Розділ 1817 — Бумеранг на морі

— Я прийшов по птахів на острів Світанку. Якого біса цим рибам у воді від мене треба?! — вилаявся Чжао Ман'янь.

Чжао Ман'янь неабияк роздратувався, побачивши, що він сполохав рибу в акваторії острова Світанку.

Кілька синьо-бурих силуетів шугонули в небо посеред фонтанів води. Створіння стрибали прямісінько на Чжао Ман'яня, який ширяв у височині.

Створіння виявилися напрочуд прудкими. Хлопець аж ніяк не очікував, що вони здатні миттєво сягнути двохсотметрової висоти. Він не встиг ухилитися, і його ліву руку розірвали, залишивши глибоку криваву рану. Юнак одразу відчув пекучий біль!

— Виродки!

Чжао Ман'янь глянув у небо, куди полетіли синьо-бурі силуети. Він просто отетерів, побачивши, як вони пірнають назад у воду, сягнувши висоти понад триста метрів!

— Якого біса тут коїться? На цьому острові Світанку що, зенітно-ракетні комплекси стоять чи як? — приголомшено промовив Чжао Ман'янь, спостерігаючи, як ці потвори повертаються у воду.

Синьо-буре створіння було не одне. Невдовзі ще кілька злетіли в бік мага. Цього разу він устиг ухилитися. Вони так само шугонули назад у морські глибини.

Зненацька з води вирвалася ціла зграя синьо-бурих потвор, мчачи на Чжао Ман'яня, мов черга снарядів. Здавалося, ніби з-під товщі води в нього щойно випустили незліченну кількість добіса величезних бумерангів, не залишаючи юнакові жодного шляху до відступу!

— Всратися можна! — випалив Чжао Ман'янь.

Він рвучко перекинувся в повітрі й склав руки разом, викликаючи Водяні Завіси з обох боків. Потім він з'єднав їх, звівши ближче одну до одної!

Кількість цих створінь-бумерангів просто вражала уяву. Якби щось інше злетіло в небо, ці потвори з легкістю пошматували б його на купу кісток за лічені секунди. Водяні Завіси Чжао Ман'яня зазнавали колосального тиску. Бар'єри невпинно тоншали, проте атаки навіть не думали припинятися!

У цьому була своя химерна логіка, адже ці тварюки поверталися у воду після кожної спроби, наче бумеранг до рук того, хто його кинув. Через деякий час вони знову летіли в ціль. Коли кількість і синхронність цих «бумерангів» досягли певного рівня, їхні атаки стали нескінченними. За такого шквалу навіть найміцніший захист рано чи пізно не витримав би!

— Що це, в біса, за тварюки?! — вилаявся Чжао Ман'янь, чиї руки вже трохи оніміли від вібрації Водяних Завіс після кожного удару.

Юнак так і не зміг розгледіти справжню подобу цих створінь, хоча вони вже добряче над ним познущалися. Вони постійно оберталися із шаленою швидкістю, тож він навіть не міг розібрати, чи були це живі істоти, чи просто якісь гострі предмети...

Раптом на морі пролунав потужний вибух. Хвиля злетіла на понад п'ятдесят метрів заввишки, ніби щось пробило у товщі води страшенно величезну діру.

Чжао Ман'янь зиркнув униз, і його серце ледь не вистрибнуло з грудей. Крізь зграю дрібних бумерангів просто на нього мчав іще один — просто гігантський.

Здавалося, ніби він стояв під дрібним градом, підвів очі й побачив, як на нього несеться ціла гора!

БУМ!

Великий бумеранг теж обертався на надзвичайній швидкості, заважаючи Чжао Ман'яню чітко його розгледіти. Однак його новий щит складався з двох накладених одне на одне заклять світла.

Чжао Ман'янь відчув себе так, ніби по ньому щойно проїхалися гусениці велетенського танка. Колосальна сила відкинула його в повітря. У грудях запалало від пекучого болю, а внутрішні органи, здавалося, от-от розірвуться на шматки!

Отримавши травми, Чжао Ман'янь не наважився затримуватися тут ні на мить. Він миттю спрямував усю свою енергію в крила й покинув цю зону.

Він озирнувся, щоб кинути побіжний погляд, і якраз побачив, як велетенське створіння-бумеранг падає назад у воду, залишаючи по собі таку саму гігантську вирву.

Проте він усе одно не зміг розгледіти його справжню подобу. З глибоким шоком та численними ранами він попрямував назад до суші.

Коли на горизонті з'явилася земля, Чжао Ман'янь почав знижуватися. Він не зміг стабілізувати політ і важко гепнувся на землю просто перед Мо Фанем та іншими, весь вимазаний у багнюці та траві.

— Ти ж начебто летів на розвідку? Чому ти виглядаєш так, ніби щойно пережив битву не на життя, а на смерть? — Мо Фань приголомшено витріщився на жалюгідний вигляд друга.

— Звідки я, в біса, знаю?! Коли я наблизився до острова Світанку, з океану раптом повилітали тисячі якихось химерних потвор. Вони теж застали мене зненацька! — огризнувся Чжао Ман'янь.

Його рани були не надто серйозними. Вони не загрожували його життю, але хлопець був украй невдоволений таким фіналом.

А найголовніше — він так і не встиг розгледіти, що це були за тварюки, бо вони без упину оберталися!

— Лінлін, ти хоч уявляєш, що це таке? — запитав Чжао Ман'янь.

Лінлін закотила очі й відрізала:

— І хто, по-твоєму, міг би впізнати створіння за таким жалюгідним описом?

— Звучить так, ніби з островом Світанку краще не жартувати. Чжао Ман'янь он як вигріб, навіть не діставшись до нього, — пробурмотіла Цзян Шаосюй.

— Дочекаємося приїзду Му Бая завтра, а тоді вже вирішимо, як розбиратися з цими потворами, — промовив Мо Фань.

Бої у воді були найслабшою стороною Мо Фаня. Проти тих химерних створінь, які описав Чжао Ман'янь, він не мав би жодного шансу, якби не зміг дістатися суші. Адже навіть такий захисний маг, як сам Чжао Ман'янь, зазнав поранень.

Основним елементом Му Бая був лід. Елементи льоду та води досить схожі, тож, можливо, він матиме план, як упоратися з цими тварюками.

Група повернулася до містечка, щоб перепочити. Коли вони вже розходилися по своїх кімнатах, Чжао Ман'янь раптом зупинив усіх.

Мо Фань обернувся і побачив, що товариш кволо спирається на стіну. Навіть колір його шкіри трохи змінився.

— Старина Чжао? — Мо Фань швидко оглянув рану Чжао Ман'яня. Він помітив, що поріз на його руці посинів. Він не гнив, але виглядав так, ніби обморожений.

— З... здається, мене отруїли, — важко видихнув Чжао Ман'янь.

— Ці тварюки отруйні?! — вилаялася Цзян Шаосюй.

Раніше вони вже оглядали поранення Чжао Ман'яня. Жодних ознак нагноєння не було, тож вони просто обробили його звичайними ліками. На їхній подив, після зцілення рана залишила по собі обморожений слід. А Чжао Ман'янь уже важко дихав лише від звичайної ходьби!

— Це якийсь рідкісний різновид отрути. Залишається сподіватися, що йому не погіршає, — мовила Лінлін.

З рідкісними отрутами було вкрай важко мати справу, адже звичайні антидоти проти них були безсилі. Навіть досвідчений цілитель міг просто розвести руками, не знаючи, як діяти.