Розділ 22 — Розділ 22: Прибуття Щ.И.Т.

Рано-вранці П'єтро поглянув на два револьвери, що лежали на столі, мовчки взяв вудку й вирушив до озера рибалити.

Він ловив рибу аж до самого полудня.

Побачивши відро, повне риби та креветок, Юмі так спокусилася, що ледь не заплакала.

— Що, більше не хочеш бути супергероєм?

Оріон Кросс підійшов разом із сонною Вандою та сів на дерев'яний пень неподалік.

— Не хочу. Цей світ надто брудний.

П'єтро похнюпився, дивлячись так, ніби звинувачував у всьому небеса й землю, а потім із силою закинув наживку в озеро.

— Ці люди справді зайшли надто далеко. П'єтро ж просто допомагав їм!

Ванда, яка тримала в руках радіоприймач, теж обурено насупилася.

Почувши цинічні слова П'єтро, Оріон Кросс не зміг стримати сміху. Він підвівся, підійшов до хлопця й поклав руку йому на плече.

— Невже ти здасися після першої ж невдачі? У цьому світі є і бруд, і краса. Просто ти ще молодий і поки що мало чого встиг побачити.

Цей світ не був ані чорним, ані білим. Він мав тонкий відтінок сірого.

П'єтро нічого не відповів, але сум і гнів на його обличчі поступово почали згасати.

Зрештою, П'єтро й Ванда були ще зовсім дітьми — їм було лише близько десяти років. Їхній світогляд і система цінностей іще не сформувалися остаточно.

На той час їхні батьки вже померли, а Оріон Кросс випадково з'явився в їхньому житті. Через це вони підсвідомо почали покладатися на нього та переймати його погляди на світ.

— Хочете почути дещо, що підніме вам настрій?

Оріон Кросс забрав радіоприймач із рук Ванди, висунув антену й натиснув перемикач.

— Га?

П'єтро глянув на радіо, яке завдало йому стільки болю. Минулого вечора він самотньо сидів надворі, тримаючи приймач і слухаючи вечірні новини. Зрештою, усі повідомлення зводилися до одного: громадяни вимагали, щоб він відшкодував їм завдані збитки.

Навіть влада Соковії оприлюднила офіційну заяву. Наступного разу, коли з'явиться Срібний Стрілець, поліція отримає наказ перехопити його. Якщо Срібний Стрілець відмовиться компенсувати громадянам їхні втрати, його заарештують.

Спочатку представники влади Соковії мали сумнівну славу й були відомі тим, що всі їх проклинали. Громадяни раз у раз виходили на демонстрації, протестуючи проти бездіяльності уряду й звинувачуючи чиновників у тому, що ті даремно отримують гроші платників податків.

Але тепер, щойно влада виступила з критикою П'єтро, вона раптом перетворилася на очах людей на захисника справедливості.

Клац. У радіоприймачі затріщали перешкоди.

Радіо ввімкнулося. Спочатку пролунав тріск, а потім почувся знайомий голос диктора.

— Увага! Екстрене повідомлення! Увага! Екстрене повідомлення! Сьогодні о 9:50 ранку в нашому місті терористи знову напали на банк Соковії та ювелірний магазин!

— Але, шановні пані та панове, не панікуйте. Незабаром ми будемо в безпеці, адже... завжди знайдеться хтось, хто прийде нам на допомогу. Так, завжди знайдеться хтось, хто захистить нашу власність!

Радіоприймач знову затріщав.

— Чорт забирай! Чому ці нікчемні чиновники, які сидять у своїх кріслах і нічого не роблять, досі не з'явилися?! Грабіжники вже втекли! Ми влаштуємо марш! Ми вийдемо на протест!

Із радіо пролунав розлючений голос ведучого.

Почувши його, кожен слухач зрозумів: цей пограбований заклад, найімовірніше, належав самому ведучому або був пов'язаний із ним, тож збитки виявилися для нього чималими.

— Яка чудова новина!

П'єтро розумів, що не повинен зловтішатися, але все одно не зміг стримати гучного сміху.

— Нам уже час вирушати. Є щось, із чим вам важко розлучитися?

Оріон Кросс кинув погляд на агента в чорному костюмі, який стояв біля їхньої хатини вдалині. Усміхнувшись, він поставив запитання обом дітям.

— Ні.

— Куди ми вирушимо?

— А як ми поїдемо? Літаком? Чи кораблем?

Очі П'єтро та Ванди засяяли. Вони анітрохи не сумували через те, що доведеться залишити батьківщину. Навпаки, одразу почали ставити одне запитання за іншим.

— Що ж, це залежить від того, чи підготував наш агент корабель або літак.

Оріон Кросс указав на агента в чорному костюмі, який саме прямував до берега озера.

— Сер, я знайшов ціль. Він виглядає точнісінько так, як на малюнку, який ви мені надали.

Агент у чорному костюмі, чия лінія волосся невблаганно відступала назад, помітив погляд Оріона Кросса й доповів у гарнітуру.

— Як і очікувалося, він залишив місце ув'язнення.

У штаб-квартирі Щ.И.Т. Нік Ф'юрі мав складний вираз обличчя.

Кілька днів тому Нік Ф'юрі виявив, що номер кредитної картки з невеликим лімітом, яку він позичив Оріону Кроссу для онлайн-покупок, раптом засвітився в кількох записах про покупки, здійснені понад десять днів тому у далекій Східній Європі.

Це викликало в нього підозри, але він не став одразу робити висновок, що Оріон Кросс залишив місце ув'язнення. Адже картку міг викрасти й хакер.

Тому Нік Ф'юрі відправив до Соковії одного зі своїх найнадійніших агентів — Філа Колсона, щоб той замість нього розшукав сліди Оріона Кросса.

— Стеж за ним і намагайся максимально задовольняти його прохання. Це людина, яка за своїми здібностями може зрівнятися зі Стівом Роджерсом, а можливо, навіть перевершує його.

Після короткого мовчання Нік Ф'юрі нарешті заговорив.

Почувши це, Колсон одразу завмер.

Стів Роджерс. Капітан Америка. Його кумир.

І тепер директор заявляв, що чоловік, якого він мав знайти, можливо, навіть перевершує Капітана Америку?!

Невже це було перебільшенням, покликаним нагадати йому поводитися обережно й не провокувати цього чоловіка?

Колсон завагався.

Трохи поміркувавши, він вирішив повірити словам директора.

— Вітаю, сер. Я агент Філ Колсон зі Стратегічного управління з інтервенції, забезпечення правопорядку та логістики. Директор Нік Ф'юрі відправив мене сюди.

Колсон поправив одяг, підійшов до Оріона Кросса, представився й дістав посвідчення агента, перш ніж простягнути його Оріону.

— Я чув, що ви зустрічалися з директором багато років тому?

— Саме так. Це було того року, коли ви з Ніком Ф'юрі зіткнулися з прибульцями. Але він вирушив у власну пригоду й не взяв тебе із собою.

Оріон Кросс кивнув і відповів.

Колсон: «...»

Відвідуйте сайт і читайте більше романів, щоб допомогти нам швидше публікувати нові розділи. Щиро дякуємо!