Розділ 1813 — Хизування культивацією

На південь від Магічного Міста, десь за триста кілометрів від територій Ханчжоу вздовж автомагістралі, група проїжджала повз місце під назвою Вангуй. Вони вирішили зупинитися там на ніч.

Містечко було заможним і розташовувалося на відносно великій висоті. Підняття рівня моря його зовсім не зачепило. Навпаки, це лише подарувало поселенню чудовий краєвид на морські простори.

Нова безлюдна берегова лінія пролягала в кілометрах за двадцять на схід від містечка. Місцеві жителі не надто залежали від моря, адже позаду Вангуй розкинулося прісноводне озеро, яке слугувало їхнім головним джерелом води.

— Краєвиди тут і справді мальовничі. Навіть не знав, що в цих краях є містечко. Буде досить цікаво провести тут ніч, — промовив Чжао Ман'янь.

Деякі містечка виринали вздовж траси тоді, коли цього найменше чекаєш. Можна було побачити дахи особливих кольорів і затоки з кришталево чистою водою, що слугували прихованими оазисами миру та процвітання, недосяжними для сучасних мегаполісів та індустріальних зон. Це містечко Вангуй було саме таким прикладом. Його було набагато приємніше відвідати, ніж просто промайнути повз, адже воно приємно здивувало групу своєю елегантністю та спокоєм.

На в'їзді до містечка стояв блокпост. Вони помітили кількох представників Магічної Асоціації в уніформі, які працювали разом із дорожньою поліцією.

— Перепрошую, наразі містечко Вангуй не приймає туристів. Будь ласка, рушайте далі, якщо ви не маги, — поліцейський подав групі знак продовжувати рух по трасі.

— Ми маги. У Вангуй щось трапилося? — поцікавився Мо Фань.

— Навіщо ти взагалі питаєш? Ми все одно просто проїжджаємо повз. Не можемо зупинитися на ніч — то й дідько з ним, — зітхнула Цзян Шаосюй, хитаючи головою.

— Союз Примусу проводить у містечку розслідування. Ви можете заїхати, але доведеться записати ваші дані, — пояснив представник Магічної Асоціації.

— Союз Примусу? — здивувався Мо Фань.

Якщо за розслідування взявся Союз Примусу, це точно було щось серйозне, можливо, навіть масштабна загроза.

— Час їхати, ми рушаємо. Мо Фаню, тільки не кажи, що ти знову зібрався пхати туди свого носа. Союз Примусу сам розбереться з тутешньою ситуацією! — швидко випалив Чжао Ман'янь.

— Саме так, хіба зараз є хоч одне місце, яке б не відчувало тиску від берегової лінії, що наступає вглиб материка? — підтакнула Цзян Шаосюй.

Лінлін дістала карту й мовила:

— Це містечко Вангуй розташоване досить близько до нашого пункту призначення — острова Світанку. Якщо ми не перепочинемо тут, наступним варіантом буде містечко Чанлу, а до нього ще близько сотні кілометрів.

— Аж так далеко? — зойкнула Цзян Шаосюй.

— Угу, тутешні землі зовсім безлюдні. Вангуй — єдине містечко в цьому районі, — підтвердила Лінлін.

— Тоді тут і заночуємо. Зрештою, ми маги, хіба ми боїмося якихось жалюгідних демонічних звірів? — озвався Мо Фань.

— Гаразд, залишаємося тут на ніч.

Група залишила дані й заїхала до містечка. Вони планували дочекатися тут Му Бая, який мав прибути з гори Фаньсюе, щоб приєднатися до них.

Зсередини містечко виглядало цілком звичайним. На вулицях усе ще гуляло чимало людей. Ресторани та крамниці продовжували працювати.

Правда полягала в тому, що Мо Фань був просто страшенно голодним, аби пертися ще сотню кілометрів. У такому вишуканому містечку, можливо, й бракувало якихось інших речей, але точно не місцевих делікатесів. Мо Фань цілеспрямовано відшукав затишний ресторанчик із гарним інтер'єром і замовив цілий стіл страв, аби як слід побенкетувати!

— До речі, а яке саме відділення Союзу Примусу тут заправляє? — не втримався від запитання Чжао Ман'янь.

— Судячи з їхніх значків, це Союз Примусу гори Наньсі, — відповіла Лінлін.

Лінлін чудово орієнтувалася в структурі Союзу Примусу, тож з легкістю впізнавала емблеми різних відділень.

Союзи Примусу гір Наньсі та Бейюй розташовувалися на північ і південь від Союзу Примусу Лін'їнь відповідно. Відділення Наньсі відповідало переважно за інциденти, що траплялися на південь від Ханчжоу, тоді як Бейюй опікувалося північними територіями.

— Гора Наньсі... Здається, хтось казав мені, що її призначили старійшиною Союзу Примусу гори Наньсі... — Мо Фань потер підборіддя, намагаючись пригадати, про кого йшлося.

Поки він витав у думках, знадвору почувся владний голос.

Голос належав жінці. Це був приємний тембр зрілої пані, проте звучав він зовсім не привітно.

— Заступнице голови, будь ласка, не сваріть його більше. Він же просто новачок. Очевидно, що без парочки помилок не обійдеться. Давайте просто зайдемо всередину й повечеряємо. Усі страшенно зголодніли після цілого дня роботи. Нам же треба щось з'їсти, правда? Цей ресторан досить популярний у Вангуй. Поїмо, та й заспокоїмося, — тридцятирічний чоловік намагався виступити миротворцем.

— Я вже киплю від люті! — зріла жінка роздратовано зайшла до ресторану й сіла на дерев'яний стілець. Її поза вигідно підкреслювала вигини її фігури.

Чжао Ман'янь був справжнім експертом в оцінюванні жіночої вроди. Він миттю примружився й прицмокнув губами.

— Мо Фаню, Мо Фаню, це ж справжній скарб! Навіть такій хтивій лисиці, як Цзян Шаосюй, трохи бракує шарму порівняно з нею, — тут-таки випалив Чжао Ман'янь.

— Здохнути захотів?! — Цзян Шаосюй боляче копнула Чжао Ман'яня по гомілці.

Мо Фань же не зводив очей із жінки відтоді, як вона переступила поріг ресторану.

— І чому я мушу тягатися з таким студентиком, як ти? Можеш, будь ласка, набратися досвіду деінде пару років, перш ніж лізти до Союзу Примусу гори Наньсі? Тобі варто твердо стояти на ногах, а не покладатися лише на свої зв'язки! — жінка ніяк не могла заспокоїтися.

— Заступнице Тан, хіба він не намагається покірно вчитися у вас? Він зможе рости значно швидше, якщо перейматиме ваш досвід одразу після випуску. Чи не так, Чжу Міне? — швидко озвався миротворець.

Юнак на ім'я Чжу Мін сидів збоку. Він опустив голову, ніби не наважуючись сперечатися, проте насправді його очі стріляли зовсім в інший бік. У ньому не було ані краплі щирості. Він озвався вкрай неохоче лише тоді, коли колега назвав його ім'я:

— Саме так, мені ще багато чого треба навчитися в заступниці старійшини Тан.

— Якби не твій батько, я б уже давно тебе вигнала! — холодно відрізала заступниця Тан.

Вираз очей Чжу Міна ледь помітно змінився, проте він не наважився проявити своє невдоволення надто відкрито. Зате, побачивши, як до їхнього столика підходить офіціант, він миттю зірвав злість на ньому:

— Що це за шматок лайна, а не ресторан? Ви так довго телитеся! Хіба ви не мали б спершу подати нам чай і якісь закуски?

Офіціант аж сіпнувся від несподіванки. Він вказав на стійку й огризнувся:

— Страви замовляють он там. А свій гнів можете випускати надворі!

— Що ти сказав?! — Чжу Мін рвучко підвівся і миттєво спрямував ауру на офіціанта.

Він ще міг стерпіти прочуханку від своєї заступниці, але щоб якийсь там офіціант у цьому задрипаному ресторані смів так із ним розмовляти? Він, хай там що, Просунутий маг! Та навіть мер цього містечка мусив би стелитися перед ним!

— Вирішив повимахуватися своєю культивацією переді мною? Сів, бл#ть, на місце! — голос «офіціанта» пролунав куди владніше.

На превеликий подив усіх присутніх, офіціант раптово вивільнив іще потужнішу ауру й безжально пригнітив Чжу Міна. Від його наказу юнак аж позадкував і ледве не гепнувся на підлогу!

— Мо Фаню! — радісно вигукнула зріла жінка-заступниця, нарешті пильно глянувши на «офіціанта».

— Вчителько Тан'юе, давно не бачилися. Я за вами страшенно скучив, — промовив Мо Фань, розпливаючись у невинній усмішці.