку, щоб передати Лінь Сюню, але його тіло раптом застигло, очі розширились і повернулися до друга:

— Брате... брате...?

Лінь Сюнь подумав, що це орендодавець знову підганяв з орендною платою.

Він вже згадав про ліміт кредитної картки, коли Ван Цзінжень розвернув до нього екран.

На дисплеї було лише одне слово.

Нечіткий зір ледь впізнав його:

— Галактика.

Галактика???

Зір Лінь Сюня на мить затьмарився, та він взяв слухавку.

— Алло, це пан Лінь Сюнь? — пролунав милий жіночий голос.

— Так, вітаю, — відповів він.

— Добрий день, пане Лінь. Мене звати Жуань, Жуань Чжи, я генеральний асистент «Галактики». Чи є у вас вільний час цими днями?

Він увімкнув гучний зв'язок, щоб Чжао Цзяньцзі і Ван Цзінжень могли чути.

Вони перезирнулись.

Ван Цзінжень повільно відкрив рота. Серцебиття Лінь Сюня трохи прискорилося, і він сказав співрозмовниці:

— У будь-який час.

— Гаразд, — задоволено відповів голос у слухавці. — Нас дуже зацікавила ваша модель «Ло Шень». Якщо у вас буде можливість, чи зручно вам приїхати до штаб-квартири «Галактики» сьогодні після обіду? Ми хотіли б провести співбесіду.

— Гаразд... Гаразд, — погодився Лінь Сюнь.

— Тоді я не буду заважати вам працювати, сподіваюся на приємну зустріч з вами, — лагідно відповіла співрозмовниця, перед тим як відключитись.

Лінь Сюнь повільно поклав телефон. Він побачив, як Чжао Цзяньцзі став перед ним і сказав:

— Брате Ліню, я перепрошую за мою попередню промову.

— Сюню, я також приношу тобі свої найщиріші вибачення за свої слова. Ти, я, він — Лінь Алгоритм, Ван Безпека і Чжао Архітектор — ми втрьох ніколи не розійдемося, поки небо не постаріє, а море не висохне… — підхопив за ним Ван Цзінжень.

— Гаразд, — Лінь Сюнь перервав щире зізнання друга, бо не зміг контролювати кутики свого рота.

Втома від недосипання розвіялася, і його очі поступово прояснилися. Але ілюзія залишилася, і два синіх квадрати все ще плавали над головами двох його партнерів. Він подумав, що це дивно, але, згадуючи сьогодні, списав все на надмірне збудження. Можливо, через деякий час це зникне.

Зрештою, це найкраща новина, яку він отримав у своєму житті.

Галактика!

Тридцять мільйонів!

Бог всіх чоловіків!

Ван, сп'янілий, впав на ліжко і обійняв подушку. Очевидно, він також читав новини і бурмотів, наче з'їхавши з глузду:

— Тридцять мільйонів, тридцять мільйонів… Як нам розділити наші частки?

«Ти що, сліпий?»

Чжао Цзяньцзі обняв іншу подушку і, лігши навпроти Ван Цзінженя, також пробурмотів, наче збожеволівши:

— Пропоную порівну.

«Ван Цзінжень все більше і більше захоплюється грошима, а його очі потроху затуманюються».

— Десять хвилин тому я все ще роздумував над пропозицією від «Орлів» із зарплатою 600 000 на рік...! — вдаривши по ліжку, сказав Чжао Цзяньцзі.

— А я потайки радів, що «Леви» запропонували мені 700 000 річної оплати, — погладжуючи подушку, спокійно промовив Ван.

— Чому у тебе на сто тисяч більше, ніж у мене? — спалахнув від гніву Чжао Цзяньцзі практично ідеальною китайською.

— Тому що Python — найкраща мова у світі.

— А як щодо Java?

Без довгих роздумів вони кинули подушки і заходились сперечатись на рівному місці.

Але Лінь Сюнь відрізнявся від них. Він одразу почав готуватися до зустрічі з «Галактикою». Хоча йому було невідомо, з ким у нього зустріч, але, він припускав, що це міг бути пересічний продакт-менеджер.

Незабаром настав полудень.

Вийшовши з машини, Лінь Сюнь подивився на скло і нарешті переконався, чи правильно він одягнений.

Біла сорочка — універсальний варіант, а світло-сірий смугастий повсякденний костюм наверх створював світлий і яскравий образ.

Він виглядав як модель.

— Ти найкрасивіший! — опустивши вікно, свиснув йому Чжао Цзяньцзі.

— Я пішов, — посміхнувшись, відповів Лінь Сюнь.

— Тридцять мільйонів! — застогнав у машині Ван Цзінжень.

У променях полуденного сонця скляний фасад будівлі «Галактики» яскраво сяяв.

Лінь Сюнь подумав, що не знає, куди йти. Але як тільки він увійшов у штаб-квартиру «Галактики», його привітав хтось схожий на секретаря:

— Ви пан Лінь Сюнь?

Він пішов за секретарем у спеціальний ліфт і спостерігав, як той натискає кнопку верхнього поверху, розуміючи, що ця зустріч може виявитися не такою простою, як він думав.

Хлопець кілька разів моргнув.

Секретар також мав блакитний напівпрозорий квадрат над маківкою, як і у Ван Цзінженя та Чжао Цзяньцзі.

Дзень.

Коли ліфт зупинився, асистентка Жуань Чжи стояла біля дверей і посміхалася йому з ідентичним блакитним квадратом над нею.

Лінь Сюнь дійсно відчував, що відбувається щось дивне, але часу було обмаль, і він не міг зараз відволікатись на непотрібні роздуми.

Хлопцю було знайоме ім’я Жуань Чжи. Вона часто слідує за генеральним директором «Галактики» під час інтерв'ю з провідними ЗМІ.

Дзвінок від самої асистентки президента.

Та вона ще й особисто зустрічає його.

З ким він тоді зустрінеться?

Лінь Сюнь міг думати лише про одну можливість.

Мабуть, з богом всіх чоловіків. Інакше, хто ще міг давати накази Жуань Чжи?

У цю секунду дивний синій квадрат вже не мав значення, в його думках був лише бог.

Навіть 30 мільйонів, що він мав отримати сьогодні, не хвилювали його так сильно.

Жуань Чжи штовхнула дерев'яні двері. За ними знаходилось просторе, чисте приміщення.

Сонячне світло з верхнього поверху проникало крізь вікна і освітлювало простий, сріблясто-білий інтер’єр офісу.

Лінь Сюнь увійшов і незбагненним чином відчув, що температура трохи знизилася. Навколо було тихо, тільки його кроки гучно лунали.

В кінці кабінету, за письмовим столом, сидів чоловік, втупившись у якийсь документ.

Він був молодим, з рівною поставою, одягнений у просту білу сорочку — засновник і генеральний директор технологічної імперії «Галактика».

Хоча Лінь Сюнь бачив багато інтерв'ю та репортажів про нього, та коли його бог дійсно з'явився перед ним, він однаково був шокованим.

Разом з тим його очі, здавалося, повернулися до нормального стану, і над директором не було ніякого синього квадрату.

Лінь Сюнь відчув полегшення, але вже наступної миті його погляд привернули тонкі пальці чоловіка, які гортали якусь папку.

Холодна біла шкіра, ледь помітні блакитні кровоносні судини, схожі на обриси засніженої гори, красиві суглоби.

Якщо він покладе пальці не на папір, а на клавіші фортепіано, то всі затамують подих і чекатимуть на музику, яка, безперечно, перевершить звуки природи.

І ці руки справді грали, ніби по клавішам, створюючи незліченні рядки прекрасного і дивовижного коду для цього світу.

Коли вони були підлітками, Лінь Сюнь і Ван Цзінжень провели цілий день, вивчаючи код цього бога на GitHub, і дійшли висновку, що праву руку цього чоловіка поцілував Нейман, а ліву — взяв Тьюринг.

У студентські роки Лінь Сюнь думав, що його технологія кодування також заслуговувала уваги, але в цей час бог вже розробляв власну мову програмування; пізніше Лінь Сюнь заглибився більше в алгоритми, а не програмування, можливо, зрозумівши, що в цій сфері вже є легендарна особистість, яку не можна наздогнати.

Він підійшов ближче.

Бог підняв голову.

Здавалося, світова метушня зникла, і випав сніг.

Засновник «Галактики» мав довге чорне волосся і пару окулярів у тонкій золотій оправі.

При русі окулярний ланцюжок злегка гойднувся у повітрі, і сонячне світло відбилося на ньому крихітними спалахами.

За лінзами окулярів на Лінь Сюня дивилася пара холодних очей.

«Він виглядає гарно. Його риси обличчя є більш виразними, ніж у більшості людей та, здається, натякають на змішану кров, але жодна конкретна риса не підтверджувала цю здогадку. Світлі очі, позбавлені емоцій, що також робить його менш схожим на людей реального світу».

— Радий знайомству, містере Лінь, — прозвучав його голос, такий самий, як і зовнішність — холодний та відсторонений від світу.

— Здрастуйте, — сказав Лінь Сюнь. — ...Дун Цзюнь.

Це загальновідоме вподобання цієї людини. Як в офіційних, і в неофіційних випадках люди звертались до нього просто на ім'я — Дун Цзюнь.

Здається, це сповнене таємничості ім'я пов'язане з давніми східними легендами.

— Будь ласка, сідайте, — запропонував Дун Цзюнь, ледь помітно піднявши губи в посмішці.

Лінь Сюнь сів і тихо видихнув. Він справді трохи нервував.

Дун Цзюнь натиснув пальцем на документ, розвернув його і повільно підсунув у бік Ліня:

— Сьогодні ви прийшли сюди, пане Ліню, тому що є одна справа, яку я хочу з вами обговорити.

Лінь Сюнь подивився на нього. Хоча він з усіх сил намагався зберегти незмінний вираз обличчя, проте його серце було сповнене хвилювання.

Він уявив собі завтрашні заголовки новин.

«Галактика» інвестувала 30 мільйонів юанів у команду «Ло Шень»!

Тридцять мільйонів.

Думками він уже летів, тримаючи в руках чек і піднявшись на висоту десяти тисяч метрів.

Він зможе купити сервер, розширити базу даних і навіть з’їхати з орендованого старого житлового будинку в студію. Його «Ло Шень» буде запущено, що спричинить новий тренд епохи... 30 мільйонів!

Здавалося, помітивши, що він відволікся, Дун Цзюнь зробив паузу, а потім неквапливо продовжив:

— Я маю намір інвестувати в цю справу 200 000 на ім'я приватної особи, щоб купити частину акцій «Ло Шень».

Лінь Сюнь: «?»

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!