Розділ 1723 — Знищення демонічного дерева

Усі Крилаті Звірі, включно з наймогутнішими хижаками з Ярусу Попелястого Вітру, були зайняті підготовкою до церемонії. Це означало, що пернаті, які гніздилися на Велетенському Пурпуровому Дереві, теж покинули свої домівки, щоб приєднатися до цього повітряного марафону. Така нагода неймовірно полегшувала Мо Фаню та його команді завдання — знищити демонічне дерево!

— Вдамо, ніби ми просто ліземо по Велетенському Пурпуровому Дереву. Цей демон — хитрий мисливець. Він не стане марнувати час і розкривати своє маскування заради однієї-двох дрібних жертв, — скомандував Мо Фань.

Він почав підніматися стовбуром Велетенського Пурпурового Дерева. Раптом Чжао Ман'янь про щось згадав і зупинив його.

— До речі, а воно тебе не впізнає? — спитав Чжао Ман'янь.

— Дідька лисого воно мене впізнає! Це всього лише чортове дерево, не думаю, що воно має здатність запам'ятовувати обличчя, — пирхнув Мо Фань.

— Е-е... мабуть, ти маєш рацію. Ми, азіати, теж думаємо, що всі африканці на одне лице, — задумливо погодився Чжао Ман'янь.

Мо Фань сміливо дерся вгору, згадуючи, що минулого разу бачив величезне дупло трохи нижче верхівки. Якби він на власні очі не бачив трансформації цього дерева, йому було б вкрай важко повірити, що це священне на вигляд Велетенське Пурпурове Дерево насправді є жахливим демонічним деревом.

Від Велетенського Пурпурового Дерева залишився лише головний стовбур. Мо Фань пам'ятав, яким величним воно височіло в долині гори Куньюй, але тепер було змушене ховатися на горі Байба серед інших лісових велетнів. Напевно, воно тримало страшенну образу за те, що мусило вдавати із себе просто зелене маля серед молодих дерев.

— Старе демонічне дерево, ти ж так добре вмієш маскуватися? Останнім часом ти, певно, напилося чимало свіжої крові й нажерлося свіжого м'яса, але настав твій кінець! — Мо Фань глянув угору й помітив, що він уже зовсім близько до дупла.

Зараз воно було закрите і виглядало як звичайна тріщина в корі. Мабуть, це дупло зжерло незліченну кількість створінь, які мирно приймали місячні ванни на гілках, перетворивши їх на свої життєві соки.

Найогиднішим у Велетенському Пурпуровому Дереві було його маскування!

Воно розкривало свою справжню сутність лише в крайньому разі. Зазвичай воно грало роль священного дерева, що надає прихисток дрібним створінням, дозволяючи їм створювати навколо себе невелику екосистему.

Коли ж популяція цих істот досягала певної межі, дерево починало провокувати їх вбивати одне одного. А коли останній переможець думав, що нарешті здобув трон, Велетенське Пурпурове Дерево просто зжирало його і повільно перетравлювало. Лише тоді бідолаха розумів, що весь цей час був звичайною здобиччю.

Терпіння Велетенського Пурпурового Дерева було просто неймовірним. Воно могло витратити десять, двадцять чи навіть тридцять років, щоб повільно вибудовувати свій підступний план. Якби Янь Ши не викрила його, наступною жертвою могло б стати ціле людське місто. Зрештою, людей так легко обдурити гарною обгорткою!

На цій висоті Мо Фань уже відчував, як крізь просвіти між гілками просочується посилений Вітер Скорботи. Він усе ще бачив барвисте пір'я Крилатих Звірів, що заполонили небо. Вони поводилися напрочуд слухняно, ніби чекали на вказівки від свого божества. Можливо, їм було б навіть плювати, якби їхні гнізда розорили. Зрештою, кожен амбітний Крилатий Звір чекав на цю церемонію, щоб урвати собі кращий будиночок чи навіть цілий маєток!

— Ти впевнена, що зможеш знайти Священне Пурпурове Листя? — запитав Мо Фань в Юй Шиши, яка лізла на дерево разом із ним.

— Зможу. Як тільки ти зірвеш з нього маску і воно почне атакувати Шипами Демонічного Дерева, я зможу їх вистежити. Священне Пурпурове Листя — це джерело його енергії, — впевнено відповіла Юй Шиши.

— Чудово... — кивнув Мо Фань.

— Але ти маєш бути вкрай обережним. Навіть у своєму нинішньому стані це досі жахливий демон! — нагадала йому Юй Шиши.

Навіть такий Тотемний Звір, як Місячна Міль-Фенікс, ледь не загинув від атак цього демонічного дерева. Що вже казати про їхню групу, чия спільна сила навіть і близько не стояла з десятою частиною сили напівмагеси Забороненого Прокляття Янь Ши. Убити це демонічне дерево буде далеко не просто!

— Не хвилюйся, з нами бійці з Лютого Імперського Батальйону. Лі Десінь, може, й остогидлий покидьок, але він досі сильний маг, — запевнив Мо Фань.

— Гаразд, починай, щойно я займу позицію. Якщо мені вдасться зірвати Священне Пурпурове Листя, це неабияк ослабить демона! — сказала Юй Шиши.

Вони почекали, поки Юй Шиши вилізе вище. Мо Фань відправив Бай Хунфея з нею, щоб той її прикривав. Крилаті Звірі могли бути зайняті церемонією, але ніхто не міг гарантувати, що якась пташина не вирішить втрутитися в їхні справи. Обережність ще нікому не завадила!

— Ми на позиції! — подав сигнал Бай Хунфей.

Мо Фань запалив невелику вогняну кулю — знак для решти групи починати.

— Продовжуй своє маскування, а поки скуштуй мого Дракона Гори Лу! — Мо Фань тупнув ногою і миттєво огорнувся полум'ям Метеоритного Багреця.

Водночас Маленька Полум'яна Белль, яка до цього мирно сиділа на плечі Мо Фаня, перетворилася на Полум'яну Белль і Вселилася в нього. Полум'я Вогняного Лиха та Палаючого Заходу Сонця миттєво охопило його тіло!

— Вогняне Болото!

Кора під ногами Мо Фаня спалахнула несамовитим полум'ям, яке швидко розповзлося на сотню метрів навколо, пожираючи все листя на своєму шляху.

Проте Велетенське Пурпурове Дерево ніяк не зреагувало. Його тіло мало неймовірну стійкість до вогню. Мо Фань міг застосовувати потужну магію на його гілках, але дерево ще не було впевнене, що атака спрямована саме на нього.

Хто взагалі в здоровому глузді атакуватиме звичайне дерево? Крилаті Звірі та інші потвори зазвичай б'ються лише між собою!

Мо Фань викинув кулак у повітря, вдаючи, ніби намагається зірвати церемонію Крилатих Звірів!

— Прокидайся і сяй!

Вогняні дракони виринули з полум'я, злітаючи високо в небо і забарвлюючи все навколо в багряний колір. Крилаті Звірі, що кружляли неподалік, злякалися такої потужної магії і стрімко кинулися навсібіч!

Вогняні дракони, зіткані з Метеоритного Багреця та Палаючого Заходу Сонця, розтинали небо. З кожною секундою їхнє полум'я ставало все лютішим, а самі вони невпинно збільшувалися в розмірах!

— А тепер назад!

Щойно Велетенське Пурпурове Дерево остаточно переконалося, що Мо Фань атакує Крилатих Звірів, вогняні дракони раптово змінили траєкторію і з шаленою силою обрушилися прямо на його дупло!

Руйнівне полум'я миттєво розповзлося корою. Дерево якраз із задоволенням спостерігало за змаганням Крилатих Звірів, чекаючи на свій довгоочікуваний урожай. Воно й подумати не могло, що знайдеться якийсь маньяк, якому спаде на думку атакувати його!

Гілки Велетенського Пурпурового Дерева затремтіли. Воно могло б скористатися Шипами Демонічного Дерева, щоб створити непробивний захист, але проблема полягала в тому, що воно навіть не підозрювало, що люди прийшли саме за ним!

Зрештою, це було лише дерево, тож воно не вирізнялося високим інтелектом порівняно з більшістю істот. Точніше кажучи, у нього взагалі не було справжнього мозку. Колись воно випадково скуштувало свіжої крові демонічних потвор після масштабної битви між двома племенами, і відтоді постійно використовувало один і той самий трюк, щоб вигодовувати свою демонічну сутність!

З глухим вибухом вогняні дракони пробили хиткий захист, який демонічне дерево звело в паніці, і з усього маху врізалися в його дупло.

Велетенське Пурпурове Дерево різко задрижало, але було надто пізно. Воно не мало жодного шансу ухилитися від атаки.

Його кора була надзвичайно товстою, проте полум'я все одно обпекло її, залишивши величезну діру просто на "лобі" дерева!

Велетенське Пурпурове Дерево усвідомило, що його маскування розкрито. Воно миттєво відкинуло свій миролюбний вигляд, перетворивши гілки на смертоносну зброю, і обрушило їх на Мо Фаня!

Незважаючи на те, що в нього залишився лише один головний стовбур, Шипи Демонічного Дерева накрили величезну площу суцільною стіною. Мо Фань був певен, що підготувався, але навіть він не мав шансу втекти за допомогою Миттєвого Стрибка!

— Старий Чжао! — заволав Мо Фань.

— Обійми Священного Ведмедя! — миттєво відгукнувся Чжао Ман'янь.

Велетенський силует, підсвічений брунатним світлом, почав стрімко розростатися. До того моменту, як він досяг Мо Фаня, він уже був розміром із невелику гору. Рухи ведмедя повністю синхронізувалися з рухами Чжао Ман'яня. Він нахилився вперед і розкинув лапи, закриваючи Мо Фаня широкою спиною.

Шипи Демонічного Дерева залишили на міцній спині ведмедя незліченну кількість дрібних дірок. Кілька найтовщих гілок навіть пробили захист наскрізь і атакували Мо Фаня!

Це неабияк нажахало хлопця. Він швидко ухилився від гілок, але їхній потік не вщухав, поки не зруйнував закляття Чжао Ман'яня дощенту!

— Дідько, ця штука що, з діамантів зроблена?! — Чжао Ман'янь був ошелешений таким результатом.

Обійми Священного Ведмедя були одним із його найпотужніших захисних заклять, але Велетенське Пурпурове Дерево пробило його так легко, ніби воно було з пластиліну. За лічені секунди велетенський силует ведмедя перетворився на невпізнанні руїни!

Мо Фань перетворився на тіньового птаха і рвонув до краю скелі. Ще до того, як він встиг приземлитися, він почув крик Бай Хунфея:

— Вчителю, обережно!

Масивна гнучка гілка хлиснула по Мо Фаню, немов велетенське щупальце, безжально і жорстоко!

Каміння розлетілося на друзки, наче скло. Силует Мо Фаня розчинився в хмарі куряви, яку підняв цей удар. Наступної миті він з'явився на верхівці стародавнього дерева за триста метрів звідти.

Порівняно з Велетенським Пурпуровим Деревом, це дерево здавалося просто кволим саджанцем. Демонічне дерево легко вистежило нове місцезнаходження Мо Фаня. Насправді дистанція в триста метрів була для нього лише дрібним кроком, враховуючи його колосальні розміри, що затуляли небо!