Розділ 765 — Пошук демона в ілюзії

Мо Фань і Ай Цзянту не могли сидіти спокійно, думаючи про стан своїх товаришів. Їм було байдуже до того, як саме працює дивна дерев’яна тріскачка .

Як сказала Нань Юй, потрібно просто сприймати світ усередині нього як ілюзію. Адже єдиний спосіб дістатися до безтілесного демонічного духа — увійти саме туди.

Цзян Шаосюй виконала вказівки Нань Юй — занурила Мо Фаня й Ай Цзянту в гіпноз, після чого Нань Юй за допомогою особливого прийому спрямувала їхні душі в посудину.

Насправді тріскачка була просякнута магією стихії Прокляття. Це прокляття мало здатність затягувати душу будь-якої живої людини, що опиниться поруч, усередину посудини і замикати її всередині, наче в клітці. Саме тому місцеві й називали цю річ Пожирачем Душ!

І це була не перебільшена назва. Серед заклять стихії Прокляття такі, як Зловісна Павуча Пастка чи Катування Демона, могли безпосередньо впливати на душу жертви. Особливо Катування Демона — воно могло навіть катувати людину, розділяючи її тіло і душу!

Після гіпнозу Мо Фань відчув, як повіки важчають. Він сів поруч із тріскачкою і заплющив очі.

Дивно, але коли він знову розплющив їх, його охопило дивне неспокійне відчуття.

Він глянув убік і побачив Ай Цзянту, який також щойно отямився. Обидва пережили схоже відчуття.

— Дідько! — вилаявся Мо Фань.

Ай Цзянту різко підвівся й почав озиратися навколо — але ні Цзян Шаосюй, ні Нань Юй поруч вже не було!

— Що сталося? Де вони? — розгублено промовив Ай Цзянту. Він оглянув старий, напівзруйнований храм, але жодної з дівчат не знайшов.

— Дерев'яної тріскачки теж вже нема… зникла в одну мить, — мовив Мо Фань.

— Як би там не було, треба знайти їх перш за все, — твердо відповів Ай Цзянту.

Чжао Ман'янь і Му Нінсюе вже стали жертвами тієї загадкової сили, а тепер і двоє інших безслідно зникли просто перед ними. Ситуація заплутувалася дедалі більше.

Вони рушили тією ж стежкою назад — і невдовзі помітили щось дивне.

Вони пам’ятали, що раніше дорога була заросла кущами й ліанами, а кам’яні ліхтарі по боках ледь проглядалися крізь густе гілля.

А тепер — шлях був чистим і широким. На мармурових плитах не лежало навіть порошинки — поверхня сяяла настільки, що віддзеркалювала їхні обличчя.

— Що за чортівня? — буркнув Мо Фань.

Ай Цзянту лише похитав головою — він теж не міг пояснити, що відбувається.

Вони рушили далі, до головного храму, — і побачили, що там кипить життя!

Близько восьми монахів снували туди-сюди, несучи кошики зі свіжими овочами й продуктами. Один, повненький, стояв осторонь і роздавав вказівки, сердито махаючи руками.

— Гей, ви двоє… ой, пробачте, але вам не можна йти на задню гору! Вхід для відвідувачів туди заборонено! — гримнув він на них неприємним тоном.

Мо Фань і Ай Цзянту розгублено перезирнулися. Вони навіть не зрозуміли, що саме сказав монах — той говорив японською!

Вони рушили до головної зали й застали натовп відвідувачів. Черга біля входу тяглася мало не до підніжжя храму.

Мо Фань застиг, не вірячи власним очам. Разом із Ай Цзянту вони кинулися шукати Нань Жунні, Му Нінсюе й Чжао Ман'яня, але в усіх кімнатах тепер жили якісь мандрівники. Жодного сліду їхніх товаришів.

— Ми що, потрапили в минуле? — прошепотів Мо Фань, дивлячись на жвавий храм із відчуттям, що опинився в чужому часі.

Ай Цзянту мовчки замислився. Поглянувши на стіни храму, він нарешті промовив:

— Мо Фане, здається, ми вже всередині світу цієї пососудини.

Мо Фань здригнувся, але невдовзі зрозумів, до чого той хилить.

— Ти хочеш сказати, що світ усередині дерев’яної тріскачки — це і є цей храм? — вражено перепитав Мо Фань.

— Саме так. Нань Юй ж пояснювала, що ми занурюємося в ілюзію, створену посудиною. Думаю, ми просто заснули, а наша свідомість потрапила в чийсь сон, — спокійно відповів Ай Цзянту.

Мо Фань трохи заспокоївся й почав міркувати.

Якщо Міята була демонічним духом посудини, то цей внутрішній світ, найімовірніше, створено на основі її спогадів — з усіма цими монахами, відвідувачами, жителями...

— Все це здається надто справжнім, настільки, що важко повірити, ніби це лише ілюзія, — вигукнув Мо Фань.

— Поєднавши стихію Проклять і Ментальний елемент, можна змусити жертву повірити, що кошмар реальний, і катувати її до самої смерті, — пояснив Ай Цзянту.

Ай Цзянту володів елементом Проклять, тож, усвідомивши ситуацію, зберігав спокій.

— Якщо все навколо — лише ілюзія чи сон, то виходить, ми можемо робити тут усе, що заманеться? — запитав Мо Фань.

Ай Цзянту похитав головою:

— Думати так — небезпечно. Ілюзія заснована на реальності. Якщо ми когось уб’ємо, тут одразу з’являться люди з Союзу Примусу і винесуть нам вирок. Якщо наші душі загинуть тут, ми більше ніколи не прокинемось.

— Виходить, не все так «реально», як мені здавалося… Я не відчуваю ні смаку, ні запаху, — зітхнув Мо Фань, безсило жуючи моркву, яку поцупив із храмової кухні.

— Але біль ми відчуваємо, — нагадав Ай Цзянту.

— Та хай йому грець! — відмахнувся Мо Фань. — Ми все одно не збагнемо, що тут відбувається. Тож краще швидше знайти цю кляту демонічну істоту.

Адже, хоч ілюзія й нагадувала справжній світ, різницю все ж можна було помітити. Коли Мо Фань заспокоїв розум і уважно глянув навколо, він відчув, наскільки цей світ відрізняється від зовнішнього. Відчуття було схоже на той момент, коли от-от прокинешся після глибокого сну: зір ще у сновидінні, але слух, нюх і дотик уже повертаються до реальності. Відчуття було вкрай дивне!

Він продовжував жувати моркву, але вона не мала жодного смаку, а натомість у повітрі відчувався зовсім інший аромат...

Запах троянд. Чомусь Мо Фану здалося, що поряд із ним стоїть Цзян Шаосюй, зовсім близько.

І справді, Цзян Шаосюй стояла просто перед ним, уважно придивляючись, чи не спить він насправді, поки його свідомість блукає десь іще.

Вона й подумати не могла, що її парфуми випадково нагадають Мо Фану, що він і Ай Цзянту все ще перебувають у тому самому храмі за горою, де знайшли дерев’яну тріскачку.

Тим часом Ай Цзянту й Мо Фань стояли перед храмом, спантеличено дивлячись униз — на все місто Сісюн. Як же їм знайти демонічного духа в цьому світі? Люди в ілюзії виглядали цілком живими — вони не могли відрізнити їх від звичайних людей.