Розділ 1796 — Червоний Кардинал Асура

Священна Снігова Гора в Альпах...

Гора скидалася на безкрає снігове озеро. Крізь люту завірюху пробивалося тепле золотаве сяйво від кількох будівель, велично і впорядковано розкиданих по всій території.

Заметіль лютувала цілу ніч. Кілька слуг брели крізь глибокий сніг, тримаючи в руках старовинні ліхтарі. Вони закінчили свою щоденну роботу, прибравши зали, і тепер поспішали до своїх маленьких теплих хатин, аби розпалити печі та спокійно виспатися.

Священний Суд поринув у сон, щойно ці старі слуги вляглися в ліжка. Довкола не було жодного патруля, адже у світі знайшлося б небагато божевільних, здатних наважитися влаштувати тут халепу. Священний Суд був найвищою інстанцією, що стояла навіть над Магічними Асоціаціями П'яти Континентів!

Після того як пролунав опівнічний дзвін, почулося розмірене човгання кроків. Багато магів Священного Суду чули цей звук, але не надали йому особливого значення. Ті старі слуги постійно щось забували. Не було жодної потреби жертвувати сном через такі дрібниці.

В'язниця Священного Суду дивилася в той бік, де зазвичай сідало сонце. Саме там кроки й стихли.

Глибоко в підземеллях знаходилася камера, запечатана сімома шарами магічних формацій. Там не було електрики, горіли лише кілька олійних ламп. Тьмяне світло ледь розсіювало морок, залишаючи саму темницю оповитою темрявою.

Довгий коридор був зовсім порожнім, хіба що подекуди валялося кілька каменів.

У самому кінці коридору знаходилася та сама камера із сімома шарами магічних формацій. Її ґрати складалися з дерев'яних колод завтовшки з руку. Відстань між ними не перевищувала й семи сантиметрів, а входом слугували прості дерев'яні двері. Проте, попри всю примітивність цієї конструкції, звідси ще ніхто ніколи не тікав.

— Хто там?! — пролунав із камери молодий голос.

Цок! Цок! Цок! Пара підборів ритмічно вистукувала по підлозі. Довгим коридором до камери наближалася струнка постать.

Світло олійних ламп вихоплювало лише його силует. Молодик у камері почав відчувати тривогу. Здавалося, він упізнав того, хто наближався, але як ця особа взагалі могла опинитися тут? Він перебував у в'язниці Священного Суду — саме в тому місці, куди весь світ мріяв запроторити цього незваного гостя.

Однак ця особа прийшла сюди сама, прогулюючись так невимушено, ніби у себе вдома. Холодний Принц ледь стримався, щоб не заволати на повні груди, аби сповістити магів Священного Суду, що найстрашніший Червоний Кардинал стоїть просто на їхній території. Хутчіше, хапайте його!

— Здається, ти не надто радий мене бачити? — жінка на довгих каблуках схопила найближчий дерев'яний табурет, на якому зазвичай сиділи маги Священного Суду під час допитів. Закинувши ногу на ногу, вона розслаблено відхилилася назад.

— Сумніваюся, що ти тут заради мого порятунку. Твій підлеглий вбив мою найкоханішу жінку! — прогарчав Холодний Принц.

— Синій Кажан — один із учнів, яким я неймовірно пишаюся, — погодився Салан.

— Як тобі вдалося сюди пробратися? Це ж Священний Суд! — не витримав Холодний Принц.

У серці Холодного Принца зажевріла слабка надія. Якщо Червоний Кардинал зміг, мов привид, прослизнути до в'язниці Священного Суду, хіба це не означало, що він міг би допомогти йому втекти?!

— Покоївка, що прислуговує Герру Касасу, виявилася моєю людиною. Священний Суд зовсім випадково залишив її тут, — сповістив Салан.

— Хм, невже нема меж твоїй нахабності? — пирхнув Холодний Принц.

— Хто такий Верховний Понтифік? — запитав Салан.

— Думаєш, я тобі скажу? — хмикнув Холодний Принц.

— Натомість я витягну тебе звідси, — Салан, схоже, прийшов підготовленим.

Очі Холодного Принца зблиснули. Як він і гадав, Салан міг витягти його з цього пекла!

Холодний Принц відчував, що божеволіє від щоденних допитів магів Священного Суду, які від старості вже ледь не розгубили всі зуби. Він волів би здохнути або ж за будь-яку ціну вибратися звідси!

— Ти справді можеш мене звідси витягти? — схвильовано випалив Холодний Принц.

— Мені потрібне ім'я Верховного Понтифіка, — повторив Салан.

— Я не знаю його імені, але маю спосіб це з'ясувати. Я назву його, якщо ти допоможеш мені втекти. Салане, якщо ти справді хочеш дізнатися, ким є Верховний Понтифік, ти мусиш мене врятувати. Я єдиний, хто може допомогти тобі його знайти! — палко заговорив Холодний Принц.

Салан усміхнувся.

— Я це знаю. Інакше мене б тут не було. Почекай ще кілька днів; скоро ти знову побачиш сонячне світло.

Зберігаючи в себе таємничий кристал, Мо Фань повернувся до Університету Перлини разом з іншими студентами.

Він саме збирався піти, щоб віднести кристал Лінлін на експертизу, коли хтось почав грюкати в двері.

Мо Фань відчинив і побачив на порозі Чжао Ман'яня.

— Де тебе чорти носили?! — накинувся на нього товариш.

— Довго пояснювати. Що сталося? — незворушно озвався Мо Фань.

— Справжня халепа! Ти що, не чув про цей грандіозний інцидент?! — заволав Чжао Ман'янь.

— Ой, та я був далеко в горах. То що саме трапилося? З'явився новий Маг Забороненого Прокляття, чи якийсь із них склеїв ласти? Сподіваюся, на небесах краще, ніж у нашому світі, — Мо Фань розгублено звів брови.

— Боже, ти справді нічого не знаєш! Спіймали Червоного Кардинала, справжнісінького Червоного Кардинала! — випалив Чжао Ман'янь.

— Салана? — отетерів Мо Фань.

— Ні, не Салана. Червоного Кардинала Південної Америки! Його схопили Маги Священного Суду в Бразилії й конвоювали до Священного Суду. Мо Фаню, ти справді зробив усьому світу величезну послугу! — захоплено проторохтів Чжао Ман'янь.

— Я? А до чого тут узагалі я? Я тільки впіймав Холодного Принца. Який стосунок я маю до Червоного Кардинала в Бразилії? — спантеличено вирячився Мо Фань.

— Ти що, тупий баран? Священний Суд стільки років не міг зловити жодного Червоного Кардинала, а тут хапає ще одного майже одразу після того, як ти здав їм Холодного Принца. Вони, певно, вибили з нього якусь корисну інформацію, щоб вистежити того бразильського Кардинала. Ти міг цього не знати, але Червоний Кардинал у Бразилії — той ще маньяк. Сумнозвісний Проклятий Тропічний Ліс — це його рук справа! — заповзято пояснював Чжао Ман'янь.

— Проклятий Тропічний Ліс? Здається, ми чули щось подібне, коли були в Бразилії. Хіба це не був ліс-лабіринт? — допитувався Мо Фань.

— У яблучко! Близько тринадцяти років тому в джунглях Амазонки жило первісне плем'я під назвою Мікаели. Коли безпечна зона звузилася через вторгнення демонічних звірів, уряд попросив їх переселитися вниз за течією річки. На той час це була грандіозна міграція в Бразилії, але коли вони проходили крізь один із тропічних лісів, то потрапили просто в Прокляту Формацію. Усі до єдиного, хто брав участь у переселенні, загинули в тому лісі!

— Відтоді лихе ім'я Червоного Кардинала Асури, відповідального за ту різанину, рознеслося всією Південною Америкою. Навіть зараз замордовані духи блукають тим лісом. Вони не покинуть той ліс ще щонайменше тридцять років! — підсумував Чжао Ман'янь.