Розділ 1794 — Почесний Вартовий

Мо Фань дослухався до поради Апас і спробував наказати Кам'яним Монстрам припинити навалу та відступити до своїх печер.

Він видав кілька гучних риків, які долинули до кожного Кам'яного Монстра в місті.

Потвори завмерли, прислухаючись. Тугодумні створіння перезиралися між собою: чого ж хоче їхній король?

Апас закотила очі, почувши ці потуги. Як вона взагалі примудрилася отримати за господаря такого недолугого бовдура? Він гадки не мав, як розмовляти мовою кам'яних демонів. Просто ревів, наче мавпа. І хто б, трясця, зрозумів, що він там намагається донести?

— Краще я з ними поговорю! — обурилася Апас, яка просто фізично не могла дивитися, як Мо Фань ганьбиться, мов останній ідіот. Вона перехопила контроль над голосом Золотого Броньованого Вольфрамового Демона і віддала Кам'яним Монстрам чіткі накази.

Кам'яні Монстри нарешті збагнули волю свого короля й почали відступати з міста.

— Не забудь наказати їм виплюнути всіх поглинутих магів, а не тягти їх за собою в печери. Бо інакше доведеться відправляти когось їх витягувати! — нагадав Мо Фань.

Кам'яні Монстри покинули місто. Щойно вони дісталися мурів, їхні тіла почали стрімко деградувати.

Кількість кам'яних демонів просто вражала уяву. Вони шикувалися рядами, скидаючи свою товсту кам'яну броню та оголюючи справжню подобу.

Створіння виявилися звичайнісінькими Багняними монстрами-перевертнями. Коли Кам'яні Монстри, Кам'яні Генерали та Гранітні Звірі остаточно деградували, здавалося, ніби мури захлеснуло багняним цунамі. Селевий потік спадав, мов морський відплив, залишаючи по собі непритомних магів, що виблискували на мурах, немов розсипані мушлі.

Довгоочікуваний світанок нарешті осяяв місто. Бойові маги та решта вцілілих містян стояли непорушно. Ніхто не міг збагнути, що ж щойно відбулося.

Битва вже скінчилася?

Ось так просто взяла і скінчилася?

Вони вже готувалися до найгіршого, але все перевернулося з ніг на голову за лічені миті. Бар'єр, статус Елементальної Столиці Землі, врятовані маги... якби не суцільна руїна довкола, можна було б подумати, що нічого й не сталося.

— Усе змінилося після того, як Чорно-срібний Броньований Кам'яний Демон проковтнув Мо Фаня, — зауважив заступник командира Хоу.

— Точно, це все Мо Фань! — вигукнув Фан Ді.

— Він безперечно щось зробив. Інакше який сенс було лізти на того монстра з такими тяжкими ранами? Він, певно, навмисно дозволив Чорно-срібному Броньованому Кам'яному Демону поглинути себе. Просто неймовірно!

Вень Ся поділяла їхні думки. До неї підійшла Сє Цінхуа і промовила:

— Підійдімо ближче.

Сє Цінхуа повела групу людей до Золотого Броньованого Вольфрамового Демона. Він віддалявся від міста, але досі залишався в його центрі. Всі бачили, як його тіло стрімко деградує. Багно шматками відвалювалося на землю, перетворюючись на Багняних монстрів-перевертнів просто на ходу.

Золотий Броньований Вольфрамовий Демон остаточно розплавився, щойно дістався межі Бар'єра. Залишився лише Мо Фань, покритий попелом, який ледве тримався на ногах. Його оточували калюжі багна, що розтікалися по тріщинах і ховалися в тінях, немов паразити, які втратили носія.

— Це справді Мо Фань! — радісно вигукнула Вень Ся. Натовп миттєво кинувся до нього, не тямлячи себе від щастя.

Ще мить тому Мо Фань відчував себе всемогутнім — здавалося, він міг розколоти гору навпіл чи розділити море одним тупотом. Проте зараз він був точнісінько як ті маги, яких щойно витягли з Кам'яних Монстрів: сили повністю покинули його тіло.

Мо Фань крізь пелену бачив, як до нього підбігають люди, але свідомість стрімко згасала. Невдовзі він звалився на землю й знепритомнів.

Зрештою, контроль над таким колосальним тілом став неймовірним ментальним тягарем.

На щастя, це навантаження не йшло в жодне порівняння з тим божевіллям, що супроводжувало використання Елемента Демонізації. Кілька днів відпочинку — і він знову буде як новенький.

— Чому він досі не прокинувся? Слухай, а давай ти приймеш це від його імені? — запропонувала Вень Ся.

— Я не можу ухвалювати такі рішення. Тобі доведеться почекати, поки він очуняє, — відрізала Апас.

Поки дівчата перемовлялися, Мо Фань поступово повертався до тями.

— Про що ви тут пліткуєте? Усі кам'яні демони вже забралися геть? — Мо Фань розплющив очі. Здавалося, він був у чудовому гуморі.

— Мо Фаню, ти нарешті прокинувся! — зраділа Вень Ся.

— Я ж просто трохи подрімав. Чого ви так поводитеся, ніби я мав не прокинутися? — Мо Фань похитав головою. Відчуття було таке, ніби він переживав жорстке похмілля. Голова здавалася свинцевою і йшла обертом, але трохи свіжого повітря та ситний сніданок мали б усе виправити.

— Твоя дрімота завжди триває десять діб? Тут тебе купа людей шукала. Я всім сказала, що ти здох! — холодно пирхнула Апас.

— Десять... десять діб? — очманів Мо Фань. Йому здавалося, що він приліг усього на пів годинки. Хлопець досі пам'ятав той шалений азарт, коли знищував ворогів, захопивши тіло Золотого Броньованого Вольфрамового Демона. Як він міг проспати понад тиждень? Це ж просто божевілля!

— Справді минуло десять днів. Усі інші вже давно прийшли до тями. Ти єдиний залишався непритомним. Ми вже збиралися відправити тебе до столиці на лікування, але твоя сестра запевнила, що з тобою все буде гаразд. Вона сказала просто дати тобі поспати, — пояснила Вень Ся.

Навіть Мо Фань був спантеличений. Як час міг пролетіти так, ніби його перемотали на швидкому відтворенні? Чому він узагалі нічого не відчув?

Виявляється, не можна було безкарно захоплювати тіло істоти рівня Правителя. Якби він утнув таке ще кілька разів, міг би й справді ніколи більше не прокинутися.

— Гаразд, як скажете. Менше з тим, яка зараз ситуація? — поцікавився Мо Фань.

— Демонічні звірі відступили. Місто офіційно стало Елементальною Столицею Землі. Наразі головне завдання — відбудова. З таким Бар'єром, навіть попри близькість до бездонного провалля, місто розвиватиметься шаленими темпами.

— Хоч би як там було, ми безмежно вдячні тобі за все! Днями ми з моєю наставницею Лу Бінь обговорювали тебе. Вона навіть попросила керівництво надати тобі титул Почесного Вартового Дінчена — нашого найповажнішого гостя, — радісно повідомила Вень Ся.

— Забудьте про всі ці титули. І взагалі, не шукайте мене, якщо місту знову знадобиться допомога. Я людина зайнята, — швидко відхрестився Мо Фань.

— Я так і знала, що ти не женешся за вигодою. А я то грішним ділом подумала, що ти допомагав нам лише для того, аби скуповувати ресурси нашого міста за собівартістю, адже ти власник гори Фаньсюе, яка знаходиться зовсім поруч зі Східним Морським Полем Бітви. Схоже, Лу Бінь просто перемудрувала, — хитро протягнула Вень Ся.

— За собівартістю? — закліпав очима Мо Фань.

— Саме так! Хоча ресурси видобувають військові, ми все одно продаємо їх місту вздовж узбережжя з певною націнкою. Нам же потрібні кошти на розбудову міста й транспортування, — пояснила дівчина.

— Ну, раз ви так наполягаєте на тому, щоб зробити мене Почесним Вартовим, мені доведеться неохоче погодитися, — безсоромно зітхнув Мо Фань.

Вень Ся на мить отетеріла.

Вона ж і не наполягала. Він мав повне право відмовитися. Міг би просто сказати «ні», і вони б абсолютно нормально сприйняли його рішення!...