Розділ 1766 — З'єднані печери

Вражаюче, Мо Фаню! Таке відчуття, ніби ми всі разом узяті слабші за тебе, — Лян Цзюньхен підійшов і поплескав Мо Фаня по плечу.

— Якби не мій Кам'яний Бар'єр, він би вже давно здох, — миттєво огризнувся Чжоу Дунхао, намагаючись захиститися.

— Чжоу Дунхао, чи можна бути таким безсоромним? Цікаво, хто щойно дав дьору найшвидше? Якби Мо Фань не вийшов уперед, ми б не змогли врятувати Цао Цзюань та Су Цзіньду. Ми не сліпі і не настільки тупі, щоб не бачити, скільки він для нас зробив, а в тебе ще вистачає нахабства кидати тут цинічні коментарі? — гримнув Лян Цзюньхен.

— Він має рацію, якби не Мо Фань, ми б усі опинилися в небезпеці. Брате Мо Фаню, що це було за закляття? Воно просто неймовірне! — озвався хтось із натовпу.

Усі жваво оточили Мо Фаня. Як і очікувалося від купки недосвідчених студентів, вони ще мали настрій для теревеньок у такій небезпечній ситуації.

Лінь Ціхуей узяв кількох хлопців і кинувся навздогін за Кам'яним Монстром, але невдовзі вони повернулися.

— Чому ви повернулися? Втратили слід? — запитав Мо Фань.

— Ні, Кам'яний Монстр заповз у якусь нору. Ми не наважилися переслідувати його далі, — відповів Лінь Ціхуей.

— Веди мене туди! — скомандував Мо Фань.

Мо Фань рушив за Лінь Ціхуеєм до нори, у якій зник Кам'яний Монстр. Вона виявилася надзвичайно глибокою, з нерівними краями. Дна не було видно взагалі.

Лінь Ціхуей та його люди боялися спускатися, бо там панувала суцільна темрява, а глибина залишалася невідомою. Хтозна, на яких іще демонічних потвор вони могли там натрапити.

— Уже сутеніє. Чому б нам спочатку не повернутися? Прийдемо знову з рятувальним загоном. Ми теж можемо наразитися на небезпеку, якщо спробуємо зробити все самі, — стурбовано промовив хтось із групи.

Зрештою, Кам'яні Монстри були істотами рівня Воїна, здатними загрожувати їхнім життям. На просторій горі вони ще мали місце для втечі, але спуск у нору нагадував добровільний похід ягняти в лігво тигра!

— Я спущуся й погляну. Якщо нічого не знайду, ми повернемося, — відрізав Мо Фань. Він справді хвилювався за безпеку Тао Цзін. Вона була такою юною і милою дівчиною. Він геть не хотів, щоб вона ось так просто загинула!

— Хіба це не надто небезпечно? — поцікавився Лінь Ціхуей.

— Усе гаразд. Якщо я не вийду через десять хвилин, повертайтеся в місто і пришліть сюди рятувальників, — відповів Мо Фань.

— Г-гаразд! — Лінь Ціхуей нервово ковтнув слину.

Решті групи бракувало сміливості лізти в нору слідом за Мо Фанем. Вони вирішили зачекати на поверхні. Студенти планували використати мотузку або лозу, щоб повільно спустити Мо Фаня вниз, але він просто стрибнув у темряву ще до того, як будь-хто встиг зреагувати!

Усі просто остовпіли від такого вчинку. Вони перейнялися до нього глибокою повагою. Знайти таку безстрашну людину в цьому світі — справжня рідкість!

— І чим тут вражатися? — пробурмотів Чжоу Дунхао, побачивши, як усі захоплюються Мо Фанем.

— Спробуй сам туди стрибнути, якщо вважаєш себе таким крутим! Базікати може кожен, — одразу ж осадив його Лян Цзюньхен.

Мо Фань продовжував падати в темряву. Пролетівши метрів двісті-триста, він нарешті приземлився на дно. На щастя, така висота була цілком стерпною для його фізичних показників. Тіло Верховного мага було значно міцнішим за тіло Просунутого, не кажучи вже про Елемент Демонізації Мо Фаня.

Навколо панували морок і волога. Дно печери виявилося надзвичайно просторим, а зір Мо Фаня в темряві працював досить непогано. Він зміг розгледіти загальні обриси підземелля.

Згори долинули крики агонії, а тоді щось із глухим гуркотом гепнулося об землю.

— Дідько, як боляче… моя срака! — Темний силует звівся на ноги. Очі ледь помітно виблискували в темряві.

— Чжоу Дунхао? — Мо Фань одразу впізнав голос цього ідіота.

— Це я! Думав, тільки тобі вистачить духу сюди спуститися? Вважаєш, лише ти переймаєшся за Тао Цзін? Я хвилююся за неї більше, ніж ти! — праведним тоном заявив Чжоу Дунхао.

— Ти що, абсолютно тупий? Можеш стишити голос у такому місці? Чи тобі так кортить, щоб Кам'яні Монстри розмазали тебе на криваву кашу? — люто гаркнув Мо Фань.

— Я... — Чжоу Дунхао втратив дар мови.

Мо Фань подумки вилаявся. Якого біса йому доводиться тягати за собою цей баласт? Він важко зітхнув.

«Хай йому грець, зайві робочі руки можуть стати в пригоді. Мої інші елементи зараз заблоковані. Якщо припече, цього бовдура завжди можна буде принести в жертву».

— Чому тут так просторо? — поцікавився Чжоу Дунхао.

— Ти щось бачиш? — перепитав Мо Фань.

— Звісно бачу, мій другорядний елемент — Тінь. У таких місцях мій зір навіть гостріший, ніж у демонічних потвор, — відповів Чжоу Дунхао.

— Це, певно, якась прихована каверна (ПП: порожнина всередині гори) , — пробурмотів Мо Фань.

— Серйозно? Хіба ми не на пагорбі? — вигукнув Чжоу Дунхао.

— Пагорб, на якому ми стояли, мав висоту десь двісті-триста метрів, і ми пролетіли донизу ще зо дві-три сотні метрів. Ми фактично опинилися у величезній каверні під землею. Інакше тут би не було так багато місця, — продовжив Мо Фань.

Навколо було трохи вогко, найімовірніше через нещодавні дощі. Мо Фаню вдалося розгледіти на землі свіжі сліди Кам'яного Монстра.

Мо Фань і Чжоу Дунхао рушили по слідах і вийшли до зони, всіяної незліченними сталактитами. Вони були товстенними, немов колони в палаці. Деякі ще не виросли до кінця і не з'єднувалися зі стелею, але більшість уже перетворилася на справжні стовпи, вкриті шаром флуоресцентної речовини, яка хоч трохи освітлювала непроглядну темряву печери.

— Замри! — Мо Фань різко зупинив Чжоу Дунхао, який ішов слідом.

Він щиро дивувався, як цей тип узагалі тренував свій елемент Тіні. Якого біса він так тупотів під час ходьби? Навіть рядові істоти з дещо кращим слухом могли б легко його почути, не кажучи вже про істот рівня Воїна!

— Що ти побачив? — тихо запитав Чжоу Дунхао.

— Багняні монстри! — Мо Фань вказав уперед.

— Чому мені здається, що це місце більше схоже на підземну річку? — Чжоу Дунхао висунув голову і глянув туди, куди вказував Мо Фань. Його миттєво аж пересмикнуло від жаху, коли він розгледів усе краще.

Він побачив тих самих багняних монстрів, які атакували їх нагорі. Він порівняв це з підземною річкою лише тому, що побачив, як багнюка звивається по землі. Їхня кількість була настільки колосальною, що вони утворили справжнісіньку рухливу ріку!

— Хіба вони не рухаються в напрямку міста? — прошепотів Чжоу Дунхао.

— М-м, схоже, Ядро Бар'єра і справді привабило до міста купу вкрай небезпечних тварюк, — відповів Мо Фань.

— Вони можуть накидатися на людей і перетворювати їх на тих Кам'яних Монстрів... Боже милостивий, хіба армія не збиралася зачистити печеру від демонічних потвор перед нашим виходом із міста? Якщо солдати натраплять на цих багняних монстрів...! — Чжоу Дунхао виявився не зовсім безмозклим і миттєво усвідомив усю катастрофічність ситуації.