Розділ 31 — Розділ 31: Повернення на Землю

— Ти навіть не уявляєш. Той тип, Нік Ф’юрі, — найбільший любитель канцелярського приладдя з усіх, кого я коли-небудь зустрічав. Невже йому не набридає запихати в себе стільки ручок?

Коулсон підняв келих. Його очі затуманилися від алкоголю, і він голосно вигукнув ці слова.

В іншому світі він нарешті міг розслабитися й насолодитися моментом. Більше не потрібно було суворо дотримуватися правил агента — він навіть почав насміхатися зі свого начальника.

— Чудово. Продовжуй.

Оріон Кросс усміхнувся, а потім подивився на П’єтро, який сидів поруч.

— Ти все це записав?

— Не хвилюйся, босе. Усе чути ідеально.

П’єтро показав Оріону жест, запевняючи, що все гаразд.

— Ви нізащо не повірите! Цей покидьок Нік Ф’юрі справді хотів, щоб я домовився з Галком і переконав його приєднатися до нас!

Обличчя Коулсона почервоніло, а сам він мав такий вигляд, ніби пережив страшне горе.

— Можливо, ви не знаєте, хто такий Галк. Це чудовисько, створене гамма-випромінюванням. Він удвічі вищий за мене й ушестеро більший за розмірами. Один його удар може перетворити мене на купу лайна!

— Тоді він справді трохи перегнув палицю.

Оріон Кросс кивнув.

Якщо він правильно пам’ятав, військові досі полювали на Галка. Той міг голими руками розривати літаки й топтати танки.

Якби Коулсон вирушив до нього, існувала чимала ймовірність, що він навіть не встиг би вимовити бодай слово, перш ніж Галк сплутав би його з військовим і затоптав на смерть.

Звісно, Коулсон мав чудові навички ведення переговорів і неабиякий дипломатичний хист. Але все це працювало лише за умови, що співрозмовник був людиною.

Відправити Коулсона домовлятися з Галком — це все одно що грати на музичному інструменті перед коровою.

Решту часу добряче напідпитку Коулсон продовжував нести всілякі нісенітниці.

— Чудовиська? Технології? Вони із Зауна чи Пілтовера?

Міс Фортуна з усмішкою спостерігала за розмовою компанії, мовчки аналізуючи почуте. Вона подумала, що в майбутньому, якщо матиме вільний час, можна буде послати когось на пошуки цих людей.

Через годину всі попрощалися з Міс Фортуною й залишили Білджвотер.

Коулсон ніс у руках цілу купу пакунків із місцевими делікатесами й потирав скроні, які боліли після випивки.

— Я ж не сказав нічого дивного, поки був п’яний, правда?

— Ні, лисіючий дядечку, не хвилюйся. Ти нічого такого не сказав.

П’єтро хитро всміхнувся й заховав до кишені карту пам’яті із записом.

— До речі, чому ти так поспішаєш піти?

Коулсон здивовано подивився на Оріона Кросса, а потім усміхнувся так, як усміхаються чоловіки, натякаючи на щось зрозуміле лише їм.

— Якби ти залишився ще на день або хоча б на одну ніч, між тобою та тією вродливою рудоволосою капітанкою, можливо, щось би й сталося.

Почувши ці слова, Ванда трохи насупилася. Спочатку вона вважала, що П’єтро не варто було таємно записувати п’яного Коулсона, але тепер…

Ванда нахилилася до вуха П’єтро й прошепотіла кілька слів.

— Без проблем. Я майстер доносів.

П’єтро заспокійливо підморгнув сестрі.

— Ти що, дурний? Подумай, скільки часу ми вже тут пробули.

Оріон Кросс безмовно глянув на Коулсона.

— Якщо ми затримаємося ще хоча б на дві години, то до моменту твого повернення Землю вже можуть захопити інші виміри.

— Час?!

Обличчя Коулсона різко змінилося. Він поспіхом закотив рукав і подивився на годинник.

Минуло вже десять годин!

Він чітко пам’ятав, як Древня попереджала: якщо вони затримаються більш ніж на дванадцять годин, інші виміри розпочнуть вторгнення.

— Тоді мерщій повертаймося! Що нам потрібно робити?

Коулсон підхопив пакунки з делікатесами з іншого світу й стривожено подивився на Оріона Кросса.

— О, то тепер ти вмієш хвилюватися?

Оріон Кросс усміхнувся й знизав плечима, а потім звернувся до всіх:

— Якщо нічого не забули, приготуйтеся.

— До речі, цього разу мене не потрібно хапати.

Побачивши, що Коулсон збирається підійти ближче, Оріон Кросс відступив на крок і пояснив це.

Хоча він лише нещодавно почав поглинати магічну силу, її вже вистачало для виконання нескладних завдань.

Принаймні тепер під час переміщення між вимірами йому більше не потрібно було обмежуватися предметами, які безпосередньо торкалися його тіла.

Вжух!

Простір ледь помітно здригнувся, і фігури всіх членів групи Оріона Кросса безслідно зникли з того всесвіту.

Гуп!

Цього разу, перетинаючи виміри, Оріон Кросс та його супутники не з’явилися знову в небі. Вони благополучно повернулися до своєї початкової кімнати.

Щоправда, тепер у кімнаті перебував кремезний чоловік середнього віку, який тримав у руках мітлу з пір’я й прибирав приміщення. Побачивши, як раптово з’явилося кілька людей, він завмер на місці.

— Вонґу, проведи моїх гостей до їхніх кімнат, нехай відпочинуть.

Древня глибоко вдихнула й звернулася до кремезного чоловіка.

— Так, Вельмишановна Древня.

Вонґ відклав мітлу й запрошувальним жестом указав групі Оріона Кросса на вихід.

— Схоже, ви багато чого зрозуміли й чимало здобули. Не будемо вам заважати.

Оріон Кросс кивнув Древній, а потім пішов за Вонґом.

Насправді в нього була ще одна причина затриматися у всесвіті, де розташовувалася Рунтерра.

Тепер, перебуваючи у вимірі, відокремленому від Рунтерри, Оріон Кросс міг вільно отримувати магічну силу. Проте, щойно він перебував у самому вимірі Рунтерри протягом певного часу, Ауреліон Сол помічав його присутність і брав його на приціл.

Це не становило безпосередньої небезпеки, однак Ауреліон Сол примусово виганяв його з усесвіту Рунтерри.

А той самий «певний час», з огляду на те, що міжвимірна магія Оріона Кросса все ще перебувала на початковому рівні, становив рівно дванадцять годин.