Розділ 1779 — Лише Вогняний Кулак

— Доповідаю: кілька Гранітних Звірів перекрили шлях попереду! Вони тримаються впритул до Чорно-срібного Кам'яного Демона. Ми зможемо атакувати його, лише коли розберемося з ними, — доповів віце-капітан Цзінь.

Вень Ся перевела погляд на Мо Фаня, а той поцікавився: — Скільки часу знадобиться тобі й твоїм людям, щоб із ними впоратися?

— Щонайбільше десять хвилин! — упевнено заявила Вень Ся, не маючи жодних сумнівів у своєму загоні.

— Гаразд. Ви атакуєте Гранітних Звірів, щоб відволікти Чорно-срібного Кам'яного Демона, а я тим часом проберуся йому за спину й завдам нищівного удару. Цей Чорно-срібний Кам'яний Демон найслабший з усіх, тож не варто марнувати на нього надто багато часу, — озвався Мо Фань.

Найогиднішою рисою цих монстрів була їхня здатність поглинати людей. Якщо їх не знищувати швидше, ніж вони вбирають у себе нові жертви, місто приречене. Отже, їм доведеться значно прискоритися. Вони не могли дозволити цим тварюкам безперешкодно еволюціонувати, висмоктуючи магів!

— Домовилися. Ми вдаримо в лоб рівно через десять хвилин. Зроби так, щоб йому було добіса боляче, — кивнула Вень Ся.

Вень Ся ще не бачила справжньої міці Мо Фаня в дії, але досі відчувала, як мороз іде по шкірі від згадки про те, як ледь не постраждала від його магії під час накладання Печатки. Схоже, цей Мо Фань був навіть могутнішим, ніж плели чутки!

Мо Фань обрав інший маршрут і розчинився в темряві. Заступник лейтенанта Хоу зневажливо пирхнув і випалив: — Я так і знав, що він накиває п'ятами, щойно запахне смаленим. На цих молодиків узагалі не можна покладатися.

— Ми від самого початку на нього не розраховували. Уперед, годі марнувати час, — відрізала Вень Ся.

Мо Фань спустився сходами й перетнув вулицю на нижньому рівні, прокладаючи собі шлях у тил Чорно-срібного Кам'яного Демона.

Він саме пробирався заваленою уламками вулицею, намагаючись оминути Кам'яних Генералів та Гранітних Звірів, коли раптом чийсь силует виринув із темряви й миттєво затягнув його в провулок.

— Мо Фаню, нарешті я тебе знайшов! Тобі вдалося врятувати Тао Цзін? Як там інші? — Лінь Ціхуей нервував настільки, що його слова зливалися в незв'язний потік.

— Старшокурснику... Старшокурснику Лінь? — Мо Фаню знадобилася мить, аби впізнати його обличчя.

— Тс-с-с! — Лінь Ціхуей миттєво приклав палець до губ, благаючи стишити голос. Він насторожено озирнувся і прошепотів: — Я... я дивом утік від Гранітного Звіра. Тільки не підстав мене зараз!

— О, а де решта? — поцікавився Мо Фань.

Лінь Ціхуей стисло переказав, що сталося з групою після повернення в місто. Спочатку вони навіть намагалися допомогти, знищивши одного чи двох Кам'яних Монстрів, але чисельність тварюк зростала просто катастрофічними темпами. Студентам не залишилося нічого іншого, окрім як ховатися й тікати, рятуючи власні життя.

Проте Лінь Ціхуей і гадки не мав, що Гранітні Звірі здатні вловлювати найменші вібрації землі, що дозволяло їм легко вистежувати магів по їхніх схованках.

— Ти хочеш сказати, що Гранітні Звірі можуть визначати, де ховаються маги, просто відчуваючи вібрації ґрунту? — здивувався Мо Фань.

— Ага, це просто жахливо! Ці тварюки значно смертоносніші, ніж ми гадали. Мені пощастило прослизнути в підземний перехід, інакше я б уже теж став їхнім кормом. А інші... Який же я боягуз, я просто кинув їх напризволяще і втік сам! — Лінь Ціхуей дав волю емоціям, і по його щоках покотилися сльози.

— Старшокурснику, не картай себе так сильно. Ти маєш радіти, що взагалі зміг вижити в тій безнадійній ситуації, — спробував розрадити його Мо Фань.

Якщо Гранітні Звірі вміли зчитувати рухи по землі, то Чорно-срібний Кам'яний Демон і поготів володів цією навичкою. Отже, його геніальний план підкрастися до демона з тилу був абсолютно провальним! На щастя, він натрапив на Лінь Ціхуея. Інакше він би не лише змарнував час, а й сам підставився б під удар Чорно-срібного Кам'яного Демона.

Поки Лінь Ціхуей ридав, раптом почулися неймовірно важкі кроки. Він миттєво затулив рота руками, не наважуючись навіть дихнути, але в його очах уже застиг неприхований жах!

— Воно йде за мною, шукає рибку, що вислизнула з сітки! — прохрипів Лінь Ціхуей.

— Не панікуй, — спокійно сказав Мо Фань.

Лінь Ціхуей зібрав залишки своєї мужності й пробелькотів: — Мо Фаню, Мо Фаню, я вже зрадив інших. Тобі треба тікати, негайно, воно скоро відчує твої кроки, але я ще можу виграти для тебе трохи часу. Просто йди й допоможи мені подбати про решту групи... — Він чудово розумів, що через здібності Гранітних Звірів у нього немає жодного шансу на втечу.

Мо Фань лише поплескав Лінь Ціхуея по плечу, оцінивши цей несподіваний прояв самопожертви.

Лінь Ціхуей уже збирався знову благати Мо Фаня піти, коли на вході в провулок з'явився силует, вищий за десятиповерховий будинок. З першого погляду Лінь Ціхуей навіть не зміг охопити потвору повністю. Йому довелося високо задерти голову, щоб розгледіти її!

— П-позаду... тебе... — Лінь Ціхуей вказав на істоту тремтячим пальцем. Слова ледве злітали з його губ.

Гранітний Звір хижо вишкірився. Він відверто зневажав цих дрібних і жалюгідних людців.

Гранітний Звір просунув свою велетенську лапу в провулок. Він збирався підняти Мо Фаня та Лінь Ціхуея, наче якихось крихітних мишей...

— Позаду тебе, тікай! — нарешті загорлав Лінь Ціхуей, охоплений панікою, але його власні ноги так тремтіли, що він не міг зрушити з місця.

Мо Фань нарешті прибрав руку з плеча старшокурсника і спокійно промовив: — Знаю. Але тікати має воно.

Лапа потвори була вже за кілька дюймів від них.

Мо Фань різко розвернувся. Його права рука, яка щойно поплескувала Лінь Ціхуея, миттєво спалахнула лютим полум'ям. Щойно він викинув кулак уперед, нищівна хвиля жару пронеслася на кілька сотень метрів.

Він лише розвернувся і вдарив кулаком, але в темному провулку миттєво народився лютий вогняний дракон. Його кістки були зіткані з розпеченої лави, а зі шкіри виривалися язики полум'я. Навіть велетенський Гранітний Звір здавався крихітним на тлі цього вогняного дракона!

Руку Гранітного Звіра миттєво спопелило, а його масивне й міцне тіло просто змело на землю потужною вогняною хвилею. Кам'яна плоть швидко вкрилася глибокими тріщинами і врешті-решт розсипалася на шматки.

Лінь Ціхуей замер, наче вкопаний. Він і так перебував на межі істерики, щосекунди чекаючи атаки Гранітного Звіра, але потвора, яка лякала його до смерті, вже зникла. На її місці стояв лише його молодшокурсник, чий кулак щойно залишив на вулиці обвуглений слід у формі велетенського віяла!

Це... це ж був Гранітний Звір, у десять разів могутніший за Кам'яного Генерала!

І він... він просто здох від одного-єдиного Вогняного Кулака?