Розділ 7 — Повзун (1)

Його тіло змінилося, сталося щось позитивне. Все, що він зробив — це написав програму з мертвим циклом у таємничому просторі.

І ця програма, якщо використовувати для пояснення теорію безсмертного культивування старого Хуо, була початком «будівництва фундаменту».

Він щойно розпочав цей процес і вже почувався неймовірно. Тож яким стане його тіло через десять днів, коли фундамент буде зведено?

Лінь Сюнь подивився на верхівку глоду, що м'яко погойдувалася під вітром. Тоді стиснув губи і вийшов зі своєї кімнати.

Безпека та Архітектура вже закінчили ранкові справи та розпочали обідню перерву — грали в ігри.

Побачивши його, ці двоє привітались.

Лінь Сюнь сів на диван, зробив добрий ковток кока-коли та прикусив соломинку, що була у нього в роті.

— Я маю вам дещо сказати, хлопці.

Можливо, через його урочистий тон хлопці поклали телефони й підняли очі, щоб послухати його.

Тоді Лінь Сюнь розповів про все, що сталось у деталях.

Вони довго мовчали, і нарешті Ван Цзінжень сказав:

— Це не були галюцинації? Я пропоную тобі звернутися до психіатра.

— Але будь-хто, хто має хоч трохи мізків, тобі не повірить. Я викликаю 120, — промовив Чжао Цзяньцзі.

// Пр.р.: 120 — номер швидкої допомоги в Китаї.

— Я не знав, що ти ще й фантазер, — додав Ван Цзінжень.

— Гаразд, — лише зітхнув Лінь Сюнь.

Однак він не прийняв насмішок цих двох, тому додав:

— Я прогнозую, що через десять днів наша компанія отримає несподіваний дохід в 50 одиниць.

— Алгоритме, — сказав Архітектура, перезапускаючи гру. — Цей світ матеріалістичний. Пам’ятай про це.

— Твоє розумове напруження дійсно занадто велике. Нам треба якнайшвидше найняти програміста, щоб полегшити тобі роботу.

Згідно з прогресом, через десять днів, коли створення його фундаменту завершиться, система видасть винагороду: «Кошти клану: 50». І саме в цей час Лінь Сюнь збирався показово втерти носа цим двом.

Він удав, що його це більше не хвилює:

— Не будемо про це говорити.

— Краще обговорімо, якого програміста найняти, а також, скільки йому платити, — запропонував Безпека.

— Наш код важко писати.

«Ло Шень» все ще був прототипом. Двигун працював належним чином, але функціоналу, який можна було б показати користувачам, ще не було — для цього ще потрібно написати багато коду.

До цього код писали вони втрьох, і хоча кожен мав свої сильні сторони у своїх галузях, але жоден з них не був досконалим саме у програмуванні. В результаті базовий код «Ло Шень» був потворним і довгим, а Лінь Сюнь намагався розробити оптимізовані алгоритми.

Тепер обсяг програмування був настільки великий, що вони втрьох не могли з ним впоратися, і потрібна була четверта людина — висококваліфікований програміст, який володів мовами Python і BSP; це означало лише одне — йому доведеться платити високу зарплатню.

— Припустимо, ми наймемо програміста з місячною зарплатою в 10 тисяч юанів, — висунув гіпотезу Ван Цзінжень.

— І ми отримаємо програміста, який орієнтується на Baidu та програмуванні CSDN, — сказав Лінь Сюнь.

— Тоді його щомісячна зарплата зросте до 20 тисяч…

— Він буде досвідченим у програмуванні, орієнтованому на Google та Github, — додав Чжао Цзяньцзі.

— Тоді ми запропонуємо 50 тисяч.

— Це буде кваліфікований фахівець, але навіть він не зможе адаптуватися до складності програмування «Ло Шень», — зауважив головний програміст команди.

— Алгоритме, чому ти такий екстравагантний? — зітхнув Ван Цзінжень.

— Подумай про те, скільки ми самі коштуємо, Безпеко, — Чжао Цзяньцзі знизав плечима. — «Орел» запропонував нам 600-700 тисяч юанів на рік, що вже було занадто мало. А ще вони додали акції, тож ми з вами були лише трохи вражені.

— Скільки тобі запропонував «Орел»? — перепитав Ван Цзінжень.

Лінь Сюнь побачив, що вони ось-ось почнуть ще одну нескінченну суперечку про Python і Java, і поспішно додав:

— Я думаю, що варто пропонувати від 70 до 100 тисяч щомісяця. Щоправда, потім наші кошти скоротяться вдвічі, і нам додатково доведеться орендувати сервер…

— Отже, Алгоритме, ти знаєш, яка твоя місія на сьогодні? — сплеснув руками Ван Цзінжень.

— …Знаю.

Попросити грошей у Дун Цзюня. Бог свідок, Лінь Сюнь навіть не наважувався зателефонувати своєму кумиру.

Але ніч завжди наставала швидше, ніж ти очікуєш. Стоячи перед дзеркалом, він спитав:

— Хлопці, ви впевнені, що хочете, щоб я це вдягнув?

— Довірся мені, — промовив Чжао Цзяньцзі.

Лінь Сюнь оглянув себе в дзеркалі. Білий джемпер з водолазкою, не дуже офіційний піджак, бежевий тренч. Все це було в дуже світлих тонах, що надавало йому дуже…

— Такий стиль сподобався б тільки моїй сестрі.

— Правильно, — Чжао Цзяньцзі обійшов навколо нього кілька разів. — Ти зараз такий же вишуканий, як кролик, який щойно покинув гніздо.

— Твій рівень китайської знову покращився.

— Дякую за комплімент, — Чжао Цзяньцзі поправив комір і продовжив. — Колір стриманий, тому що твій власний темперамент спокійний. Отже, він життєвий, молодий, і дуже яскравий.

— Ти починаєш неправильно використовувати слова.

— Вибач. Тоді дозволь мені описати це інакше, ти зараз як молодший брат.

— …?

Ван Цзінжень розсміявся.

— Ідеальний образ для сестринської любові — це гарненький, маленький, молочний вовк. Такий, що коли жінки побачать тебе, вони з прихильністю скажуть вголос: “Братику”, — продовжив хлопець.

Лінь Сюнь більше не міг розуміти тарабарщину Архітектури. Мало того, що він став молодшим братом, так ще й перетворився на дику тварину.

І все ж, як не крути, естетичний смак Чжао Цзяньцзі був найкращим з-поміж них трьох. Крім того, він довіряв своєму гардеробу.

Його сестру звали Лінь Тін. Вона була на чотири роки старша за нього, вивчала мистецтво за кордоном і, безсумнівно, мала дуже гарний смак.

Гардероб Лінь Сюня, який Лінь Тін, за нагоди, правильно підбирала на свій смак, ніколи не підводив його.

— Коротко кажучи, — підсумував Ван Цзінжень. — Сьогодні ти повинен використати свою юну красу і світлий розум, щоб справити враження на Дун Цзюня. Нехай він зробить додаткові інвестиції в майбутньому.

— Ви мене відвезете?

— Ні. Ти подорослішав, Алгоритме, — сказав Ван Цзінжень. — Ти поїдеш на автобусі сам, а потім використаєш це, щоб викликати симпатію Дун Цзюня. Мовляв, ти геній, але тебе не цінують — от і мусиш їздити автобусом.

Лінь Сюнь більше не мав наміру звертати на нього увагу і повернувся до дверей.

Коли він виходив, то все ще чув, як Чжао Цзяньцзі балакає:

— Безпеко, подивись на Алгоритма. Сьогодні він виглядає лише на дев'ятнадцять років. Усі самки світу в ньому побачать милий об’єкт захисту.

Лінь Сюнь не стримався і розвернулася:

— Але ж я збираюся побачитися з Дун Цзюнем.

— Ти повинен вірити, що людська природа пов'язана.

Чжао Цзяньцзі був софістом.

Хлопець прибув на узгоджене місце. Це був район на периферії будівлі «Галактики» — дуже стриманий на вигляд західний ресторан. Його інтер'єр був вишукано оформлений, з дуже заспокійливою музикою, що линула в повітрі, і ароматом пелюсток троянд.

На дорозі було забагато червоних світлофорів, тому він приїхав лише на п'ять хвилин раніше домовленого часу.

Директор вже був там.

Він був одягнений у дуже просту чорну сорочку з розстебнутим ґудзиком на комірі та піднятими манжетами, що відкривали зап'ястя, без жодних прикрас, окрім срібного годинника. Оправа була темно-сірою з дзеркальним ланцюжком такого ж кольору. Його обличчя було незворушним — уся постать випромінювала серйозність, яку Лінь Сюнь не міг до кінця описати словами.

— Ви тут, — сказав Дун Цзюнь.

— Ви довго чекали? — Лінь Сюнь сів.

— Недовго, — чоловік підштовхнув до нього склянку.

На зовнішній стороні високого келиха, покритого льодом, був тонкий шар білого туману.

Лінь Сюнь згадав вчорашній день в офісі Дун Цзюня… Там він також налив собі склянку крижаної води.

Юнак подумав, що, можливо, звички бога всіх програмістів схожі на його власні, і він також не любить гарячого.

— Ваш будинок далеко звідси, пане Лінь?

— Шість кілометрів. Не дуже далеко, — Лінь Сюнь стиснув губи. — Вам не потрібно називати мене «пан Лінь», просто кличте мене на ім'я — Лінь Сюнь.

— Лінь Сюнь ... — директор повторив його ім'я і запитав. — Твої друзі так тебе називають?

— Іноді, — відповів парубок. — Зазвичай звуть просто «Алгоритм».

Здавалося, в очах Дун Цзюня з'явилася посмішка.

— Тому що один з них називається «Безпека», а інший — «Архітектура», — пояснив Лінь Сюнь.

— Тоді вашій команді все ще бракує «Коду».

— Саме так, ми його шукаємо, — додав хлопець. — Але його нелегко знайти.

— Алгоритм «Ло Шень» — це абсолютно нова структура.

— Так, є така причина, а також бюджетний фактор... Ми не наймемо найкращих програмістів з тією зарплатою, яку можемо запропонувати.

Лінь Сюнь сказав це напівжартівливим тоном. Хоча хлопець і був дещо зніяковілим перед кумиром, він не забув серйозні вказівки Ван Цзінженя.

Юнак дивився, як Дун Цзюнь робить невеликий ковток вина. Освітлення в ресторані було приглушеним, невизначеним. Келих ледь погойдувався, переливаючись блиском.

І тоді він почув, як Дун Цзюнь сказав:

— Коли ви плануєте розпочати перший раунд фінансування?

Га?

— Хіба ми не … — Лінь Сюнь подивився на нього. — В процесі нашого першого раунду фінансування?

— У вас можуть бути деякі непорозуміння, — відповів Дун Цзюнь. — Купівля акцій — це моя особиста заява.

Лінь Сюнь моргнув.

— У такому випадку, коли ми почнемо перший раунд фінансування, можливо, ви віддасте перевагу венчурним капіталістам «Галактики», а не … «Орлам» або комусь подібному.

Лінь Сюнь на мить замислився:

— Але ж тільки ви обрали нас.

— Я люблю математику.

— Отже, ви хочете сказати, що «Галактика» вкладе капітал у «Ло Шень» під час першого раунду фінансування?

— Ви досягли перших результатів, — сказав Дун Цзюнь. — Ви переконали мене з алгоритмом, тож наступний крок — переконати відділ венчурного капіталу.

Лінь Сюнь подивився в його очі і відчув, що вже після двох зустрічей той завоював його довіру.

Характер, який демонстрував директор, не був таким холодним і жорстким, як він показував перед ЗМІ, і навіть виявилось, що той був дуже балакучим.

Юнак не хотів приписувати це тактиці бізнесмена, і щиро сприймав ці стосунки як відкриті й доброзичливі. Продовжуючи розмову, він розповів про свої наступні кроки, зокрема, про ідеї, які хотів би реалізувати.

— Теоретично «Ло Шень» може виконувати всі функції поточної інтелектуальної системи. У мене поки що немає ідей щодо вдосконалення, але... Його ефективність обробки, згідно з формулою, буде набагато вищою, ніж у нейромережевого двигуна, тож я хочу почати з цього.

Нейромережа, аналізуючи величезні масиви даних, може робити майже «розумні» судження, але це також створює проблему: чим ближче вона до справжнього інтелекту, тим більше даних їй потрібно. А це — рецепт катастрофи, адже вимоги до апаратного і програмного забезпечення дуже високі, особливо зараз, коли технологія інтелектуального аналізу даних досягла вузького місця.

Виникає питання: чому судження, які 1200 грамів мозкової тканини можуть швидко приймати, і здатність до навчання, якою вона володіє, досі не можуть бути відтворені на машині з надзвичайною обчислювальною потужністю та обсягом пам'яті, що набагато перевищує можливості людського мозку.

Але «Ло Шень» міг би скоротити цю прірву. Це означало захопливу перспективу — можливо, одного дня вона буде реалізована.

Лінь Сюнь завжди чітко усвідомлював, над чим працював протягом останніх трьох років. Тому, хоча Ван Цзінжень кілька разів пропонував «розлучитися», він ніколи не вагався.

— У вас є дані, щоб підтвердити це? — запитав Дун Цзюнь.

— Ще ні. Ми плануємо орендувати сервери завтра і почати вимірювання.

Дун Цзюнь м'яко постукав кінчиками пальців по столу:

— У серверній кімнаті штаб-квартири «Галактики» наразі є вільні сервери, які можуть бути відкриті для «Ло Шень». Зв'яжіться з Жуань Чжи, коли вони вам знадобляться.

— Дякую…

З урахуванням вартості оренди серверів, бюджет можна було б суттєво зекономити — тож цю зустріч із Дун Цзюнем уже варто було вважати успішною.

Наступним кроком було підтвердження контракту. Після того, як все було зроблено, Дун Цзюнь поцікавився його поточними успіхами.

Лінь Сюнь раптом згадав, що «Ло Шень» вже повернувся з повним набором результатів, а він сам — ще ні.

Перед ним був Дун Цзюнь — програміст легендарного рівня з руками, благословенними самим Аполлоном! І так сталося, що саме зараз хлопець застряг через плутанину у коді!

Тож він почав просити поради.

Сьогодні він прийшов підготовленим — приніс ручку та папір. І припинив ставити питання, тільки коли офіціант почав подавати їжу, все ще не наважуючись відкласти записник убік.

Раптом Дун Цзюнь сказав щось несподіване:

— Я замовив лише десерт.

Лінь Сюнь знітився, не відповівши. Проте тоді побачив невиразну посмішку в очах директора:

— Але твій сьогоднішній образ змушує мене думати, що я повинен замовити більше.

«…»

Юнак згадав всю ту нісенітницю, яку сказав Архітектура, коли той йшов — щось на кшталт: «Ти схожий на кроленя, яке щойно вилізло з гнізда».

О ні, маленький кролик. Він вдав, що нічого не чув і не пам'ятав.

— Як ви збираєтеся повертатися? — запитав Дун Цзюнь після вечері.

— Автобусом.

— Підвезти вас?

З цими словами Лінь Сюнь сів у чорний «Бентлі» бога, забравши з собою єдине питання, яке він не до кінця зрозумів, тож продовжив питати поради в дорозі.

Щойно він пристебнув ремінь безпеки, то подумав: «Архітектура — покидьок, але Безпека — справжній геній».

=============

// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті . Смакуйте улюблені веб-новели рідною мовою!