Розділ 2 — Нескінченний цикл (2)

Розрив між 200 000 і тридцятьма мільйонами перевищує сторазову різницю. Лінь Сюнь раптово відчув, ніби впав з висоти десяти тисяч метрів, і його спантеличений розум на мить потьмянів.

У цій темряві знову пролунав голос бога:

— Що думає пан Лінь?

— Можу я дізнатися... Чому ви це робите?

— Чому я бажаю купити власний капітал «Ло Шень»?

Зіткнувшись з цим величезним розривом, Лінь Сюнь повинен був прокинутися і зустрітись з реальністю:

— Звідки ви нас знаєте?

Це просто компанія з трьох осіб, яка перебувала на межі банкрутства. Вони не могли дозволити собі бухгалтера, а їхній бізнес-план був написаний архітектурною мовою. Алгоритм «Ло Шень» пропонували багатьом компаніям, проте всі без винятку його відкинули.

«Звичайно, я проголосував за Чумацький шлях рік тому, тепер я камінь, що тоне в морі».

//Пр.п.: Чумацький шлях або Тяньхе-2 — найшвидший, найпотужніший суперкомп'ютер, що знаходиться у Китаї.

Бог склав пальці разом і поклав їх на робочий стіл, промовляючи:

— Я маю що сказати. Я бачив частину твого коду на GitHub.

Зрештою, він подивився прямо в очі Лінь Сюню:

— Я особисто зацікавлений. Чи можеш ти детально пояснити мені основний алгоритм?

Серце молодого програміста сильно підскочило.

— Так, — відповів він.

Колись хлопець намагався пояснити алгоритм багатьом людям, але всі вважали його безглуздим і зайвим. Навіть Ван Цзінжень і Чжао Цзяньцзі не зрозуміли математику, що лежала в його основі.

Це перший раз, коли хтось взяв на себе ініціативу, щоб вислухати його. І цим «кимось» виявився Дун Цзюнь — той, хто протягом багатьох років був його богом.

Перед обличчям кумира всіх програмістів він неминуче нервував.

— Тут багато формул. Можливо, мені знадобиться дошка.

— Гаразд.

Дун Цзюнь, здавалося, не був незадоволений його проханням.

— Зона для дискусій у сусідній кімнаті. Натомість використай білий аркуш.

З цими словами він витягнув ручку і папір з шухляди, після чого відсунув крісло вбік. Лінь Сюнь намагався зрозуміти, що означає цей жест, і, підкоряючись своїм хвилюванням, сів поруч із Дун Цзюнем, взявши в руки вугільну ручку.

Підійшовши ближче, він відчув прохолодний подих тіла Дун Цзюня, немов той був крижаним джерелом глибоко в засніжених горах.

Стіл був дуже великим. Лінь Сюнь взяв ручку, поклав білий аркуш між собою і директором і написав на ньому формулу.

— Більшість сучасних інтелектуальних систем засновані на нейронних мережах або глибокому навчанні. Але в моєму алгоритмі... Більш важливим є використання хаотичної математики.

Він зробив невелику паузу і почув, як Дун Цзюнь запитав:

— Тобі не подобаються нейронні мережі?

Нейронні мережі — це основа сучасного штучного інтелекту. Колись вони отримали нову назву — «глибоке навчання», але згодом знову повернулися до своєї початкової концепції. Ця технологія дозволяє абстрагувати нейромережеву структуру людського мозку в математичну модель на комп’ютер, дуже точно відтворюючи процес обробки ним інформації. Ступінь інтелекту машин, напряму залежить від обчислювальної потужності: що вона вища, то потужнішими вони стають. «Леви», які отримали 30 мільйонів від бога всіх програмістів, досягли успіху саме завдяки цій технології.

Це було хороше рішення, але…

Лінь Сюнь стиснув губи і сказав:

— Я не думаю, що вона безкоштовна.

— Га?

Хлопець намалював на папері коробку і пояснив:

— Насамперед, нейронна мережа все ще залишається чорним ящиком, багато аспектів якого не можна пояснити. Наприклад, при розпізнаванні зображень алгоритм Google помилково ідентифікував темношкірих людей як шимпанзе. Ми знаємо, що це сталося, але пояснити, чому саме мережа ухвалила таке рішення, доволі складно.

— Багато досліджень намагаються розв'язати цю проблему, — зауважив Дун Цзюнь.

— Насправді, це не головна причина, — відповів Лінь Сюнь.

Він побачив, як бог злегка підняв брови.

— Нейронні мережі базуються на великих масивах даних, використовуючи метод моделювання біологічних нейронних зв’язків для отримання результатів… Але їхнє мислення, логіка та висновки безпосередньо залежать від вихідного потоку даних.

Лінь Сюнь навів приклад:

— Наприклад, якщо у суспільстві прийнята дискримінація жінок, то, відповідно, й дані, зібрані в ньому, відображатимуть цю тенденцію. Таким чином штучний інтелект на основі цих даних також генеруватиме дискримінаційні рішення.

Закінчивши пояснення, він помітив серйозний погляд Дун Цзюня, який уважно слухав. Це його трохи заспокоїло.

— Суть штучного інтелекту — не в інтелекті, це, зрештою, все ще статистика. Рішення, прийняті нейронною мережею, не можуть бути відокремлені від вихідної бази даних... Тому вона не є «безкоштовною». Проблему чорного ящика ще можна вирішити, але цю — неможливо.

— Але вона змогла задовольнити соціальні потреби, — мовив директор.

— Так, але… — Лінь Сюнь подивився прямо в очі Дун Цзюню і серйозно сказав. — Але я можу зробити краще.

Виходячи з минулого досвіду, після цих слів люди мовчки хитали головами, вважаючи, що він блефує. Зрештою, в цю епоху віра у всемогутню нейронну мережу була практично непохитною.

Але несподівано його співрозмовник цього не зробив:

— Скажи, що ти думаєш.

— Дякую.

Молодий програміст злегка опустив вії, написавши на білому папері низку слів:

— Спочатку припустимо, що людина шукає переваги і уникає шкоди, і тоді вона може побудувати модель.

Його алгоритм важко було пояснити та сприйняти на слух. Він мало чим відрізнявся від функцій нейронних мереж. Реальний світ нелінійний. Нечітка математика могла бути використана для оцінки нерегулярної інформації в реальному світі. Фрактал і хаос могли б надалі вирішувати більш складні проблеми.

Принаймні він вважав, що до певної міри «Ло Шень» був зрозумілий, незалежний і вільний.

Лінь Сюнь не міг сказати, скільки часу минуло. Він нарешті пояснив основний алгоритм, і перед ним сиділа людина, яка виглядала дещо розгубленою.

Здавалося, якраз вчасно, його кумир поставив перед ним склянку з крижаною водою.

«Коли саме бог налив воду? Тут була асистентка Жуань?»

Лінь Сюнь виявив, що, можливо, занадто багато говорив, сконцентрувавшись на своїх роздумах, тому нічого не помітив. Він зробив ковток води зі склянки, і холодна свіжість нагадала йому подих Дун Цзюня.

Водночас директор переглядав сім чернеток, повних формул.

— Вибачте, написано трохи неохайно, — перепросив юний програміст.

Використовуючи багато передової математики, Ван Цзінжень і Чжао Цзяньцзі зупинилися на цьому.

— Все гаразд, — Дун Цзюнь перегорнув наступну сторінку і тихо промовив. — Я все розумію.

Післяобіднє сонце не сліпило і м'яко падало в кімнату, тому вії Дун Цзюня були просякнуті золотистим мерехтінням. Його погляд впав на папір, і процес зосередженого читання був очевидним.

За останні три роки Лінь Сюнь вперше відчув, що у «Ло Шень» з'явилася надія. Принаймні хтось, хто міг його зрозуміти, ставився до нього серйозно.

«І ця людина — бог всіх програмістів».

Дивлячись, як Дун Цзюнь перегортав чергову сторінку, його серце забилося швидше, наче поступовий лютий барабанний дріб.

Щоб заспокоїтися, він відвів погляд убік. Відразу, його увагу привернув один об'єкт.

На стіні навпроти вікна висіла прозора шафа, що сягала від підлоги до стелі. В одній з тамтешніх решіток стояла срібляста клавіатура. Її форма, безсумнівно, була надзвичайно проста й елегантна, та ще більш значущим був зміст, який за нею стояв.

«Це легендарна клавіатура. Я не очікував, що сьогодні побачу її на власні очі».

Вона називалась Apollo і мала таку ж назву, як і бог сонця в давньогрецькій міфології — єдина у світі, від осі до клавіш, виготовлена спеціально для Дун Цзюня престижним німецьким виробником клавіатур. Вона була подарунком на його 26-й день народження.

Однак на другий рік після того, як чоловік отримав цю клавіатуру…

Лінь Сюнь замислився, і раптом почув:

— Подобається?

Дія була надто прямолінійною, і її відразу викрили.

— Ні.

Хлопець замислився над формулюванням:

— Чи можу я взяти на себе сміливість запитати... Чому ви більше не пишете програми?

У серпні другого року, коли Дун Цзюнь отримав клавіатуру, одного дня він перестав писати програми. GitHub більше не оновлювався, він не брав участі в жодних дослідженнях і розробках, і, звісно, не з'являлось ніякого нового коду.

Письменник більше не писав. В даному випадку, ручкою Дун Цзюня була клавіатура.

В інтернеті блукало багато думок: чимало людей висловили свій жаль, а дехто вважав, що він повністю перетворився на бізнесмена, який шукав лише прибутку.

Дун Цзюнь відповів йому тихим голосом.. Через те, що він знаходився близько, здавалося, що кожне слово дзвеніло прямо у вусі Лінь Сюня:

— З деяких особистих причин. Можливо, одного дня я знову почну писати.

— Це добре… — полегшено зітхнув юнак.

«Бог більше не пише коду, але це не є сильним ударом для мене. Якщо він почне писати знову в майбутньому — це буде чудово».

Тон Дун Цзюня був приглушений, наче він розмовляв сам з собою:

— Алгоритм, який мені подобається, не з'явився за останні два роки.

— Нашій команді бракує програмістів, — раптом випалив Лінь Сюнь, не подумавши.

Слова, які він щойно вимовив, виглядали так, наче він збожеволів. «Ло Шень» справді не вистачало програмістів. Код створювали лише вони втрьох. Хлопці багато працювали разом, та алгоритми були зовсім не красиві.

Він швидко замовк, щоб приховати своє збентеження. Дун Цзюнь м'яко посміхнувся.

«Раніше він був незворушним, ніби перебував за тисячі кілометрів від мене, а тут засміявся, наче снігові гори розтанули. Він такий прекрасний».

— Можна розглянути, — сказав чоловік.

Лін Сюнь засміявся:

— Ми боїмося, що не зможемо дозволити собі вашу зарплату.

— Ваш код дійсно нелегко писати.

Дун Цзюнь, здається, про щось задумався.

Лінь Сюнь подумав, що директор схвалив його алгоритм і тепер хотів підвищити ціну. Можливо, він змінить 200 тисяч на 30 мільйонів.

— Згідно з вашим алгоритмом, я хочу купити правильно. Але це все ще 200 000. Ти, здається, трохи розгубився.

— Ні, ви вирішили нашу нагальну потребу, — заперечив Лінь Сюнь.

Дун Цзюнь посміхнувся:

— Якщо ти підтвердиш, що хочеш погодитися, то можеш зв'язатися зі мною в будь-який час.

— Я хочу обговорити це зі своїми товаришами.

— Добре, — відповів Дун Цзюнь.

Далі їхня розмова була ввічливою, і вони туманно говорили про кілька популярних технік. Коли зустріч добігала кінця, Дун Цзюнь промовив кілька слів:

— Вчора я купив команду «Левів» за 30 мільйонів.

Лінь Сюнь подивився на свого співрозмовника, як на лимон.

— Тому що вона коштує лише 30 мільйонів, — сказав бог, подивившись йому прямо в очі. — Я намагаюсь купити акціонерний капітал «Ло Шень», тому що вірю, що зможу отримати непередбачувані вигоди.

Його тон був таким же спокійним і незворушним, як і вираз обличчя, тому він здавався безсумнівним і гідним довіри.

Після того, як Лінь Сюнь усвідомив значення цих слів, його серце на мить зупинилося, і він відчув екстаз. Що може бути більш радісним, ніж отримати підтвердження від бога всіх програмістів?

У цю мить, навіть сота частина від тридцяти мільйонів стала привабливою і блискучою.

Хоча він підсвідомо відчував, що бог вмовляє його.

Виходячи з офісу, Дун Цзюнь провів його і відчинив двері.

— Приємно було поспілкуватися з вами, пане Лінь.

— Мені теж.

Вийшовши за двері, він побачив Жуань Чжи, що стояла за ними. Над нею був дивний, нереальний синій квадрат.

Лінь Сюнь: «!»

Дун Цзюнь весь час був нормальним, і над його головою не було ніякої синьої штуки. Лінь Сюнь подумав, що це лише його ілюзії, і озирнувся на директора.

У того нічого не було на голові, і він навіть злегка посміхнувся, побачивши, що хлопець затримав на ньому погляд.

Дун Цзюнь був справжнім красунчиком — холодний, але з посмішкою в очах, вся його постать ставала ще прекраснішою.

Лінь Сюнь виглядав здивовано. Він знову озирнувся на голову Жуань Чжи, а потім попрощався з Дун Цзюнем.

Його завели в ліфт і юнак спустився вниз. Коли двері ліфта відчинились, його очі шоковано розплющились.

Люди, що входили та виходили з холу на першому поверсі, мали над собою напівпрозорі сині квадрати. Лінь Сюню здалося, що він потрапив в інший вимір. Жуань Чжи з кубом-привидом провела його за межі будівлі «Галактики».

Район процвітав, на дорозі нескінченно багато пішоходів, і над головою кожного дивним чином плавали блакитні фігури, які майже зливались в єдину річку.

З боку під'їхав автомобіль — єдине основне майно «Ло Шень» — вживана Джетта.

Коли Лінь Сюнь сів у машину, блакитний квадрат пролетів над головою Ван Цзінженя. Той обережно потиснув йому плече:

— Брате? Як ти?

— Я бачив Дун Цзюня.

— Ага! — зрадів другий пасажир, Чжао Цзяньцзі. — Тридцять мільйонів! Ходімо додому! Нумо святкувати!

Система автоматичного водіння увімкнулася, і вживана Jetta розвернулася і поїхала назад.

— Ні, не тридцять мільйонів, — сказав Лінь Сюнь. — Він планує використати 200 000, щоб купити наші 5% акцій.

Ван Цзінжень застиг і через деякий час сказав:

— Один, два, три, чотири, п'ять... мінус нуль?

Він люто ляснув Лінь Сюня по плечу:

— Це неправильно!

— Трохи. Я тепер заздрю «Левам», — зітхнув програміст.

— Давай уявимо, — почав Ван Цзінжень, втупившись у нього. — Ти Дун Цзюнь, бос «Галактики», багатій, входиш у трійку найвпливовіших людей галузі, маєш купу інвестицій у різних сферах. Твій час безцінний, чи не так?

— Так, безцінний, — погодився Лінь Сюнь.

— І ось ти витрачаєш свій дорогоцінний день на розмову з програмістом з невідомим ім'ям про якісь 200 000, але в підсумку навіть не укладаєш угоду до кінця, а лише просиш «розглянути» її? — Ван Цзінжень витріщився на нього. — Лише 200 000! Для Дун Цзюня це вважається грошима? Навіть якщо це тридцять мільйонів, для нього це не гроші.

— По-перше, я не програміст без імені та прізвища. Мій рівень не низький, — сухо відповів хлопець. — По-друге, ти сприймаєш Дун Цзюня виключно як бізнесмена, але насправді він не є таким. Він такий же, як і ми — також пише код і розуміється на математиці. Він просто побачив код, який його зацікавив, і захотів поговорити зі мною про алгоритм.

— Ні, він тебе зачарував, і всі твої мізки промив…

— Мовчи, — проігнорував його Лінь Сюнь.

Він схопив Ван Цзінженя за плече і зосередився на синьому квадраті, що завис у повітрі.

Спочатку він був розмитим, але поступово ставав все чіткішим. Напівпрозорий, блакитний, пальці проходили повз нього, ніби через двовимірну проєкцію. Цей інтерфейс здавався трохи знайомим.

Ні, він не весь синій. Тут був сірий рядок меню зі словами.

[File, edit...debubsp;]

Лінь Сюнь завмер.

— Що…?

Він мало не вигукнув щось нецензурне.

Бачить бог, це ж інтерфейс компілятора!

Мова С! Досі найпростіший Turbo C!

Що це за чортівня? Чому у всіх над головами висить інтерфейс для написання коду мовою С? Лінь Сюнь впав у транс.

Ван Цзінжень, не помітивши його стану, продовжував гнути своє:

— То ти маєш намір погодитися на 200 000? Всього лише двісті тисяч!

Він підхопився, бажаючи розпитати Лінь Сюня детальніше.

— Не створюй проблем, — Лінь Сюнь був у дуже поганому настрої. — Змініть маршрут.

Програма автопілота «впала» і машина повільно зупинилася.

— Куди? — запитав Ван Цзінжень.

— До найближчої лікарні.

— ...А?

Вживана Джетта поїхала в протилежному напрямку від початкового маршруту. Водночас Лінь Сюнь вигукнув ім'я своєї персональної інтелектуальної програми:

— Ло, підключись до лікарняної системи.

— Що з тобою? Погано? Серйозно? — відразу занервував Ван Цзінжень.

Лінь Сюнь міцно стиснув брови і пробурмотів під ніс:

— Мені піти в офтальмологічне відділення чи у відділення психіатрії?

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!