Розділ 1739 — Так, я брешу

Мо Фань просто втратив дар мови.

— Тому навіть не сподівайся, що я зараз усе вибовкаю. Просто підготуйтеся як слід. Я сама скажу, коли настане час вирушати! — усміхнулася Цзян Шаосюй.

В очах Лінлін теж майнув хитрий блиск.

Ідея Цзян Шаосюй була геніальною. Відтепер їй не обов'язково було одразу все доповідати Мо Фаню, щойно вона щось дізнавалася. Інакше він би просто відсторонив її від справи, якби вирішив, що там надто небезпечно!

Якщо ж вона триматиме язика за зубами, у нього не залишиться іншого вибору, окрім як узяти її з собою. Тоді їй більше не доведеться гнити в тій нудній школі чи сидіти вдома!

М-м, ідеально!

Далеко не всі жінки дурні. Цзян Шаосюй виявилася напрочуд кмітливою!

Обличчя Чжао Ман'яня потемніло. У нього нарешті з'явився шанс досягти Верховного рівня, а Цзян Шаосюй відмовлялася колотися!

— Гаразд, повертаймося. Вирушимо, коли будемо готові. І вас двох теж візьмемо, — безпорадно озвався Мо Фань.

До речі, Чжао Ман'янь тягався за ним по всіх усюдах, але так і не отримав жодної вигоди. Вони домовлялися поділити здобич із гір Ціньлін порівну, але тутешній Тотемний Звір зовсім не припав до смаку Басі. Якщо він не знайде способу допомогти другу досягти Верховного рівня, той може просто розірвати з ним стосунки!

Крім того, Тотемні Звірі були так чи інакше пов'язані між собою. На думку Лінлін, розгадування Тотемних Печаток нагадувало кросворд. Щойно знайдеш достатньо слів, щоб заповнити прогалини — зможеш вгадати, ким були невідомі Тотемні Звірі!

Лінлін уже креслила у своєму сувої, намагаючись вирахувати Тотемних Звірів, які б відповідали апетитам Маленького Кулона-Вугра. Проте для цього їй бракувало підказок від інших тотемів...

— Зачекайте, — раптом промовила Апас, зупиняючи групу, яка вже збиралася спускатися з гори.

Мо Фань збентежено повернувся до Апас. Вона нічого не пояснила, а просто шмигнула у високі кущі й зникла.

— Гей, ти що робиш? Блукати тут самій надто небезпечно! — гаркнув Лі Десінь. Він миттєво підбіг до кущів, але Апас як крізь землю провалилася.

В очах Лі Десіня Апас була такою ж, як Лінлін. Цих тендітних дівчаток не вистачило б демонічній потворі навіть на один зуб!

— Біжи за нею, чого чекаєш? Тут повно Відьмацьких Яструбів! — поквапила Цзян Шаосюй, теж хвилюючись за безпеку дівчини.

— За неї? Я більше хвилююся за тих демонічних потвор, на яких вона натрапить! — відрізав Мо Фань.

З якого дива йому взагалі перейматися безпекою спадкоємиці Медузи?

Якщо відкинути її вік і розставити демонічних істот за старшинством, Апас була б пращуркою всіх цих тварюк!

Мо Фань абсолютно не переймався. Апас постійно торочила, що не вміє битися і має у своєму арсеналі лише Ментальну Магію, але невже вона серйозно думала, що він у це повірить?

Зараз вона могла здаватися безневинною і покірно тягалася за ним, мов маленька служниця, але він міг гарантувати: щоночі вона ламає голову над планом, як його вбити, не завдавши при цьому шкоди своїй шляхетній душі!

Саме тому Мо Фань навіть затаїв певну образу на свого другого Контрактного Звіра. І як так вийшло, що він зв'язався з такою неслухняною й підступною зміїною красунею? Він би з радістю проміняв її на такого старанного й покірного звіра, як Величний Нижчий Дракон Землі!

Апас пробиралася крізь густі чагарники. Дерева попереду були зрівняні із землею.

Над кущами кружляла зграя Відьмацьких Яструбів. Їхні обличчя були спотворені й огидні, наче у старих відьом. Вони мали пишні груди, але ті були вкриті мерзенним пір'ям. Нижні половини їхніх тіл нагадували яструбині.

Відьмацькі Яструби найчастіше зустрічалися в Європі, де їх називали Гарпіями. Ніхто не знав, коли саме вони перебралися сюди й осіли в горах Ціньлін. Вони були злісними та жорстокими, і просто обожнювали кружляти над вмираючою істотою. Вони видавали огидні зойки, насолоджуючись видовищем того, як їхня здобич здохне.

Смерть і так була справжньою мукою, не кажучи вже про те, що перед нею доводилося терпіти ці надокучливі крики Відьмацьких Яструбів. Вони підсовували свої потворні пики впритул до жертви, ніби намагаючись сказати: «Гей, ти вмираєш, а ми досі живі. Ти скоро здохнеш, а ми житимемо ще довго!»

Відьмацькі Яструби влаштували справжнє свято навколо тіла демонічної потвори. Вони «співали» своїми пронизливими вересками!

У ямі лежав чорний як смола Птах Полум'я. Його очі були сповнені розпачу, але цей погляд був спрямований у небо, а не на низьких Відьмацьких Яструбів, що знущалися з нього.

Почулися тихі кроки. Невдовзі перед демонічною істотою, що робила свій останній подих, з'явилося гарненьке обличчя з бездоганною шкірою.

Відьмацькі Яструби запанікували. Вони почали видавати залякливі крики, спрямовані на молоду дівчину.

Апас крижаним поглядом обвела околиці й холодно процідила Відьмацьким Яструбам:

— Ви всі здохнете, якщо за три секунди не зникнете з моїх очей!

Відьмацькі Яструби походили з Європи, а Медузи були найшляхетнішими та найхолоднокровнішими серед європейських демонічних істот. Відчувши цей колосальний тиск, Відьмацькі Яструби буквально забули, як літати. Вони незграбно поповзли геть, дико ломившись у хащі!

Апас повільно присіла. Вона поклала руку на лоб чорного Птаха Полум'я.

Її обличчя залишалося незворушним, проте в очах невпинно миготіли емоції, ніби вона сама переживала все те, через що пройшов Птах Полум'я.

Коли вона прибрала руку з голови Птаха Полум'я, з її ока скотилася сльоза й побігла по щоці. Сльоза перетворилася на камінь ще до того, як торкнулася землі.

— Ми були на Дереві Клятви. Людини, на яку ти чекаєш, там не було, — промовила Апас вмираючому Птаху Полум'я.

Птах Полум'я з останніх сил спробував подивитися на Апас.

— Хочеш почути правду? — запитала дівчина.

Очі Птаха Полум'я залишилися прикутими до неї.

Коли Мо Фань знайшов Апас, вона саме поверталася, оповита дивною, похмурою аурою.

Мо Фань побачив спалені рештки Птаха Полум'я та чорне пір'я, розкидане довкола.

— Це був той Птах Полум'я? — запитав він.

— М-м, — кивнула Апас.

— Хто був його господарем? — поцікавився Мо Фань.

— Я не знаю, — відповіла Апас.

— Ти брешеш, — озвався Мо Фань.

— Так, я брешу, — відверто визнала Апас.

Мо Фань аж ніяк не очікував такої прямолінійної відповіді.

Що ж, вона сама зізналася, що бреше. Чого ще він міг від неї вимагати?