Розділ 1778 — Різанина до світанку

Небо було тьмяним, без жодної зірки. Єдиним джерелом світла залишався місяць. Його крижане сяйво лилося на місто, окреслюючи безліч велетенських тіней, що нишпорили вулицями, трощили все на своєму шляху й видавали оглушливий рев...

Раптом із годинникової вежі вирвалося сліпуче світло, немов грандіозний стовп, що з'єднав нічне небо з містом. Воно розділилося на кілька сяючих дуг, які огорнули місто, наче небесне благословення!

Це був Бар'єр!

Саме він став тим рятівним колом, на яке людство покладалося найбільше з часів зародження ери магії. Він гарантував безпеку міст, даючи людям шанс на виживання. Завдяки йому їм більше не доводилося відчайдушно боротися з демонічними потворами за кожен клаптик землі та ресурси.

Тьмяний жовто-брунатний Бар'єр скидався на світло з раю, коли він нарешті активувався. Він міцно стояв над містом. Багняних монстрів-перевертнів та Кам'яних Монстрів, які невпинно сунули в місто, миттєво відкинуло потужною відштовхувальною силою.

Найжахливішим у демонічних потворах була їхня кількість і те, як безперебійно вони з'являлися. Маги, звісно, могли знищувати їх, але рано чи пізно їхній бойовий дух ламався перед цим нескінченним потоком.

— От якби Бар'єр звели хоча б на годину раніше. Навіть ця година скоротила б кількість цих тварюк удвічі. Усе місто просто кишить Кам'яними Монстрами. Наші солдати можуть поповнити їхні ряди будь-якої миті. Скільки нам ще доведеться битися, щоб перебити їх усіх? — скрушно зітхнув один із капітанів.

Командири та старійшини Магічної Асоціації зібралися на годинниковій вежі. Вони стали свідками народження священного світла Бар'єра та відчули його міць, але різниця в чисельності між ними та Кам'яними Монстрами була просто катастрофічною!

Бар'єр справді міг стримати нових демонічних потвор, але магам усе ще належало вичистити місто від тих, хто вже встиг прорватися. Проблема полягала саме в тому, що від самого початку передбачав Мо Фань. Пожежа вже перекинулася на мури. Гасити її було надто пізно!

— Я не дозволю цим огидним тварюкам господарювати тут. Усі Маги Брунатної Землі, за мною! Знищимо цих потвор і повернемо мир у наше місто! — загорлав Лу Бінь.

Середній рівень Магів Брунатної Землі відповідав Просунутому. Після активації Бар'єра Печатка на інших стихіях також зникла. Тепер, коли ці маги повернули собі енергію інших двох елементів, хіба могли вони так просто здатися?

Лу Бінь очолив Магів Брунатної Землі. Вони зістрибнули з годинникової вежі, щоб атакувати Гранітних Звірів, що оточили будівлю. Наразі найбільшою загрозою для міста були Кам'яні Генерали та Гранітні Звірі. Вони могли з легкістю розчавити цілий загін магів самотужки, завдаючи нищівного удару по моральному духу захисників.

Лу Бінь мусив знищити цих потвор, щоб підняти бойовий дух своїх людей. Він мав стати прикладом і переконати всіх битися з Кам'яними Монстрами до останньої краплі крові. Це був єдиний спосіб врятувати місто!

— Всі як один!

— Всі як один!

Маги Брунатної Землі взяли на себе роль авангарду, адже вони були найповажнішими магами в місті.

— Саме так, ми будемо діяти як один. Ми протрималися так довго. Може, це й буде довга ніч, але світанок уже не за горами. Об'єднавши зусилля, ми неодмінно подолаємо цю кризу. Уся країна пишатиметься такими воїнами, як ми! — проголосила головнокомандувачка Сє Цінхуа.

Сє Цінхуа оточували близько десятка генералів та капітанів. Вони з рішучими вигуками повели своїх людей у контрнаступ.

Оборонна стадія битви завершилася. Настав час знищити багняних монстрів-перевертнів та Кам'яних Монстрів у місті, повернути йому мир і перетворити на справжню Елементальну Столицю. Інакше воно стане містом потвор, а надії та зусилля незліченної кількості людей будуть марними.

Першу половину ночі вони протистояли вторгненню темряви. Тепер, у другій половині, настав час виборювати світанок!

Враховуючи обставини, Мо Фань більше не брався судити, чи правильне рішення прийняло командування. Їхня рішучість по-справжньому його зворушила. Ситуація в Стародавній Столиці була в сотню разів гіршою, коли Темна Безодня вже підступала до внутрішнього міста, але саме завдяки незламній рішучості люди тоді змогли вибороти світанок.

Місто ще не втратило надію. Поки хоч хтось продовжував боротися, вони ще не програли битву за створення Елементальної Столиці!

— Страх перед велетенськими Чорно-срібними Кам'яними Демонами може легко зламати їхній дух. Я допоможу їм протриматися трохи довше. Будемо сподіватися на диво. Ходімо, почнемо з того Чорно-срібного Кам'яного Демона, що щойно еволюціонував! — сказав Мо Фань Вень Ся.

— Зачекай, якщо ти справді збираєшся це зробити, я візьму своїх людей з нами! Усі вони Просунуті маги, — озвалася Вень Ся.

— Без питань, кілька зайвих наживок нам точно не завадять і зекономлять час, — погодився Мо Фань.

— Вони теж будуть битися! — обурилася Вень Ся.

Вень Ся мала власний загін. Решта армії підпорядковувалася наказам Сє Цінхуа.

Її загін складався з п'ятьох бійців, які вже досягли піку Просунутого рівня. Щойно вони рушили за Вень Ся розгромленою вулицею, заступник лейтенанта Хоу одразу ж запитав: — Капітане, ми якийсь спецзагін, якому доручили місію зі знищення Чорно-срібних Кам'яних Демонів? Це особистий наказ головнокомандувачки?

— Скоріше загін самогубців, — буркнув віце-капітан Цзінь.

— Ну то й що, що самогубці? Якщо ми досягнемо успіху, місто золотими літерами впише наші імена у свою історію. Мені вже остогидло няньчитися з шахтарями й відганяти всяку дрібну демонічну шушеру щодня. Нарешті в мене з'явився шанс зробити щось по-справжньому грандіозне, ХА-ХА-ХА...

Четверо з п'яти бійців були чоловіками з грубими рисами обличчя. Виділялася лише одна тиха Бойова Магеса. Вона була мініатюрною, худорлявою і мала цілком звичайне обличчя. Якби на ній не було військової шинелі, важко було б навіть уявити, що вона лейтенант. Здавалося, вона мала найвище звання серед підлеглих Вень Ся.

— Це моє особисте рішення. Ми вшістьох забезпечуватимемо йому повну підтримку, щоб убити Чорно-срібних Кам'яних Демонів! — Вень Ся вказала на Мо Фаня, який ішов попереду.

— Що? Ми будемо на підхваті в цього шмаркача?

— Пані, якби ви цього не сказали, я б вирішив, що це якийсь розвідник, з тих, що першими дають дьору, щойно запахне смаженим! — розреготався заступник лейтенанта Хоу.

Решту це теж потішило. Хлопець явно був студентом, який приїхав у місто на практику. Для них він був лише баластом. З якого дива вони мають його підтримувати? Невже вони й справді дозволять такому кволому студентові вийти проти жорстоких Чорно-срібних Кам'яних Демонів?