Розділ 16 — Розділ 16: Соковійські брат і сестра

Час промайнув непомітно. Від інциденту з прибульцями у 1995 році минуло вже дванадцять років.

Один лисий покидьок пройшов шлях від звичайного агента до директора, втративши за цей час усе волосся. Проте він досі не знайшов жодного відповідного кандидата для створення Месників.

Що ж до завдання, яке Оріон Крос йому доручив, — пошуку магів, — Нік Ф’юрі продовжував виконувати його й донині.

На жаль, навіть тепер не було жодної зачіпки. Здавалося, тих магів узагалі не існувало.

У невеликій східноєвропейській країні під назвою Соковія громадяни влаштували протестні марші. Вулиці були заповнені натовпами демонстрантів, проте представників влади, які підтримували б порядок, майже не було видно.

Серед протестувальників перебували двоє дітей у зношеному одязі — хлопчик і дівчинка, обом було приблизно по десять років. Вони теж тримали плакати, але дивилися зовсім в інший бік.

Коли ніхто не звертав на нього уваги, хлопчик опустив плакат, непомітно вислизнув із натовпу й шмигнув до пекарні, повз яку вони проходили.

— Ось, Вандо. Обід уже тут.

Хлопчик повернувся в жалюгідному стані, стискаючи в руках кілька бутербродів. Він передав їжу молодшій сестрі.

— Тебе ж ніхто не помітив, правда?

Дівчинка взяла бутерброд і насторожено подивилася вдалину.

— Не хвилюйся. Ці люди теж крадуть під час протестів. Я змішався з натовпом, тому ніхто мене навіть не помітив.

Хлопчик трохи збентежено витер бруд із обличчя.

— Просто раніше я взяв забагато й випадково впав.

Скориставшись натовпом як прикриттям, брат і сестра доїли бутерброди, а потім покинули протестну ходу.

У холодному лісі за містом діти сиділи перед могилою, тримаючи в руках два бутерброди, що залишилися.

Ще три місяці тому вони були щасливою родиною. Усі четверо вечеряли вдома, насолоджуючись спокійним сімейним життям.

А потім у їхню оселю влучила ракета, пробивши величезну діру в підлозі.

Батьки провалилися крізь пролом, а невдовзі вся будівля почала руйнуватися.

Старший брат схопив молодшу сестру й сховався разом із нею під ліжком.

А тоді впала друга ракета.

Проте цього разу вона не вибухнула. Ракета тихо лежала перед двома дітьми, які вже втратили будь-яку надію. На її корпусі було написано одне слово:

«Stark».

Брат і сестра провели серед руїн цілих дві доби й дві ночі.

Щоразу, коли рятувальники розбирали завали, для дітей це ставало ще однією смертельною загрозою: будь-якої миті невибухла ракета могла здетонувати.

Переживши два дні на межі життя та смерті, діти навіть не встигли відчути полегшення, коли вибралися назовні, як зіткнулися з іще страшнішою реальністю.

Без батьків їхня родина повністю втратила джерело доходу.

У Соковії не було дитячих притулків. Їм залишалося лише чекати, доки якась сім’я погодиться взяти їх до себе. А до того часу вони мусили виживати самостійно.

Або жебракувати, або красти.

— Вандо, ми не можемо й далі так жити. Нам потрібні гроші. Зробимо все так само, як минулого разу.

П’єтро серйозно подивився на молодшу сестру.

— Протестуйте! Це ви справжні бандити!

— Уперед!

Завдяки цілеспрямованим діям П’єтро мирна демонстрація переросла в заворушення. Натовп кинувся на броньований автомобіль для перевезення готівки, який охороняли солдати.

Коли охоронці побачили, що протестувальники прямують просто на них, у їхніх очах промайнув жорстокий блиск.

Вони негайно взялися за засоби зв’язку, запросили накази, а потім підняли автомати.

Бах!

Пролунав постріл.

Перш ніж солдат устиг атакувати, у його чолі з’явився кривавий отвір. Він упав на землю.

Хтось із демонстрантів відкрив вогонь!

Щойно пролунав постріл, заворушення стали ще запеклішими.

А П’єтро вже скористався хаосом і вибіг із зони заворушень, несучи із собою сейф.

— Вандо, у мене вийшло! Як думаєш, скільки там грошей?

Повернувшись до лісу, П’єтро схвильовано поплескав по сейфу в руках, вихваляючись своїм здобутком.

— А як ти збираєшся його відкрити?

Ванда відвела погляд від могили батьків, подивилася на міцно замкнену скриньку й висловила свої сумніви.

— Е-е… Здається, неподалік є сокира, яку залишив старий тесляр. Піду пошукаю.

П’єтро ніяково засміявся, розвернувся й побіг геть.

Через п’ять хвилин він повернувся, важко дихаючи, із сокирою в руках.

Трісь!

Трісь!

Після двох сильних ударів П’єтро раптом відчув, що щось не так. Усередині сейфа, схоже, було порожньо.

— Тільки не кажіть, що я вкрав порожню скриньку!

П’єтро поспішно підійшов до розколотого сейфа, підняв його й кілька разів струснув.

Дзень!

На землю впала золота лампа, прикрашена коштовним камінням. Очі П’єтро миттєво засвітилися.

— Чудово! Вона, мабуть, коштує цілий статок. Треба буде знайти нагоду її продати!

П’єтро підняв золоту лампу й схвильовано подивився на сестру.

— Тоді ми зможемо їсти скільки завгодно!

— І матимемо гарний одяг.

Ванда опустила голову й подивилася на стару шкіряну куртку, у яку була вдягнена, а потім рішуче кивнула.

Тим часом у місті заворушення вже придушили.

На місці подій з’явився лисий чоловік із моноклем.

— Оцініть збитки. Відстежте винних.

Він холодно віддав наказ.

— Так, пане Штрукер!

---