Розділ 15 — Переповнення (1)

Сусід ніби нічого не чув. Тому не дивно, що Лінь Сюнь вирішив перейти до самооборони.

Він натиснув F11.

[Програма запущена!]

Черв'ячний вірус — один із найпоширеніших типів вірусів. Він поширюється через мережу, ховаючись у вебсторінках, файлах, повноекранній рекламі та інших можливих місцях. Після зараження він працює у фоновому режимі, пошкоджуючи комп'ютер або викрадаючи дані.

Лінь Сюнь не знав, які наслідки викличе вірус після атаки, тому не використовував надто агресивну версію.

Але цього було достатньо. Спочатку сусід дивився широко розплющеними очима, з набухлими венами, раз за разом рубаючи і колотячи повітряну стіну, але вже через хвилину його рухи раптом стали млявими, міцна правиця затремтіла, а рука з ножем злегка опустилася.

Ще через пів хвилини в його очах зникла лють, і натомість з’явилась розгубленість. Ніж у його руці з гучним дзенькотом впав на землю!

Однак інерція рухів залишилася: він нагнувся вперед, ледве втримав рівновагу і зробив кілька хитких кроків, наче п'яний.

Лінь Сюнь тихо дивився, як той хитається, спотикається і розмахує руками на відкритій площі перед будинком, і подумав, що він справді схожий на заражений комп'ютер.

Сонце повільно піднімалося — у дворі з'являлося все більше людей. Лінь Сюнь усвідомив, що небезпечно залишати цього божевільного тут. Якщо з будинку раптом вибіжить дитина і він її вдарить — лиха не оминути. Він подумав і вирішив, що заради безпеки у дворі все-таки підійде до нього.

Сусід здивовано подивився на нього. Лінь Сюнь підняв клавіатуру і вдарив його по голові.

Потім набрав на телефоні:

[Вчителю, на мене знову напали].

Вже через кілька хвилин почувся голос:

— Я — ваш сусід Хуо, лікар з китайської медицини. У вас щойно стався напад епілепсії. На щастя, Лінь помітив це і викликав мене, — наставник, огорнутий ореолом святості, стояв у променях ранкового сонця і виглядав ще доброзичливішим, ніж учора.

Чоловік, не розуміючи, що сталося, помацав потилицю, що боліла від удару, і, ще не до кінця отямившись, запитав:

— ...То я сам себе вдарив?

Старий погладив бороду:

— Так, але тепер ви вже в порядку. Просто приймайте ліки, які я вам прописав, і добре відпочивайте.

Так Хуо знову отримав «Дякую, лікарю».

Після того, як сусід пішов, наставник повернувся до юнака:

— Ти явно не відчуваєш енергію, але двічі зміг перемогти людей з демоном усередині. Я тебе недооцінив.

— Ви переоцінюєте мене, вчителю, — сказав Лінь Сюнь, обіймаючи свою Cherry. — Це все завдяки моїй неймовірній клавіатурі.

— Ця річ є лише прикрасою! Якщо ти використовуєш це як зброю, то чому б просто не носити з собою цеглину? Вона принаймні міцніша.

«Цеглина може не пройти контроль безпеки».

Старий Хуо довго мовчав. Коли Лінь Сюнь вже думав, що сказав щось не те, той раптом ніби прозрів, поплескав у долоні та засміявся:

— Чудово! Чудово! Молодець, учню! Ти нагадуєш мені мене в юності!

« Добре. Якщо вчитель так сказав, то хай так й буде».

Після цього він замислено додав:

— Але що ж такого особливого в тобі? Два демонічних насіння поспіль націлилися саме на тебе.

Хлопець похитав головою.

«Може, це пов'язано з системою, яка є в мене?» — але ні... Старий Хуо — досвідчений культиватор, і навіть він не бачить в ньому нічого особливого. Тож демонічні істоти, чий рівень значно нижчий за його, тим більше не можуть цього зрозуміти.

«Чи є в мені ще щось особливе?»

Після безрезультатних обговорень вони, згідно з початковим планом, сіли на літак до Ченду. Після приземлення пересіли на автобус і ввечері прибули до підніжжя гори Цін Чен.

Туристична зона була закрита, квитки не продавалися. Під горою не було нікого, тільки здалеку долинали голоси птахів.

Було вже пізно. Безкрайні зелені схили були оповиті тонким туманом, що повільно стелився, наче дим. Незважаючи на те, що Лінь Сюнь не мав особливо витонченого смаку, він все ж визнав, що цей пейзаж був тихим і гармонійним, справді схожим на місце, де мешкають безсмертні.

Старий Хуо повів його вгору вузькою гірською стежкою, дорогою зауваживши:

— Гора Цін Чен останніми роками набрала великої сили... Вона є вершиною духовного світу. Її ще й зробили туристичною зоною з платним входом. Гроші ллються рікою! Старий Сяо Янь аж надто вже задрав носа через це.

— Учителю, — запитав Лінь Сюнь. — У світі завжди були культиватори?

— Наші клани мають тисячолітню історію. Звичайно, ми існуємо з давніх-давен.

Хлопець мовчав, не знаючи, що сказати. Так вони продовжили підніматися вгору. Вже коли сутеніло, раптом почувся юнацький голос:

— Дідусю Хуо?

Разом із голосом із заростей між гірськими деревами вискочила постать — це був юнак років шістнадцяти-сімнадцяти в синій футболці, який ніс на спині плетений кошик.

— О, — сказав культиватор. — Маленький Юань Сяо, ти сьогодні маєш вихідний?

— Так. Учитель сказав, що зібрання важливіше, — відповів юнак.

«Отож це і є Юань Сяо — той самий, у кого емодзі замість аватарки у WeChat!»

Лінь Сюнь саме думав про це, як вчитель підтягнув його до себе:

— Ось, це твій старший брат Лінь!

— Брате Лінь! — Юань Сяо став перед ним.

Хлопчик був гарненьким, з дитячими рисами і трохи пухким, але дуже симпатичним обличчям.

— Вітаю, молодший брате Юань Сяо, — привітався Лінь Сюнь.

— Я щойно зібрав трави. Якраз збирався повертатися, — посміхнувся той у відповідь.

Вони пішли разом, але не пройшли й кількох кроків, як старий Хуо запитав:

— Юань Сяо, як склав іспит?

Посмішка школяра поступово зникла, його обличчя застигло, а голос став слабшим:

— Якби не забув перенести відповіді на бланк... то, можливо, було б добре…

— Треба більше працювати! — сказав дідусь.

— ... Добре.

Лінь Сюнь побачив, як Юань Сяо подивився на нього:

— Брате Лінь, ти зараз вчишся в університеті? Скільки балів ти набрав? Я дуже нервую, що мені робити?

— Я не складав іспити…

Не встиг він договорити, як старий Хуо перервав його:

— Лінь Сюнь не вчився, як усі нормальні люди. Ти не бери з нього приклад! Він комп’ютери лагодить. Ти повинен старанно вчитися!

— ...Мене прийняли без іспитів.

— ...Гм? — здивувався наставник.

Раптом запала тиша. У повітрі витала легка незручність.

— Вау! — розвіяв мовчання хлопчик.

Лінь Сюнь приязно посміхнувся:

— Якщо ти чогось не знаєш, звертайся до мене. Я знаю математику, фізику, хімію, біологію, навіть англійську.

— Але… — Юань Сяо підняв голову і подивився на нього. — Я гуманітарій. Вчу політику, історію та географію.

Доброзичливість Лінь Сюня миттєво перетворилася на щиру повагу:

— Вибач.

— Мені раптом згадалося, що я повинен відвідати старого друга в печері Тяньши. Тому до зустрічі, — промовив дідусь Хуо.

Не дочекавшись відповіді, він швидко зник у лісі.

«Вчитель відчув незручність?»

Лінь Сюнь подивився вслід, і подумав, що старий теж іноді трохи милий.

Залишившись удвох із Юань Сяо, вони швидко знайшли тему для бесіди. Минуло ще близько сорока хвилин, і гірська дорога повернула — серед зелених гір з'явилися ворота даоського храму.

— Ми прийшли!

Однак біля воріт храму долинали голоси гучної суперечки.

Юань Сяо потягнув Лінь Сюня за рукав і сказав:

— Це знову ті люди!

— Мм?

У темряві він ледь розгледів групу людей у даоських шатах, які зібралися біля воріт храму і сперечалися з двома охоронцями.

Лідер групи сказав:

— Ви не приймаєте виклик на бій? Може, ви нас боїтеся? Сьогодні ми підемо на гору Цін Чен, повернемо справедливість і відновимо наші права в палаці Шаньцин!

— Хто вони? — запитав Лінь Сюнь.

— Група огидних мечників, які пішли неправедним шляхом і цілими днями тільки б'ються і воюють. Кілька років тому мій вчитель вигнав їх з храму. Після цього вони створили власний клан, — сказавши це, Юань Сяо зморщив ніс. — Але ж гора Цін Чен — це вершина культивації. У нас є дивовижна реліквія. Вони заздрять цьому і називають себе справжніми спадкоємцями Цін Чен. Часто приходять до нас, провокують, заявляють, що хочуть вигнати єретиків і повернутися до палацу Шаньцин. Старший брате, ти раніше не був у групі… Ці люди часто говорили погано про нас, тому місяць тому мій вчитель повністю вигнав їх усіх. Але вони дійсно добре б'ються. І ми не можемо їх перемогти…

— Хто там!? — Лідер групи різко обернувся і подивився на них.

— О, — він підняв брови. — Маленький братик Юань Сяо?

Цей чоловік був звичайної зовнішності, деталі не дозволяли розгледіти сутінки. Його тон був відверто легковажним і провокаційним:

— Молодший брате, хочеш поборотися зі старшим?

Хлопчик здригнувся і сховався за спиною Лінь Сюня.

— А це хто? — чоловік підійшов і оглянув програміста. — Новий учень Сяо Яо? Або Дань Яна? Старий тільки те й робить, що збирає невдах!

— Ти...! — не витримав школяр.

— Я? — чоловік недбало витер меч. — Веди старшого брата Ці на гору.

— Мрійте далі.

Чоловік зосередився, і кінчик його меча блиснув, вказуючи прямо на Юань Сяо:

— Ти не слухаєшся мене?

Підліток ще міцніше стиснув рукав Лінь Сюня. Він, мабуть, сильно злякався, адже його голос трохи тремтів:

— Ти... ти вже не мій старший брат.

Чоловік, на прізвище Ці, глумливо посміхнувся.

Юань Сяо знову затремтів і тихо сказав Лінь Сюню:

— Ліню... Ліню, старший брате, я не зможу його перемогти.

Молодий програміст погладив його по руці, щоб заспокоїти:

— Відійди трохи.

— Ці Юнь раніше був старшим учнем Цін Чен. Він дуже сильний. Нам треба придумати, як втекти.

Лінь Сюнь нічого не сказав, мовчки відірвав від себе наляканого юнака й глянув прямо в очі Ці Юня.

Мечник подивився на нього, але звернувся до Юань Сяо:

— О, молодший брат знайшов собі захисника? Справді вирішив не вести мене на гору?

Сказавши це, він підняв меч, направивши його на обличчя Лінь Сюня, явно готуючись до атаки.

Хлопець спокійно спостерігав за Ці Юнем і мечем у його руці. Тоді відкрив рюкзак, дістав звідти Cherry і передав сумку Юань Сяо.

Колишній учень Цін Чен голосно розсміявся, зробив витончений рух мечем, а потім сказав:

— Брате, чи не занадто смішний твій артефакт?

— Старший брате, — Лінь Сюнь не поворухнувся, відповівши з холодною рівновагою. — Ходити з холодною зброєю є порушенням закону.

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!