Розділ 1795 — Радник Дінчена

— Вень Ся, чи не могла б ти трохи детальніше розповісти про переваги титулу Почесного Вартового? — поцікавився Мо Фань.

— Здебільшого це просто почесне звання, яке визнає твій внесок у наше місто. Ми з наставником керуємо тут армією. Ми солдати, а не торговці, тому не можемо обіцяти тобі жодних вигод. Проте, якщо твоїй горі Фаньсюе знадобиться будь-яка допомога, ми зробимо все можливе, — пообіцяла Вень Ся.

— Нещодавно ми роздобули Камінь Охорони, тож плануємо звести захисну дамбу вздовж узбережжя. Зможете забезпечити нас необхідними будівельними ресурсами? — запитав Мо Фань.

— Камінь Охорони? Звідки у вас така неабияка цінність? — здивувалася Вень Ся.

Камінь Охорони був дуже схожий на Земну Серцевину. Однак Земну Серцевину зазвичай використовували для створення потужного Бар'єра навколо цілого міста, щоб не підпускати демонічних звірів. Сила Каменя Охорони була значно слабшою, та попри це його захист усе одно перевершував оборону деяких міст другого рівня.

Гора Фаньсюе була лише передмістям Фейняо, та ще й перебувала у приватній власності! Тільки подумати: приватні володіння мали захист, як у міста другого рівня! Хіба ж це не розкіш?!

— Це не проблема. Без твоєї допомоги ми б узагалі втратили Дінчен. Я навіть можу надати вам готові будівельні матеріали, а не просто руду з наших копалень! Насправді наше місто зараз у схожому становищі з твоєю горою Фаньсюе. Нам доведеться відбудовувати його майже з нуля, і минуть роки, перш ніж воно стане справжньою Елементальною Столицею. Ти ж розумієш перспективи та важливу роль таких міст. Сюди незабаром злетяться посадовці, охочі зібрати врожай там, де вони нічого не сіяли. Тому тобі варто зареєструватися як Радник Дінчена, поки місто ще не загрузло в бюрократії. Оскільки ти вже володієш власними землями, то маєш повне право обійняти цю посаду. Ставши Радником, ти отримаєш вагомий голос у питаннях розвитку та майбутнього міста, — запропонувала Вень Ся.

Мо Фань визирнув у вікно. Місто, про яке так натхненно розповідала дівчина, в його очах виглядало як суцільна купа уламків. Воно нічим не відрізнялося від гігантського сміттєзвалища. Проте Бар'єр стояв непорушно, а з огляду на невичерпні ресурси елемента землі в печерах, було важко навіть уявити, яким Дінчен стане в майбутньому. На всю країну налічувалося лише кілька Елементальних Столиць!

— Радник... Усі чомусь постійно сватають мене на цю посаду, але я не з тих, хто любить сидіти на одному місці. Ставши Радником, я муситиму відповідати за добробут міста, а я людина норовлива. Люблю зникати без попередження. Гора Фаньсюе хоч і належить мені, та я ніколи нею до пуття не керував. У мене нуль досвіду в таких справах! — почухав потилицю Мо Фань.

Стати Радником цього сміттєзвалища — те ще випробування!

— Коли новини розлетяться, Радники з усієї країни зі шкури пнутимуться, аби відхопити собі шматок нашого міста, а ти тут скаржишся на зайвий клопіт. Невже ти настільки песимістично налаштований щодо нас? Чи, можливо, після тієї слави, яку ти здобув у Стародавній Столиці, наше місто здається тобі не вартим уваги? — холодно промовила Вень Ся.

— Та ні, річ зовсім не в цьому! — похитав головою Мо Фань. До речі, Стародавня Столиця так і не виплатила йому жодних премій! Треба буде неодмінно спитати про це в президента Ханя, щойно випаде нагода...

— Тоді давай так: ти просто приймеш титул, аби всі знали, що саме ти врятував місто. Зрештою, ми не зможемо нічого пояснити іншим, якщо ти просто підеш по-англійськи. Ми зробимо тебе Почесним Радником, і ти матимеш два голоси під час ухвалення будь-яких рішень. Якщо захочеш брати участь у житті міста — зможеш розпоряджатися ними на власний розсуд. Якщо ні — ми просто вважатимемо, що ти утримався, — запропонувала Вень Ся.

— І мені більше нічого не доведеться робити? — уточнив Мо Фань.

— Більше нічого, — ствердно кивнула дівчина.

— Ніяких обов'язкових засідань чи рутинних справ? — допитувався хлопець.

— Як Почесний Радник, ти маєш повне право ігнорувати збори. Ми просто не враховуватимемо твої голоси. Що ж до обов'язків — головне, щоб ти не зганьбив репутацію міста, — підтвердила Вень Ся.

— Ось щодо останнього пункту в мене є серйозні сумніви, — раптом втрутилася Апас. На її думку, такому дебілу, як Мо Фань, було б украй важко не зганьбити організацію, до якої він належав.

— Апас, як ти можеш таке казати?! — обурено вирячився на неї Мо Фань.

Вень Ся лише тихенько хихикала, слухаючи їхню перепалку. Вони познайомилися зовсім недавно, проте вона вже встигла зрозуміти, що Мо Фань — не з тих людей, які грають за правилами.

— Гаразд, визнаю, я буваю трохи запальним. Якщо побачу, що якісь чиновники творять відверту дурню, я без вагань надеру їм сраки. Боюся, що ставши посадовцем, я зв'яжу собі руки, — зізнався Мо Фань.

— Елементальні Столиці мають незалежне управління. Вони не підпорядковуються урядам інших міст. Інакше чому, по-твоєму, їх називають Елементальними Столицями? Якщо натрапиш на когось, кого терпіти не можеш, усе дуже просто. Зрештою, ти ж Радник, — пояснила Вень Ся.

— Твоя правда. Я над цим подумаю.

— Чудово, я допоможу тобі з оформленням. Поки що бюрократія тут мінімальна, тож процедура не забере багато часу, — задоволено мовила Вень Ся.

Зважаючи на нинішній стан міста, вони могли легко призначати своїх людей на ключові вакантні посади, але в найближчому майбутньому все могло кардинально змінитися!

Вень Ся не стала чекати остаточної відповіді. Вона просто попросила Мо Фаня як слід відпочити й вийшла за двері.

У кімнаті залишилися лише Мо Фань та Апас. Дівчина з нудьгуючим виглядом спиралася на підвіконня.

— Давай сюди, — Мо Фань простягнув руку.

— Ти про що? — спантеличено закліпала Апас.

— Про кристал! — уточнив Мо Фань.

— Хіба ти не обіцяв віддати його мені? — миттєво спалахнула дівчина.

— Я не обіцяв віддати його весь. Ділимо навпіл, — відрізав Мо Фань.

— Ох ти ж безсоромний покидьок! — Апас блискавично накинулася на Мо Фаня, наче збиралася його вкусити.

Мо Фань без зусиль скрутив її кількома рухами. Він мусив визнати: як для Медузи, тіло Апас було неймовірно м'яким та гнучким. Він міг закластися, що вона з легкістю впоралася б із багатьма вельми незвичайними позами...

Мо Фань залишив Апас лише половину кристала. Здавалося, вона ставилася до нього як до найбільшої святині. Певно, ця річ могла значно збільшити її силу. Попри те, що Мо Фань був її господарем, йому й так доводилося добряче пітніти, аби тримати її в шорах. Якби вона раптом стала значно могутнішою, це обернулося б справжньою катастрофою. Вона цілком могла б зжерти його живцем, якби він хоч на мить втратив пильність.

Саме тому Мо Фань непохитно наполягав на своїй половині, хоч би як лютувала Апас!

У дівчини не було жодних шансів зупинити цього грабіжника. Їй залишалося тільки свердлити Мо Фаня вбивчим поглядом.

— Готовий посперечатися, ти нізащо не зізнаєшся, для чого він потрібен. Але нічого, я й сам розберуся. Тц-тц, яка особлива енергія. Можливо, вона якось вплине на мій Сяючий Камінь, — усміхнувся Мо Фань.

— Здохни, шматок лайна! — вилаялася Апас.