Розділ 1818 — Жалюгідні Карателі

Наступного ранку прибув Му Бай. Він безтурботно приїхав на швидкісному потязі. Почувши, що Чжао Ман'янь отруєний, він миттю скинув із себе втому і зосередився.

— Я якраз винайшов новий спосіб позбуватися отрути! — очі Му Бая хитро зблиснули, мов у лиса, що нарешті натрапив на здобич.

— Відчепися, навіть не думай знову пхати в моє тіло якусь химерну гидоту! — вилаявся Чжао Ман'янь, пригадавши, як Му Бай колись зрощував йому зламані кістки. Проте через отруту в організмі його голос звучав кволо.

Очі Мо Фаня розширилися від цієї перепалки.

— Я все гадав, чого ви двоє або взагалі без дівчат сидите, або міняєте їх як рукавички. Виходить, у вас уже були тісні тілесні контакти одне з одним? — пирхнув Мо Фань.

— Це шовкопряд, якого я знайшов за горою Фаньсюе. Цей вид харчується виключно отрутою. Якщо хочеш швидше одужати, просто ковтни його. Він витягне всі отруйні речовини з тіла, — серйозно пояснив Му Бай.

Це було геніальне відкриття, яке Му Бай зробив під час недавнього усамітнення. Він попросив Юй Шиши розвести кількох знайдених ним особин. Антидоти завжди були в дефіциті, а деякі види отрути змусили б пітніти навіть найдосвідченішого цілителя. Маючи при собі кілька Антидотних Шовкопрядів, він міг гарантувати власну безпеку!

Му Бай точно відкрив би крамницю, якби знайшов спосіб масового розведення цих Антидотних Шовкопрядів. Тоді б він зміг добряче підзаробити на Магічне Спорядження!

Чжао Ман'янь довго вагався. Проте, згадавши свою мету — знайти Тотемних Звірів і прорватися на Верховний рівень, — він усе ж проковтнув комаху.

Антидотний Шовкопряд подіяв безвідмовно. Чжао Ман'янь повернув собі сили, поки решта групи ще снідала. Вже за годину він почувався як новенький!

— Час вирушати! Ми прорвемося на цей острів Світанку і змусимо тих сучих синів платити кров'ю! — войовниче вигукнув Чжао Ман'янь.

— До речі, старина Чжао, ти вже сходив по-великому? — поцікавився Му Бай.

— Яке ще по-великому? — спантеличено закліпав Чжао Ман'янь.

— Тобі спершу треба позбутися шовкопряда. Чи ти хочеш, щоб він виліз тобі через горлянку після того, як проповзе всіма кишками? Мені-то загалом байдуже, — знизав плечима Му Бай.

— Трясця, пішов ти! — з відразою вилаявся Чжао Ман'янь.

Чжао Ман'янь виніс два важливі уроки зі своєї розвідки. По-перше, навколо острова Світанку ховалася просто добіса величезна кількість надзвичайно агресивних потвор. Вони атакували будь-що, що намагалося наблизитися до острова з повітря. Жодні захисні закляття не могли довго стримувати їхній натиск. По-друге, ці створіння були отруйними, а їхня отрута висмоктувала з жертви всю енергію та концентрацію. За годину-дві отруєні повністю втрачали здатність битися чи тікати. Тому їм доводилося бути вкрай обережними, щоб не отримати ран.

— Головна проблема в тому, що ми навіть не можемо дістатися острова, — констатував Мо Фань.

Бойова міць Мо Фаня стрімко падала, якщо він не відчував під ногами твердої землі. Йому потрібна була хоч якась опора, байдуже — в польоті чи на човні.

— А що, як Му Бай просто заморозить воду, як ми це робили під час турніру в національній збірній? — запропонувала Цзян Шаосюй.

Чжао Ман'янь заперечно похитав головою:

— Ті бумеранги — справжні машини для руйнування. Вони вщент розтрощать лід за мить!

— Моя заморозка працює за стандартними принципами магії льоду. Це Му Нінсюе може з легкістю скувати кригою величезну площу завдяки своєму Вродженому Домену Льоду. Для мене ж це буде надзусиллям, яке висмокче майже всю енергію, — кивнув Му Бай на знак згоди.

Му Нінсюе могла заморозити поверхню цілого океану, але це зовсім не означало, що він здатен на те саме. Річ була не в рівні культивації, а в унікальних здібностях!

— Ненавиджу битися на воді, — знизав плечима Мо Фань, вважаючи океан своїм найлютішим ворогом.

— Чому б тобі не спитати у своєї вчительки, чи є в неї якісь ідеї? — запропонувала Цзян Шаосюй.

— А й справді. Вона тут стирчить уже чимало часу. Має ж вона знати, що це за тварюки у воді і як з ними розібратися, — підтакнув Чжао Ман'янь.

— Яка ще вчителька? — не зрозумів Му Бай.

Група відшукала Тан'юе та її людей на скелі, звідки вони вдивлялися в море.

Цього разу її супроводжували не лише Лі Дун та Чжу Мін; позаду стояли ще дев'ятеро членів Союзу Примусу. Здавалося, вони підпорядковувалися Тан'юе. Серед них були й ті двоє Карателів, які вчора патрулювали скелю з цигарками в зубах. Вони виглядали вичавленими як лимон — чи то через нічне чергування, чи то через те, що добряче розважилися десь у містечку.

— Цим Карателям явно бракує дисципліни, — пробурмотіла Лінлін, здаля спостерігаючи за підлеглими Тан'юе.

— Угу, готовий закластися, це просто купка старожилів, яких керівництво вже давно не контролює, — озвався Мо Фань.

Мо Фань часто перетинався із Союзом Примусу. Більшість Карателів випромінювали сувору, сталеву ауру. Проте, судячи з недбалості вчорашніх патрульних та поведінки решти команди сьогодні, Тан'юе, найімовірніше, доводилося керувати купкою абсолютно жалюгідних Карателів.

Союз Примусу гори Наньсі існував уже досить давно і роками неохоче підкорявся наказам Союзу Примусу Лін'їнь. Тан'юе нагадувала амбітного генерала, якого відправили командувати табором неамбітних вояків. Це чудово пояснювало, чому справу досі не розв'язали. Як взагалі можна було впоратися з такою складною ситуацією без елітного загону?

— Заступнице, будь ласка, не ставтеся до наших життів як до якогось жарту. Як ми взагалі маємо дістатися острова Світанку такою жменькою людей? Навіть якщо нам це вдасться, як ми повернемося звідти живими? Життя сотні отруєних містян, звісно, цінні, але хіба наші нічого не варті? — промовив чоловік середніх років, той самий, що вчора патрулював скелю. Він навіть крутив між пальцями цигарку, ніби збирався припалити її будь-якої миті.

— Заступнице, ми теж хочемо їх врятувати, але якщо ви плануєте взяти з собою лише нас, то, судячи з зібраної інформації, у нас нуль шансів вижити. Якщо ми всі помремо, містечко Вангуй опиниться в ще більшій халепі, — додав інший Каратель.

Груди Тан'юе здіймалися від гнівного дихання. На цих Карателів із гори Наньсі просто неможливо було покластися!

Минув уже цілий місяць, а вони так і не знайшли жодної корисної зачіпки й не розробили жодного плану дій. Вони навіть не спромоглися розвідати острів! Вона просто не розуміла, на біса Магічна Асоціація та держава взагалі годують цих дармоїдів!

Будь-яке завдання Союзу Примусу за замовчуванням було занадто небезпечним для звичайних магів. Інакше для чого їм узагалі називатися Карателями?

— Усі вільні! — відрізала Тан'юе, чудово розуміючи, що виливати свій гнів на цих боягузів немає жодного сенсу. Вони не збиралися ризикувати власними шкурами.

Карателі миттю полегшено зітхнули. Вони стрімко розвернулися й розійшлися, залишивши Тан'юе на самоті.