Розділ 1816 — Психічно хворий та його химерний хід думок

Острів Світанку лежав десь за п'ятдесят кілометрів від містечка Вангуй. Саме містечко розташовувалося за кілька десятків кілометрів від моря, а острів був ще далі від берега.

Хоча острів Світанку адміністративно належав до Вангуй, він був настільки віддаленим, що нічим не відрізнявся від пустельного клаптика суші. За ним уже давно ніхто не наглядав.

Покинувши чайну, Мо Фань, Лінлін, Чжао Ман'янь та Цзян Шаосюй попрямували до узбережжя. Вангуй не мало власного порту; з містечка до моря текла лише річка. Вони пішли вздовж її русла і, діставшись моря, помітили, що там немає берегової лінії — лише висока скеля.

Ця скеля слугувала природною дамбою, що стримувала морську воду. Завдяки цьому містечко Вангуй майже не постраждало від підняття рівня моря порівняно з іншими поселеннями. Морські монстри навіть не намагалися лізти сюди, адже вода просто не могла дістатися міста.

— Там якась вежа! — Лінлін вказала на скелю.

— Ходімо поглянемо, — озвався Мо Фань.

Четвірка рушила до вежі й натрапила на двох членів Союзу Примусу, які патрулювали територію. Вони курили просто під час чергування, виглядаючи напрочуд розслабленими. Патрульні поставили групі кілька запитань, перш ніж попрямувати у зворотному напрямку. Мо Фань також почув, як вони стиха проклинають когось у тій вежі.

Вони зайшли до вежі, гадаючи, що вона покинута. Проте на вході їх неабияк здивувала чистота.

Вежу збудували з каменю. Фарба на зовнішніх стінах уже давно вицвіла від тривалого впливу палючого сонця. Цей контраст впадав в око навіть уночі. Споруда явно стояла тут уже не один десяток років.

— Схоже, тут хтось живе. Он там сушиться одяг, — Чжао Ман'янь вказав на дві палиці неподалік.

— Точно живе, — погодився Мо Фань.

З темряви всередині вежі повільно вийшла висока постать.

Обличчя чоловіка поступово виринуло з мороку. Воно було пооране зморшками від життєвих негод. Темні веснянки всіяли його злегка засмаглу шкіру. Він пильно оглянув компанію непроханих гостей. Настороженість у його очах чітко свідчила, що він був не просто звичайним сторожем.

Незнайомець трохи сутулився, але все одно височів над Мо Фанем та Чжао Ман'янем більш ніж на пів голови. Це яскраво доводило, яким велетнем був цей наглядач у молодості!

— Дітлахам не варто тут гратися. Демонічні звірі можуть викрасти вас і розпороти вам черева, якщо вештатиметеся тут пізно вночі! — суворо промовив наглядач, збагнувши, що відвідувачами була купка молоді.

— Ви тутешній наглядач? — запитав Мо Фань.

— А на біса питаєш? Повертайтеся до містечка, море останнім часом неспокійне, — грубо відрізав чоловік.

Наглядач, найімовірніше, був старим солдатом. Він досі носив стару потерту військову форму.

— Ми просто хотіли розпитати вас про острів Світанку. Ви ж, певно, живете тут уже багато років. Чи не знаєте випадково, скільки приблизно Безперих Птахів розвелося на тому острові? — поцікавився Мо Фань.

— Забирайтеся геть. Тут не місце для таких допитливих, як ви, — нетерпляче пробурмотів наглядач.

— А про Тотемних Звірів щось чули? — наполягав хлопець.

Проте старий не мав жодного наміру продовжувати розмову. Він просто прогнав Мо Фаня та решту геть.

Компанія безцільно поплелася вздовж скелі, так і не дізнавшись нічого корисного. Цзян Шаосюй пригадала останнє запитання Мо Фаня і не втрималася:

— Мо Фаню, ти що, думаєш, що Тотемні Звірі ростуть на кожному кроці, мов капуста? Ти справді щойно запитав першого-ліпшого діда, чи знає він про Тотемних Звірів?

Мо Фань почухав потилицю і ніяково пояснив:

— Хіба це не класичний сюжет для всяких дорам, відеоігор чи новел, коли якийсь дивакуватий старий живе на самоті в закинутому місці? Зазвичай вони щось охороняють. Я подумав, що цей старий солдат може бути якимось вартовим, зважаючи на те, що десь тут є сліди Тотемних Звірів. От і спитав прямо.

— ... — Лінлін, Чжао Ман'янь та Цзян Шаосюй просто втратили дар мови. От уже справді — психічно хворий та його химерний хід думок...

— Краще вже нам самим усе розвідати. Немає сенсу марнувати тут час, — констатував Чжао Ман'янь.

Чжао Ман'янь прибув сюди заради Тотемних Звірів, яких він відчайдушно потребував, тому нині він, на диво, аж пашів енергією. Він розгорнув розкішні золоті крила й прикинув приблизний напрямок до острова Світанку.

— Я злітаю на розвідку. Чекайте тут на мої новини, — сказав юнак.

Двадцять кілометрів — не така вже й велика відстань для того, хто вміє літати. Чжао Ман'янь змахнув золотими крилами і злетів у небо. Інші лише ледве бачили, як він мчить над спокійним морем, аж поки його силует не розчинився вдалині.

Проводжаючи Чжао Ман'яня поглядом, Мо Фань вигукнув:

— Я вперше в житті бачу, щоб Чжао Ман'янь проявив хоч якусь ініціативу!

— Його, певно, добряче все дістало, — зауважила Лінлін.

Темне небо розсіювало лише тьмяне сріблясте світіння, що линуло від спини Чжао Ман'яня. Без місяця та зірок здавалося, ніби море й небо злилися воєдино. Розрізнити їх було просто неможливо.

Та найгіршим було не те, що небо зливалося з морем, а те, що в таких умовах вкрай важко орієнтуватися.

Місяць і хмари не підходили на роль орієнтирів, адже вони постійно рухалися. Зберігати пряму траєкторію в такому середовищі було все одно, що йти по прямій із заплющеними очима. Рано чи пізно людина обов'язково зіб'ється зі шляху.

Острів знаходився досить далеко, тим паче, що містечко Вангуй і саме по собі було віддаленим місцем на узбережжі. Острів був, по суті, відрізаний від решти світу. А через особливості тутешнього рельєфу повз нього майже ніколи не пропливали кораблі.

Чжао Ман'янь летів не надто швидко. Він рухався повільніше за гелікоптер. Його Крилатий Магічний Артефакт загалом поступався у швидкості Вітряним Крилам мага вітру, адже ті могли використовувати потоки повітря та свій контроль над стихією, щоб перевершити більшість літального спорядження.

До того ж Крилатий Магічний Артефакт споживав енергію. Якраз тієї миті, коли Чжао Ман'янь почав сумніватися, чи правильним курсом він летить, він помітив острів неправильної форми.

Діаметр острова перевищував десять кілометрів. Густа рослинність на ньому височіла ярусами. Найвища точка нагадувала материкові гори, тоді як найнижчою був порізаний скелястий пляж.

Чжао Ман'янь бачив лише один бік острова. Клаптик суші був чималим, а летів він не надто високо, тому його огляд був досить обмеженим.

На острові Світанку панувала тиша. Він більше скидався на безлюдний острів, що поріс густою зеленню, ніж на місце, яке кишить здичавілими демонічними звірами. Чжао Ман'янь безтурботно летів далі, аж раптом почувся лютий сплеск води просто під ним!