Розділ 14 — Брандмауер (4)

Коли Цзян Лянь знову прокинувся, вже наставав вечір.

Лікар традиційної китайської медицини Хуо погладив бороду:

— Щойно ти голосно закричав, а потім знепритомнів. Я зробив тобі акупунктуру і дав пігулки. Ці ліки називаються «Протисудомні пігулки Уцзі» — це секретний сімейний рецепт. Моя родина з покоління в покоління займається медициною, а також є спадкоємицею імператорських лікарів, тож ти можеш бути спокійний. Якщо знову з'являться симптоми епілепсії — звертайся до західного лікаря.

Та раптом він різко змінив тему:

— Але причину твого захворювання ще треба з'ясувати. Чи не був ти перед цим у якомусь дивному місці? Чи не зустрічав людей, які поводилися дивно?

— Нічого такого, — похитав головою Цзян Лянь.

— Це дуже важливо, ти дійсно не зустрічав нічого незвичайного? — суворо перепитав старий Хуо.

— Ні, єдине незвичайне — це ви… — він вчасно зупинився, можливо, з ввічливості.

— Нічого не поробиш. Добре відпочивай і скоро одужаєш.

Цзян Лянь оглянув кімнату. Все було нормально. Тоді чоловік подивився на Лінь Сюня та інших — теж усе в нормі.

Ван Цзінжень підійшов і привітно сказав:

— Брате Цзян, зараз вже час закінчувати роботу, відпочинь. Якщо потрібно в лікарню, ми повністю відшкодуємо витрати.

— Ми також надаємо житло. У сусідній кімнаті ніхто не живе, тож якщо тобі незручно добиратися, можеш переїхати сюди, — запропонував Лінь Сюнь.

Кодувальник спочатку не міг зосередитися, але, почувши слова Лінь Сюня «можеш переїхати», відразу прояснився:

— Ні, дякую за вашу доброту.

— Я піду. До побачення, — зібравши свої речі, додав чоловік.

Сказавши це, він швидко вийшов із кімнати, наче відвідувач парку розваг, який втікає з будинку з привидами.

Чжао Цзяньцзі торкнувся ліктем Ван Цзінженя:

— Як ти думаєш, він завтра прийде на роботу?

Безпека не відповів, лише поглядом наказав йому мовчати. Потому нахилився до його вуха, поглянувши краєм ока на старого Хуо, і тихо промовив:

— Ми знаємо занадто багато.

Архітектура аж затремтів.

Старий культиватор, склавши руки за спиною, суворо поглянув на них:

— Ви однаково цілими днями сидите вдома, лагодите комп'ютери та граєте в ігри, і не маєте можливості спілкуватися із зовнішнім світом.

— Так, дідусю Хуо, — щиро відповів Безпека. — Насправді я і Чжао страждаємо на три невиліковні хвороби: періодичну глухоту, тимчасову сліпоту і постійну німоту. Ми нічого не бачимо, не чуємо і не можемо нічого сказати.

— Хм, я поки що вам вірю. Проте завтра Лінь Сюнь поїде зі мною, а ви двоє залишитесь самі.

Сказавши це, він великими кроками пішов до дверей і приклеїв на дверну раму жовтий папірець із заклинанням:

— Я створив захисне поле, щоб захистити вас.

— Дякую, вчителю.

Як тільки орендодавець пішов, Лінь Сюнь опинився в оточенні друзів.

— Алгоритме, чесно зізнайся, — сказав Безпека. — Я сплю?

— Я теж хотів би, щоб ти спав, але це не так, — Лінь Сюнь нічого не приховував і розповів їм про все, що з ним сталося за останні дні.

Після почутого Архітектура бездумно дивився у вікно. Безпека звалився на стілець, а через п'ять хвилин раптом підхопився, як присмертний хворий:

— Тож, Алгоритме, якби я також займався даосизмом, або ти написав у моєму компіляторі “Hello world!”, то я назавжди позбувся б проблеми випадіння волосся?

— Теоретично так, — відповів Лінь Сюнь.

— Це ж чудова річ, — вигукнув із захопленням Безпека.

Весь цілком реалістичний світогляд Ван Цзінженя повністю зруйнувався під спокусою позбутись випадіння волосся.

— Ліню, зроби це!

— Але зараз я можу писати програми тільки у свій компілятор. Я ще поки не знаю, як змінити тебе, але спробую знайти спосіб, — сказавши це, він подивився на Безпеку. — Зараз ти можеш лише надати мені працездатну програму. Мені потрібен брандмауер. Надішли його.

Коли друзі прийняли реальність і, підтримуючи один одного, непевно вийшли з кімнати, Лінь Сюнь одразу ж заплющив очі і занурився в системний простір.

Він ще не отримав подарунок від системи: Скриньку хаосу та Первинну зброю.

«Скринька хаосу випадково видає предмети, а Первинна зброя... що це таке?»

Лінь Сюнь був сповнений цікавості. Він підійшов до інтерфейсу завдань і раптом завмер.

— Я… — ледь не вирвалося з його вуст нецензурне слово. Він не міг повірити своїм очам.

«Що це таке?»

У порожнечі плавала, немовби, клавіатура «Cherry». Така сама, як у його кімнаті!

Лінь Сюнь відчув головний біль і простягнув руку, щоб взяти клавіатуру. У мить, коли його пальці торкнулися її, вона миттєво зникла, перетворившись на світло, що складалося з безлічі бінарних потоків даних, і увійшла в його тіло.

[ Модифікація артефакту завершена! ]

Хлопець потер лоб і взяв у руки Скриньку хаосу. Згідно з його досвідом в іграх, відкривати такі випадкові нагороди — ціле мистецтво. Якщо у людини погана удача, їй залишалось покладатись хіба що на містику.

Він заплющив очі, вдаючи, що не звертає уваги на скриньку, а потім раптово, коли скринька не очікувала, різко її відкрив!

Лінь Сюнь розплющив очі.

— Дідько…

Він нарешті не витримав. У срібній Скриньці хаосу тихо лежав переносний жорсткий диск.

Судячи з його вигляду, це був той самий, яким він користувався найчастіше. Лінь Сюнь взяв його в руки, і, як і з клавіатурою Cherry, диск перетворився на світловий потік і зник у його тілі.

Система продовжувала монотонно повторювати:

[ Модифікація артефакту завершена! ]

Лінь Сюнь відчував, що цей світ є нереальним і неймовірним. Але в наступну мить система знову пролунала:

[ Вітаємо з розблокуванням рідкісного артефакту «Дорогоцінний камінь Хунмен». Ймовірність випадіння — одна тисячна! ]

«Дорогоцінний камінь Хунмен? Одна тисячна? Тож цей портативний жорсткий диск є рідкісним предметом?»

Він оглянув простір системи. І, не виявивши нічого нового, повернувся до реальності.

Клавіатура Cherry, яка врятувала йому життя, лежала на тому ж місці. Але клавіші відновилися, і... було якесь незрозуміле відчуття. Лінь Сюнь побачив, що вона ледь помітно світиться.

Він підняв клавіатуру: вона була такою ж холодною на дотик, вага не змінилася, але кабель зник.

«Що це означає?»

Він спробував покласти пальці на знайомі клавіші, і світ перед його очима раптом затремтів.

З появою невидимих хвиль перед його очима з'явився примарний образ. Блакитний інтерфейс напівпрозоро розгорнувся перед його очима, накладаючись на реальний світ. Хлопець спробував натиснути кілька разів.

На інтерфейсі програми з'явилися літери.

«Ось як».

Ця клавіатура служить для введення команд у компілятор, що знаходиться в його тілі? Тоді це означає, що в майбутньому йому не доведеться заходити в системний простір, і він зможе компілювати власні програми навіть у реальному світі!

А це лише початковий артефакт. Тоді який же ефект має рідкісний, який випадає з імовірністю один на тисячу, і про який система спеціально попереджає звуковим сигналом?

Лінь Сюнь підвівся, дістав зі своєї комірки на столі портативний жорсткий диск. Той був темного кольору, але зараз він вже сильно відрізнявся від свого звичайного вигляду — став блискучим, та переливався різними відтінками чорного.

«То як же ним користуватися?»

Хлопець замислився, але нічого не придумав, тому вирішив повернутися до основ. Портативний жорсткий диск — це засіб для зберігання даних. Він має більший об'єм, ніж флешка, і швидше зчитує дані, але, по суті, нічим не відрізняється від неї — його однаково потрібно підключати до комп'ютера.

Він увімкнув комп'ютер, під'єднав диск і відкрив папку. Інтерфейс був звичним, нічого особливого. Все як зазвичай.

Молодий програміст почав переглядати файли в каталозі. Раптом його погляд зупинився. Щось додалося.

Внизу списку знаходилась папка з назвою «l».

Лінь Сюнь з дитинства мав справу з комп'ютерами і добре знав, до чого призводить безлад у розміщенні файлів. Тому він завжди чітко класифікував та розміщував їх і належним чином називав папки. Він ніколи не назвав би папку «l» — незрозуміле ім’я, яке він швидко забуде.

Він обережно затримав курсор миші на невідомій папці, а потім відкрив її.

Три файли мовою С. Один “Hello world!”, два — з циклами. Лінь Сюнь відчув, що його дихання трохи пришвидшилося. Це були три програми з його внутрішньої системи...

Отже, ця папка з назвою «l» була пов'язана з тією, що існувала в ньому. Він відкрив іншу папку, де зберігав С-програми, і скопіював одну з них.

І справді, ця програма з'явилася в його внутрішньому світі.

Хлопець відчув приплив енергії.

«Тобто, програми ззовні можна безпосередньо копіювати у внутрішній світ, а потім запускати їх, не переписуючи вручну?»

Він одразу скопіював туди всю свою папку з усіма С-програмами — тими, що писав із самого дитинства. Хоча не знав, чи всі вони будуть корисні, та вважав: краще мати, ніж не мати. Наявність багатої бібліотеки програм, до якої можна звернутися в будь-який момент, давала йому відчуття безпеки.

Через три хвилини процес копіювання завершився. Юнак вийняв жорсткий диск, вийшов зі своєї кімнати і постукав у двері кімнати Безпеки.

Більшу частину ночі Лінь Сюнь провів, налагоджуючи, перевіряючи та перейменовуючи наявні програми, і заснув лише о другій годині ночі.

На диво, коли він прокинувся наступного ранку, то почувався бадьорим і не відчував жодних наслідків безсонної ночі.

Люди, які займаються культивацією, дійсно відрізнялись від інших. Лінь Сюнь одягнувся, вмився, увімкнув мікрохвильову піч, щоб розігріти сніданок для трьох осіб, прибрав і вийшов винести сміття.

Із розвитком «Галактики» інтелектуалізація стрімко поширювалась не лише в галузі автономного водіння, а й у сфері розумного дому, який поступово став звичною частиною життя. Однак старі житлові комплекси через різні проблеми пов'язані з електропроводкою, так і не змогли впровадити нові технології. Колишні мешканці поступово виїжджали, і в комплексах залишилися лише тимчасові орендарі або літні люди, які ностальгували за минулим.

Коли юнак виносив сміття, сусід з протилежного будинку також вийшов на вулицю. Цей чоловік, видно, був любителем фітнесу, адже мав добре розвинені м'язи.

Лінь Сюнь кивнув йому на знак привітання. Він не часто виходив з дому і не мав звички відвідувати сусідів, тож з усіма мешканцями цього будинку був знайомий лише поглядом.

Привітавшись, він більше не звертав на того чоловіка уваги. Спустився до сміттєвого контейнера і викинув туди мішок із відходами.

Зробивши це, він подивився на схід, де ледь видніло сонце за туманом. Сонце сходило і заходило; день за днем життя повторювалось, але з того часу, як три дні тому він виявив програмний інтерфейс, його світ ніби зазнав якихось незрозумілих змін.

За спиною пролунали кроки. Лінь Сюнь почув, як раптом пронісся сильний порив вітру!

Він не встиг навіть рухнутися, лише краєм ока побачив, як міцна рука сусіда і стиснутий кулак прямують прямо до його голови!

Кулак майже влучив! Але в цей критичний момент нападник раптом зупинився.

За п'ятдесят сантиметрів від тіла Лінь Сюня він ніби раптом натрапив на товсту перешкоду і не міг рухатися далі!

Хлопець обернувся.

Очі сусіда були чорні, без блиску. Не влучивши, він витягнув з-за спини ніж для кавунів!

На його лобі виступили сині вени. Очевидно, чоловік вклав усю силу, щоб встромити ніж у нього, проте однаково зупинився перед Лінь Сюнем, не в змозі просунутися ні на сантиметр.

— Привіт, друже, — сказав програміст, дивлячись йому в очі. — Ти знаєш, що таке брандмауер?

Сусід пильно дивився на нього, не кажучи ні слова. Хлопець не знав, чому ці демони націлилися саме на нього, але він мав достатню впевненість у брандмауері Безпеки.

— Брандмауер — це бар'єр між внутрішньою мережею комп'ютера і зовнішньою. Внутрішня мережа — це я, зовнішня — це ти, — повільно сказав він. — Функція брандмауера — відхиляти всі спроби вторгнення несанкціонованих користувачів.

Сусід вже втратив розум і намагався встромити ніж у нього під різними кутами.

Юнак поплескав противника по плечу і лагідно сказав:

— Гаразд, я знаю, що ти неосвічений.

Сказавши це, Лінь Сюнь пройшов повз нього.

У променях ранкового сонця він побачив, як його тінь падає на землю. А за нею шалено насувалася тінь сусіда.

Молодий програміст моргнув, обернувся і зустрівся поглядом із нападником. У наступну мить він схопив те, що з самого ранку тримав у лівій руці!

Після нападу Цзян Ляня він усвідомив небезпеку нового світу і, навіть виходячи виносити сміття, не залишав клавіатуру в будинку.

Він настільки вправно користувався новим знаряддям, що однією рукою швидко натиснув кілька клавіш і вибрав програмний файл — вірус-черв’як, ретельно розроблений Безпекою.

У Turbo C комбінація клавіш Ctrl + F9 швидко запускала програму. Але тепер у нього була лише одна вільна рука, тому він заздалегідь налаштував клавіатуру так, щоб натискання F11 замінювало цю комбінацію.

Юнак зупинив палець на клавіші F11, збираючись натиснути її, і подивився сусідові в очі. З цілковитою серйозністю, проте надзвичайно щирим тоном він промовив:

— Це ти першим почав.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!