Розділ 20 — Розділ 20. П’єтро-супергерой?

Пізно вночі в темному лісі знову з’явився загін солдатів Гідри.

— Два загони, і з обома втрачено зв’язок. Що, в біса, відбувається?

На обличчі барона Штрукера, прихованому тінями, промайнула тривога.

Невже їхню базу викрили?

Якщо це справді сталося, йому доведеться негайно евакуюватися із Соковії.

У цю мить барон Штрукер відчув жаль.

Раніше командир загону повідомляв по рації, що вони зіткнулися з «Ґодзіллою», але Штрукер подумав, що той просто жартує.

Тепер, коли безвісти зникли вже два загони, стало цілком імовірно, що вони зазнали катастрофи.

Якби він знав, що все обернеться саме так, то неодмінно наказав би їм негайно відступити.

На відміну від фракції Гідри, що ховалася всередині Щ.И.Т., переконання й ідеали самого барона Штрукера дещо відрізнялися. У майбутньому він навіть скаже щось на кшталт:

«Мені байдуже, чи виживе Гідра».

Можливо, у його очах сили Гідри були лише зручним інструментом для досягнення власних цілей.

— Пане, попереду виявлено тіла! І… траншею.

Розвідник підбіг до стурбованого барона Штрукера й доповів про ситуацію.

— Увімкнути прожектори!

— Це… Невже тут упав метеорит?

У супроводі солдатів Штрукер дістався місця, де приземлився об’єкт після застосування Великого зорепадіння. У світлі прожекторів він побачив довгу траншею, що простягалася в нічній темряві, і його серце здригнулося.

— Пане, виявлено кілька слідів. Наказати переслідувати?

— Переслідувати, кажеш?! Відступаємо!

Роздивившись сліди, Штрукер із величезним полегшенням зітхнув.

Судячи зі слідів, усі, хто раніше перебував у лісі, уже залишили місто.

— Стривайте!

Раптом щось згадавши, Штрукер підняв праву руку, оглянувся й наказав:

— Залиште тут один загін. Перевірте, чи не залишилося волосся або крові.

Барон Штрукер мав незвичайне ставлення до надприродних здібностей. Він боявся їх, але водночас палко прагнув ними заволодіти.

Експериментальну базу, розташовану тут, він створив для розробки суперсолдатів на кшталт Капітана Америки.

На жаль, Штрукер уже кілька разів звертався до Александера Пірса з проханням дозволити йому досліджувати Тессеракт, але щоразу отримував відмову. Пірс пояснював це тим, що більше не обіймає посаду директора.

---

Минуло пів місяця.

Усе залишалося тихим і спокійним, нічого не відбувалося.

Лише тоді Штрукер, який перебував на лісовій базі за межами Соковії, нарешті розслабився й переконався, що його не викрили. Водночас його прагнення заволодіти надприродними здібностями стало ще сильнішим.

Але чи справді Оріон Крос та інші покинули ці місця?

Після звільнення від печаті перед Оріоном Кросом відкривалися два можливі напрямки. Перший — Нью-Йорк, де він міг знайти Ніка Ф’юрі. Другий — Гімалаї, де перебувала Старша.

Природно, Оріон Крос більше схилявся до подорожі в Камар-Тадж, а не до Щ.И.Т., у який проникла Гідра.

До появи Залізної людини залишалося вже не так багато часу. Замість того щоб вирушити туди завчасно й зіткнутися з Гідрою всередині Щ.И.Т., краще було почекати, доки ті спершу зосередять свою увагу на Тоні Старку. Так можна було уникнути чималої кількості неприємностей.

Проблема полягала в тому, що Камар-Тадж розташовувався в Азії, а Щ.И.Т. — в Америці, тоді як Соковія лежала у Східній Європі.

З грошима можна було дозволити собі майже все. Без грошей же навіть із місця не зрушиш.

Оріон Крос та його супутники збудували невелику дерев’яну хатину біля озера на околиці Соковії й облаштували там тимчасове житло.

Усередині хатини Ванда, яка прокинулася десять днів тому, виконувала реабілітаційні вправи під керівництвом Оріона Кроса. Поруч працював радіоприймач, транслюючи новини Соковії.

— Екстрене повідомлення! Екстрене повідомлення! Сьогодні о 14:31 на міський Центральний банк Соковії напали терористи.

— Але, шановні громадяни, не панікуйте! Незабаром ми знову будемо в безпеці, адже з’явився наш новий захисник міста — Срібний Стрілець!

— Срібний Стрілець уже в одинадцятий раз зриває терористичну діяльність! Віддаймо йому оплески та привітаймо нашого героя!

Почувши новини по радіо, Ванда припинила вправи й стурбовано подивилася на Оріона Кроса.

— З П’єтро справді нічого не станеться? У тих людей повно зброї.

— Не хвилюйся. Юумі з ним. Навіть якщо ти не довіряєш йому, то Юумі ж довіряєш, правда?

— Це правда.

Ванда серйозно кивнула.

Якби П’єтро дізнався, що у власних очах сестри він заслуговує на меншу довіру, ніж кіт, то, напевно, впав би в глибоку депресію.

Так, тим самим «Срібним Стрільцем», про якого повідомляло радіо, був П’єтро.

Одного дня він вирушив до міста купити продуктів. П’єтро мав неабиякий дух пригод і, здавалося, зовсім не боявся смерті. Побачивши злочин, він вирішив зупинити його за допомогою Святої рушниці.

Після цього ситуація остаточно вийшла з-під контролю.

Щоб хлопець не загинув через власну необережність, Оріон Крос нагадав йому, що може дозволити Юумі супроводжувати його — за умови, що П’єтро забезпечить її достатньою кількістю риби.

Одного разу П’єтро вже відчув, як Юумі приєдналася до нього, значно збільшивши його силу, швидкість і здатність до відновлення. Після цього він перебрав на себе титул Оріона Кроса — Майстра риболовлі.

— За кілька днів тобі вже не доведеться хвилюватися.

Оріон Крос узяв рушник і допоміг Ванді витерти піт із шиї та обличчя. Він усміхнувся, промовляючи ці слова.

— Га? Чому? П’єтро більше не захоче бути супергероєм?

Ванда здивовано схилила голівку набік.

— Саме так. Коли настане час, він більше не захоче цього.

Оріон Крос подивився надвір, де збуджений П’єтро щойно повернувся додому, і мимоволі похитав головою.

Діти й справді були наївними.

П’єтро вже стільки разів боровся з цими «терористами», але досі не помітив нічого дивного?