Розділ 4 — Нескінченний цикл (4)

Лінь Сюнь володів багатьма мовами програмування, але його вміння були не дуже високими. Коли бог програмістів розробив Glax, то вона стала його улюбленою мовою, а використання інших скоротилося до мінімуму. Але це не означало, що він нічого не знав про мову C. Навпаки, після набору великої кількості коду, незалежно від мови, це не становило для нього труднощів.

Якщо припустити, що «Hello world» досягнув етапу переробки енергії, то, очевидно, інші операції також могли просунути процес виконання місії.

Хлопець почав випробовувати прості операції.

[ Прогрес — 5% ]

Оцінка і порівняння трьох чисел.

[ Прогрес — 10% ]

Простий цикл, безперервне додавання і обчислення факторіала.

[ Прогрес —15% ]

Масив.

[ Прогрес — 20% ]

Функція.

[ Прогрес — 40% ]

Вказівник.

[ Прогрес — 60% ]

Зрештою, індикатор виконання застряг на 80% і зупинився.

«Невже мої операції більше не відповідають вимогам?»

Лінь Сюнь глибоко вдихнув і швидко склав просту гру в розмінування. Проте навіть після цього прогрес не зріс.

Тож він перестав думати про створення ігор — здається, що від переробки енергії до будівництва фундаменту потрібна базова операція.

Лінь Сюнь задумався.

Якщо він стикався з проблемою, яку не міг вирішити, то не спав, поки не виконував завдання до кінця.

Молодий програміст витягнув із закутків пам'яті основні інструкції мови С, спробував ще кілька програм, і прогрес нарешті досяг 85%. Лінь Сюнь насупився і продовжив думати.

У цей момент з усіх боків почулися механічні звуки:

[ Духовна енергія ось-ось закінчиться. Система вимикається. До побачення ]

Як тільки все потемніло, Лінь Сюнь розплющив очі та побачив, що досі лежить у ліжку. Те, що сталося, було схоже на сон.

Коли він знову заплющив очі — простору вже не було.

Сонливість охопила його, нагадуючи, що він не спав всю минулу ніч. Його свідомість була трохи затуманена.

«Це можна вважати "розумовим виснаженням"?»

Хлопець все ще напружено думав — і наступної миті провалився в сон.

О восьмій ранку пролунав будильник. Лінь Сюнь підвівся, вмився і, насамперед пішов до вітальні за книжкою. Ван Цзінжень саме грав на дивані в якусь гру і запитав:

— Що ти шукаєш?

Лінь Сюнь взяв книгу і сів навпроти нього.

— Я знайшов її.

— Господи, Сюнь, — Ван Цзінжень глянув на обкладинку. — Ти повертаєшся до основ?

Книга називалась «С Primer Plus» — класичний підручник англійською мовою, який витримав уже десяте видання.

Переглядаючи зміст, юнак раптом почув, як тягнуть валізу.

Двері протилежної кімнати відчинилися, і на порозі з'явився виснажений молодий чоловік у чорному капелюсі з низькими полями. Він вийшов і потягнув валізу до виходу.

— Я переїжджаю.

Лінь Сюнь не знав його справжнього імені, лише те, що орендодавець називав його Сяо Чень. Він був їхнім сусідом по кімнаті, і, ймовірно, родичем орендодавця.

Коли Лінь Сюнь, Ван Цзінжень і Чжао Цзяньцзі закінчили школу, вони відразу почали займатися «Ло Шень». Оскільки хлопці хотіли відкрити власні компанії, їм доводилось винаймати житло. У цьому місті було багато орендодавців, і зрештою вони оселились на третьому поверсі старого житлового будинку.

Чотири кімнати та два коридори — їхня спільна оренда. Лінь мав власну спальню, одну займав Ван , ще одну — Чжао, а в останній жив Сяо Чень.

Вони втрьох були програмістами, а Сяо Чень займався витонченим мистецтвом. Він багато розмовляв, і за півтора року спільного життя вони стали непоганими знайомими. Але тепер, коли Чень збирався поїхати, слів у них не знаходилося.

Однак мовчання робило атмосферу незручною.

На щастя, Ван Цзінжень запитав:

— Чому ти переїжджаєш?

— Хочу змінити обстановку.

Лінь Сюню здалось, що митець подивився на дошки, які стояли ліворуч у вітальні. Вони були спільною власністю трьох програмістів — використовувались для імпровізації алгоритмів і малювання блок-схем. Щодня вони заповнювались дивними формулами.

— ...До самого низу, — зауважив Лінь Сюнь.

Сяо Чень зітхнув, витягнув коробку і пішов.

Ван Цзінжень торкнувся Лінь Сюня ліктем:

— Він думає, що наша обстановка не підходить для його творчості?

— Схоже, що це вбиває його натхнення.

— Це ще добре, що він не живе з іншими письменниками. У них на дошці було б написано ще дивніше.

— Напишімо вірш «Зграя чапель летить у блакитне небо».

— Ти можеш мати трохи культури? Хоча б «Розквітає весняна квітка та сяє осінній місяць».

У цей момент Чжао Цзяньцзі вийшов з кімнати, помішуючи молоко, і подивився на них. Його блакитні очі були сповнені розгубленості:

— Чому ваш рівень китайської нижчий, ніж у мене?

Він не став чекати, поки Ван буде захищатися, і звернувся до Лінь Сюня:

— Тобі краще?

— Все добре, — Лінь звузив очі й подивився на нього у відповідь.

Після вчорашнього входу в цей дивний простір інтерфейс програми зник, і його зір повернувся до нормального стану. Однак коли він зосереджувався на людині — інтерфейс знову з'явився.

«Це і є ефект "втягнути в тіло”?»

Чжао Цзяньцзі підсів до Ван Цзінженя і штовхнув його:

— Безпека, ти знову потовстішав, і ще більше облисів?

— Я лисий?

— Ні, — після довгих розглядань все ж таки відповів Чжао Цзяньцзі.

— Нічого. Життя коротке, а я — програміст.

Коли люди збираються разом, хтось обов’язково скаже щось таке.

Ван Цзінжень і Чжао Цзяньцзі закінчили свою розмову і подивилися на Лінь Сюня:

— Отже, ти хочеш взяти у Дун Цзюня 200 000 і дати йому 5% акцій.

— Він сказав, що вірить, що ми зможемо принести непередбачувану користь. Ви повинні знати, що якщо це каже сам Дун Цзюнь…

— Моя кора головного мозку засмучена! — схопився за голову Ван Цзінжень.

Лінь Сюнь усміхнувся, а потім сказав, випрямивши руки:

— Реальність така, що нам дуже потрібні гроші. Отримавши 200 000, ми зможемо одразу ж найняти ще одного програміста, щоб той долучився до розробки коду і покращив фреймворк. Через місяць буде науково-технічна виставка. Якщо ми зробимо «Ло Шень» досконалим і добре презентуємо його на виставці, то зможемо отримати додаткове фінансування і тоді — швидко рухатимемось далі.

— Ти маєш рацію… — Ван Цзінжень виглядав дуже сумним. — Але ми наполегливо працювали протягом трьох років, а Дун Цзюнь запропонував лише 200 000? Що з тобою, ти не відчуваєш, що цього замало?

— Наша робота справді коштує набагато більше, ніж 200 000, — сказав Лінь Сюнь. — Коли ми досягнемо результатів, Дун Цзюнь побачить, яку величезну вигоду отримав, і зрозуміє, що прийняв правильне рішення.

Ван Цзінжень подивився на Чжао Цзяньцзі:

— Я не можу спілкуватися з цим хлопцем.

— Мені також подобається Дун Цзюнь, — втрутився Чжао Цзяньцзі. — Безпека, ти думаєш, що акціонери інших компаній — це якісь брудні ділки? Зараз найгучніше ім'я має «Галактика». А наш акціонер — це Дун Цзюнь. Фізична особа! Це вплине на нашу репутацію. Не кажучи вже про те, що нам дуже бракує грошей.

Ван Цзінжень підняв руку у жесті капітуляції. Меншість підкорилася більшості, і резолюція була прийнята. Лінь Сюнь взяв свій мобільний телефон. Дун Цзюнь залишив йому номер, сказавши, що він може зв'язатися з ним у будь-який час.

Тільки-но він зібрався зателефонувати, як у двері постукали. Вони втрьох здивовано подивилися один на одного. Крім господаря, до них мало хто заходив.

— Він прийшов по орендну плату! — вигукнув Ван Цзінжень.

Чжао Цзяньцзі подбав про свій одяг, підійшов до дверей, променисто посміхнувся і виразно та щиро промовив:

— Дідусю Хуо…

Голос зупинився.

Той, хто прийшов, був не їхнім орендодавцем, а чоловіком у костюмі та шкіряних туфлях з блискучими підошвами. Судячи з його охайного вбрання, здавалося, що він прийшов на зустріч високого рівня.

— Здрастуйте.

Чоловік трохи зніяковів, коли побачив вітальню, але залишився ввічливим:

— Це... компанія «Ло Шень»?

— Так, — відповів Чжао Цзяньцзі.

— Ви ...? — озвався Лінь Сюнь.

Чоловік у костюмі ввічливо посміхнувся і побризкав на себе парфумами, що виглядало недоречно в цій вітальні, повній формул і блок-схем. Він був як комівояжер, який прийшов, щоб продати товари.

— Моє прізвище Лі. Я менеджер з планування Азійсько-тихоокеанського регіону, — повідомив чоловік.

Сказавши це, він усміхнувся набагато ширше, а його очі по черзі обвели трьох людей, ніби чекаючи на їхню реакцію.

«Він, очевидно, пишається тим, що він “Орел”».

«Орел». Разом із «Галактикою» — два велетні світового ринку, непохитні й потужні. Вони контролювали найсучасніші технології та найбільші капітали. На поверхні панував мир, але насправді таємно точилась битва, і ніхто не знав, скільки раундів вже було розіграно.

Однак його привітала лише мертва тиша. Нарешті Лінь Сюнь сказав:

— Менеджере Лі, здрастуйте.

— Вибачте за поспішний візит. Я заздалегідь зателефонував за контактним номером «Ло Шень», але ніхто не відповів.

— Пробачте, схоже, що я спав в цей час, — відповів Лінь Сюнь, трохи замислившись.

— Це не має значення, — посміхнувся менеджер Лі.

Хлопець запросив його сісти. Тоді гість ввічливо представив свої наміри.

Основна ідея була простою: корпорація «Орел» хотіла купити «Ло Шень» за 10 мільйонів юанів. Розробкою займатимуться все ще вони втрьох, але всі операційні витрати, реклама, маркетинг — усе це покриватиме «Орел».

Лінь Сюнь звузив очі.

— Через місяць на Азійсько-тихоокеанській науково-технічній виставці, я чекаю вашу реєстраційну інформацію для «Ло Шень». До того часу «Орел» також зробить все можливе, щоб надати вам усю потрібну допомогу та підтримку. Що думаєте, пане Лінь?

Цим реченням менеджер Лі завершив розмову. Закінчивши, він посміхнувся і став чекати відповіді.

Лінь Сюнь і Ван Цзінжень переглянулись, і останній похитав головою. Потім хлопець глянув на Чжао Цзяньцзі. Той був незворушний.

Зрештою, юнак повернувся до менеджера Лі, прочистив горло і трохи ніяково промовив:

— Вибачте, у нас є власний напрямок розвитку і свої цілі. Ми поки що не плануємо подібних змін.

Вираз обличчя менеджера Лі на мить застиг.

— Пане Лінь?

— Все так. Вибачте мені за цю поїздку.

Підтвердивши відмову кілька разів, менеджер Лі більше не затримувався. Попрощався, хоча посмішка його була вже фальшивою — і з нею його обличчя втратило колишню привабливість.

Зачинивши двері, Лінь Сюнь подивився на двох колег на дивані.

— Чому ви не хочете погодитися?

— Я норвежець, але маю одну восьму єврейської крові, — сказав Чжао Цзяньцзі. — Насправді вони давно хотіли найняти мене, але я ніколи не піду працювати на німця.

Лінь Сюнь перевів погляд на Ван Цзінженя. Молодий гуру з безпеки пояснив коротко:

— Ви цього не знаєте, але коли я був на молодших курсах, то зламав їхню базу даних. Боюся, що вони мене впізнають.

— Зрозуміло, — кивнув Лінь Сюнь.

— А як щодо тебе? Чому ти не погоджуєшся?

— Перш за все, «Орел» і «Галактика» — запеклі суперники. Мені просто подобається Дун Цзюнь, — відповів Лінь Сюнь, відкриваючи «C Primer Plus».— По-друге, «Левів» купили за 30 мільйонів. «Ло Шень» не можна продавати всього за десять.

Ван Цзінжень знизав плечима:

— У будь-якому разі, я думаю, що «Орел» не зацікавлений у нашій технології. Вони, мабуть, дізналися новину про зустріч Дун Цзюня з нами, і прийшли викопати кадри. Витратити 10 мільйонів, щоб купити трьох програмістів «Орел», зрозуміло, що не бажає. Їм, скоріш за все, навіть не відомо, чим ми займаємося. Але якщо вони витратять ці кошти на те, щоб потурбувати Дун Цзюня, то вони будуть у виграші.

— Ти маєш рацію, — замислено погодився Лінь Сюнь, а потім продовжив. — Тоді ми домовимося з Дун Цзюнем і повністю підготуємося до попереднього відбору на науково-технічну виставку. І під час участі, ми маємо...

— Розтрощити їх! — вигукнув Чжао Цзяньцзі.

— Особливо «Левів», — додав Лінь Сюнь, клацнувши пальцями.

Ван Цзінжень відкинувся на спинку дивана, погладив свій живіт і сказав:

— От тепер ти мені подобаєшся. Я згоден. Можеш поговорити з Дун Цзюнем.

Лінь Сюнь знову потягнувся за телефоном, щоб зателефонувати директору «Галактики».

У цей час у двері знову подзвонили. Чжао Цзяньцзі натягнув на обличчя фальшиву усмішку і відчинив двері.

— Менеджере Лі, ви…

На порозі стояв не менеджер Лі. Усмішка Чжао Цзяньцзі миттєво стала щирою й улесливою:

— Дідусю Хуо, вітаю!

— Сяо Чжао, — кивнув старий домовласник, заклавши руки за спину і неспішно заходячи до вітальні. — Все на місці. Сяо Чень переїхав, тож я прийшов подивитися на стан будинку.

Старий Хуо був невисокого зросту, з посивілим волоссям і трохи зігнутою спиною. Та попри це, його постава випромінювала впевненість людини, яка володіла п’ятдесятьма квартирами. Він був схожий на лева, що патрулював свою територію, наче глава феодального роду. Його серйозні та уважні очі обіймали кімнату. Перевівши погляд на заповнені формулами дошки, він вигукнув:

— Кожного разу ці примарні символи!

Цього року старому виповнилося вісімдесят дев’ять, і він досі не міг зрозуміти, що вони втрьох роблять. Спочатку він побачив, що кожен з них мав по два ноутбуки, а потім вони встановили ще й настільний комп'ютер. Ці хлопці цілий день стукали по клавіатурі, тож чоловік подумав, що вони продають комп'ютери.

— Ви вже заплатили за оренду? — суворо поцікавився він.

— Я перекажу всі гроші сьогодні, — запевнив Лінь Сюнь.

Старий Хуо задоволено кивнув і подивився на кімнату Сяо Ченя:

— Кімната порожня… Я не буду здавати її в оренду, це клопітно. Користуйтеся нею, як складом, для своїх комп’ютерних деталей.

Отже, тепер, здається, вони продають комп'ютери.

Дивно, що старий Хуо, який завжди був доволі практичним, раптом виявив свою доброту і надав їм кімнату безкоштовно.

Лінь Сюнь навіть замислився: чи не переплутав дідусь ліки? Наступної миті в його голові раптом пролунав знайомий механічний голос:

[ Розширення Території клану завершено. Поточний рівень території: 1. Максимальний рівень: 9 ]

«Ого!» — здивувався хлопець.

Територія бойових мистецтв розширилася, коли Лао Хуо дав їм кімнату.

Кімната — «Територія клану».

Отже, бойові мистецтва — це компанія «Ло Шень»?

Що означає «Кошти клану» — це власність компанії?

Він подивився на книжку з програмування, що лежала на столі, і на деякий час поринув у роздуми.

Старий Хуо прийняв улесливу подяку від вродливого іноземця Чжао Цзяньцзі. З обличчя господаря не сходила доброзичлива усмішка, і він уже збирався зайти до колишньої кімнати Сяо Ченя.

У цей момент Лінь Сюнь різко зупинився. Дещо його насторожило.

Старому вже вісімдесят дев’ять — за його станом варто пильно стежити. Та щось було не так: дідусь Хуо завмер, глянув довкола, і в цю мить перед очима Ліня з’явився знайомий інтерфейс — функція, яку він отримав учора, нарешті активувалася.

На відміну від порожніх інтерфейсів Вана Безпеки, Чжао Архітектури та багатьох інших, цей мав щільно розміщені програми!

Юнак придивився і виявив, що це був С-повзун!

Повзун — це звичайна програма, що автоматично захоплює інформацію або дані, які потрібні програмістам на певному вебсайті або в Інтернеті загалом.

Лінь Сюнь був трохи здивований. Разом з тим очі старого Хуо зустрілися з його поглядом.

Молодий програміст побачив, як орендодавець затремтів, і зробив крок до нього, промовивши на вухо:

— Коріння чудове, а в тілі є енергія. Ти — чарівник!

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!